Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова першу частину статті українського історика, краєзнавця, мистецтвознавця та публіциста Миколи Голубця про неіснуючу сьогодні Богоявленську церкву Льова, що була опублікована у часописі Діло 1926 року (№ 141 від 29 червня). Мову тесту залишаємо оригінальною.
Богоявленська церква на галицькому передмісті
Мало кому з Українців, що проходять перехрестями вулиць Панської та Баторія-Фредри -Кубалі (сучасні вул І.Франка та Князя Романа-Фредра-Шухевича – ред.), прийде хочаб на думку, що саме тут під уличним помостом та під тягарем цілого комплексу камяниць криється територія середньовічного Львова, повна не тільки дорогих для нас історичних традицій, але й не менше дорогих кісток безіменних героїв і діячів нашого минулого.
Тут, на цій до непізнання забудованій території старого Львова кипіло колись життя, таке відмінне від сучасного, зводилися мало не щоденні бої за «права віри й нації руської», тут-же нерідко лилася кров, і раз в історії так обильно, що назву «Крища» признала потомність за найвідповіднішу для цього скравка землі. Нині нема вже не то сліду, але навіть спомину по тому, що тут діялося і тільки час до часу при нагоді каналізаційних чи будівняних робіт, викопуються зпід землі цілі гори людських кістяків, нерідко в суміш зі стародавніми енкомпіонами, перстенями та зброєю…
І дивуються робітники та інжиніри тим таємничим нахідкам, не вміючи найти собі пояснення їхньої провенієнції. А тимчасом історія того шматка стародавнього Львова говорить нам з вимовністю історичних документів, що ті, не віднині цілими фірами вивожені кістки це рідні нам останки українських передміщан галицького передмістя, що покоління за поколінням клалися на «вічний» спочинок в тіни стародавньої Богоявленської церковці і високої козацької могили, що виросла біля неї в 1648 році…
Попробуймож розгорнути книгу минулого.
Перестроєний польським королем Казимиром Львів мав тільки два передмістя: краківське, утворене зі старого княжого Львова під Замковою Горою, та Галицьке на південний захід від центра. Корінне, українське населення, якому так мало місця полишено внутрі міських мурів, під крилами маґдебурського права, поневолі опанувало передмістя, в яких творило переважаючу більшість. Моральними й матеріяльними засобами передміщан держалась і міська «річ посполита руська» зі Ставропіґією на чолі.
В противенстві до старого, краківського передмістя, яке було просто засіяне церквами, та монастирями, новозаселюване галицьке передмістя мало аж до XVI віку тільки одну церкву, а нею була Богоявленська. Обширне її кладовище, яке з року на рік поширювалося записами парохіян, купівлями та наданнями простягалося на території т. зв. франконських ланів, якими польські королі Казимир та Ягайло вивінували місто Львів. З того теж приводу Богоявленська церква, в противенстві до церков і монастирів краківського передмістя, які підлягали владі замкового старости, була підчинена юрисдикції міського консуляту. В котрому місці стояла Богоявленська церква, нині з усею точністю означити трудно. На плані Львова з 1807 р. означено місце неістнуючої вже тоді церкви в розсохах потоків Сороки і Полтви, які зливалися з собою на нинішній Академічній площі. Церковні ґрунти обіймали полосу, що починалася від місця, де нині при Академічній вулиці стоїть торговельно-промислова палата, здовж вулиці Романовича й Панської до вул. Пекарської, а відтіля вниз вулицею Кубалі до Баторія і здовж нею, більш-менш до половини вулиці. Найправдоподібніше церква з дзвіницею, попівством, школою і шпиталем стояла на місці нинішнього скверику, що замикає вул. Баторія від Панської.
Богоявленська парохія простягалась аж до XVI віку, в якому основано дві нові церкви – Преображенську і Чесного Хреста, на все галицьке передмістя, прорізень більш до польових доріг подібними улицями – Глинянською (нині Личаківською), Пекарською, Волоською Дорогою (нині Панською та Зеленою) і Соколівського. що вела на Калічу Гору (де нині костел св. Миколи й університет).
