8 закладів, де лікувалися львів’яни на початку ХХ століття

Впродовж всього часу існування Львова у ньому створювалися заклади для лікування – лічниці, шпиталі, товариства. Наприклад, уже в 1377 р. в міських актах міста є відомості про заснування в ньому шпиталю для хворих і бідних, а у 1845 р. у Львові вперше в Європі відкрито спеціалізовану дитячу лікарню Святої Софії. З плином часу заклади розвивалися, їх ставало більше. Тож сьогодні до вашої уваги 8 установ, де на поч. ХХ століття лікувалися львів’яни.

1. Крайовий загальний шпиталь у Львові – зараз Обласна клінічна лікарня

Утворення лікарні було ініційоване рескриптом Імператора Йосипа ІІ від 30 червня 1783 року, коли у будівлю Колегії Піярів було перенесено шпиталь Братів Милосердя (Боніфратрів), які до цього часу займали приміщення костелу св. Лаврентія по вулиці Личаківській. Лікарня отримала назву Загальний шпиталь.

Постановою Вищого Міністерства від 19 січня 1854 року Загальний шпиталь отримав назву Крайовий загальний шпиталь у Львові, та «визнаний як заклад, на який адміністрація львівського магістрату не може чинити жодного впливу, оскільки він є призначений не тільки для місцевих, але також для інших хворих». Після переходу лікарні під юрисдикцію Крайового відділу впорядкуванню підлягали всі, без винятку, сфери діяльності.

Наслідком стало значне збільшення посад в лікарні, а також – прийняття «Службової інструкції» (1878 р.), якою врегульовувались відносини між службами, встановлювався контроль за якістю медичної допомоги хворим шляхом введення постійних чергувань. Лікарів було зобов’язано надавати наукові звіти стосовно своєї роботи. Розроблено також відповідні норми харчування на підставі наукових спостережень. Службовцям шпиталю надавалось повне утримання з метою запобігання зловживань. В 1875 році відділення для божевільних зі Львівського загального шпиталю було перенесено в спеціально збудовану будівлю на Кульпаркові (ухвала Крайового сейму від 25 травня) з подальшою метою організації там лікарні на 500 ліжок.

У 1893 році було закуплено будинок з садом на вулиці Пекарській для корпусів інфекційних відділень. У 1894-95 рр. збудовано споруду пологового будинку, в якому з 1898 р. розміщувалась також акушерсько-гінекологічна клініка. У 1898 році зведено терапевтичний, хірургічний (для відповідних клінік) та адміністративний корпуси шпиталю. На решту запланованих клінічних споруд забракло коштів, і їх було розміщено в старому будинку шпиталю, який на той час і сам потребував термінової капітальної реконструкції.

У 1910 році відбулось наступне розширення Загального шпиталю за рахунок приєднання дитячої лікарні святої Софії та організації трьох дитячих відділень. Реорганізація лікарні закінчилась у 1912 році побудовою нової відповідної будівлі для інфекційного відділення по вулиці Пекарській.

2. Дитячий шпиталь Св. Софії

Дитячий шпиталь Св. Софії створений у 1845 р. старанням та за фінансової підтримки княгині Ядвіги Сапєги в пам’ять передчасно померлої доньки. Шпиталь був розташований в комплексі закладу св. Терези, спорудженому за проектом архітектора Юзефа Франца на вул. Новий Світ (тепер вул. С. Бандери).

Заклад утворювали костел св. Терези, монастир сестер Провидіння, шпиталь Св. Софії, виховний заклад-інтернат для дівчат та жіночий виправний будинок. В споруді давнього дитячого шпиталю тепер знаходиться оториноларингологічне відділення Львівської обласної лікарні.

У 1882 р. архітектор Юзеф – Каетан Яновський збудував нову споруду дитячого шпиталю Св. Софії на розі вулиці Личаківської №42 та Гловінського №1-3 (тепер вул. Чернігівська). У 1885 р. вже архітектор Іван Левинський збудував окрему споруду, призначену для прийому інфекційних хворих та операційний блок.