Нема сумніву, що початок нашої церкви, оскільки не сягне в княжу добу Львова, вяжеться з датою закладин самого галицького передмістя в половині XIV віку. Згадують її найстарші львівські акти вже в 1386 р. як орєнтаційний знак галицького передмістя. З бігом часу відомости про нашу церкву множаться. В 1444 р. повстав в її безпосередньому сусідстві, де нині будинок суду й гімназія при вул. Кубалі, Кармелітський монастир, який записався крівавими стрічками в історії облоги Львова Хмельницьким в 1648 р. З 1443 р. збереглася в городських актах Львова перша відомість про богоявленського священика Ходка, що правувався з священиком Троїцької церкви за якісь богослужебні книги. В 1462 р. виступає як богоявленський пресвітер о. Іван Колодій. Під 1482 р. довідуємося з міських актів, що новоінстальований богоявленський парох заплатив радним міста 14 з лотих, а міській касі одну гривню титулом звичаєвої дані. До 1494 року був парохом отець Яцко Зашківський, а відтак в 1515-1518 роках отець Федір Білинський. За його наслідника о. Антонія Іринковича, який правив парохією в 1539-1570 роках, Богоявленська церква стала крилошанською. По ньому то збереглося до нас кілька гарно рукописих та орнаментованих богослужебних книг. В 1517 р. надала міська рада Богоявленській церкві площу, що при своїй трьохвіконній ширині мала 26 ліктів довжини, за річний чинш 10 грошів. Від о. Антонія купило собі богоявленське брацтво в 1559 р. дім і город за 120 золотих, які приєднало до церковних ґрунтів.
В боротьбі міського успенського брацтва з владикою Ґедеоном Балабаном передміські брацтва, а в їх числі й богоявленське, станули по стороні владики, чим стягнули на себе анатему київського митрополита Михайла Рагози, кинуту грамотою з 22 липня 1590 р., в якій виключається від церкви богоявленських парохіян Луку Крамаря, Івана Сохобця, якогось Василя та Антонія Грека, як учасників балабанівських конспірацій. Одначе неласка митрополита скоро проминула, бо коли він зимою 1591 р. був у Львові, то богоявленські братчики випросили собі в нього грамоту на лєґалізування брацтва на зразок і в звязку з міським успенським. Одначе через дальші владичо-ставропіґіяльні непорозуміння митрополича братська конституція не утрималася. Заступила її конституція, передана львівським владикою Ґедеоном Балабаном з дати 26 квітня 1602 р. Школу, про яку говориться в першій братській конституції, основано при церкві щойно 1607 р. а шпиталь ще пізніше, в міру розвитку брацтва і зросту його фондів. З принагідних дописок на богослужебних книгах довідуємося, що в 1645 р. «держал школу» якийсь Яків Черкавський, в 1650 р. Матвій Іванович Нетлінний родом зі села Рихтич, в 1682 р. «мешкал у школі рік» Петро Журавель, після чого «за отца Тимофея мешкал Гнат Булатинський» а по нім «оставал на кондиції богоявленской» Федір Григорович Баковецький. Самозрозуміло, що з «мешканням» чи «кондицією» було звязане бакалярство.
Про богоявленський шпиталь та його льокаторів знаємо дуже мало. На марґінесі одної з богослужебних книг читаємо прим., що цю книгу «Службъ на весь тиждень» дарувала попадя від церкви св. Спаса Агафія, яка жила в богоявленському шпиталі.
Фрагментаричні відносини, збережені в актах, позволяють припускати, що в 90-их роках XVI віку богоявленські братчики побудували нову церкву і то не на місці старої, але в иншому, догіднішому, на яке кількох галицьких передміщан від ступило свої ґрунти. В 1595 р. зазичився в братській касі якийсь Лаврик, попович з Лопушни, на 300 золотих, а коли він в 1598 р. писав завіщання, то записав брацтву не тільки свій дім і огород, але й усі свої фінансові претенсії, на що дав запоруку Константин Острожський, київський воєвода.
Докінчення буде.
Микола ГОЛУБЕЦЬ