3. Державний заклад для психічно хворих в Кульпаркові – зараз Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня

Перший заклад для психічно хворих у Галичині був організований за часів Габсбургів 1790 року в формі психіатричного відділення крайової лікарні у Львові при вул. Піярів (нині вул. Некрасова). Спочатку відділення було для роздільного перебування пацієнтів: одне для чоловіків, друге для жінок.

15 травня 1875 р. ці відділення були перенесені у заново збудовані, спеціально для психічно хворих, будинки у селищі Кульпарків (тоді біля Львова). 25 травня цього ж року було затверджено статут кульпарківського закладу «для божевільних», згідно з яким з 1 січня 1876 р. зазначені відділення реорганізовано в самостійну психіатричну установу.

На початку заклад здійснював здебільшого функцію лише утримання і догляду за хворими. З часом, за польських часів (1918—1939 рр.) набуло вже певного значення активне лікування хворих.

В лікарні були власна пекарня, бійня, ковбасний цех, холодильні камери, основний і запасний харчоблоки з всіма необхідними цехами, оснащені паровими казанами, механізована пральня та інші технічні служби. З часом необхідність деяких цих служб відпала. Колись їжа до лікарняних корпусів доставлялась вагонетками на рейках, тепер на спеціально сконструйованому автопричепі. В головному лікувальному корпусі їжа на вищі поверхи подавалась двома спеціальними механічними ліфтами, які під час останньої війни були демонтовані, а шахти забудовані. Лікарня мала свою залізничну гілку, підведену до приймального відділення, яка служила для постачання до лікарні більших вантажів, а також для групових перевезень хворих.

4. Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня

Ухвалу про будівництво інфекційної лікарні на 120 ліжок було затверджено на засіданні Галицького сейму 16 жовтня 1910 року. Будівництво комплексу лікарні 12 липня 1911 року санкціонував австрійський імператор Франц-Йосиф, обійшлася вона місту в 5,5 млн. крон. Другого грудня 1912 року відбулося урочисте відкриття закладу.Із перших днів існування лікарні, пацієнтами опікувалися крім медиків, монахині з католицького згромадження Пресвятішого серця Ісусового. У 1920 році перед корпусом, де жили черниці, встановили статую Матері Божої на пам’ять про сестер, які щороку помирали, заражаючись від важких хворих на скарлатину, дифтерію та сипний тиф, за якими вони доглядали.

Лікарня збудована за індивідуальним проектом з врахуванням всіх протиепідемічних та санітарно-гігієнічних вимог, що існували на той час і знаходиться на озелененій території, загальною площею 5,3 га. На території лікарні знаходиться унікальний дендропарк, який налічує понад 150 таксонів аборигенних та іноземних деревних рослин.

Зараз лікарня розрахована на 410 ліжок, з яких 140 дитячих. Вона є центром по наданню спеціалізованої медичної допомоги інфекційним хворим міста Львова та області. У своєму складі лікарня має три територіально-розділені стаціонари: базовий стаціонар по вул. Пекарській №54, 3-тє відділення по вул. Кирила і Мефодія №22 і 7-ме відділення по вул. Лисенка №45.

5. Санаторій каси хворих (тепер – ОХМАТДИТ)

Знаходиться на вул. Лисенка №31 (кол. адреса: Куркова №31). Тут у 1927–1930 рр. спорудили функціоналістичну будівлю Санаторію каси хворих для лікування від туберкульозу. Будівля спроектована Адольфом Каменобродським (спільно з його братом Казимиром) у стилі модернізованого неокласицизму. За півроку архітектор повністю переробив свій проект у стилі функціоналізму.

П’ятиповерховий, на високому цоколі, головний корпус лікарні споруджений на терасі на схилі гори у 1927–1930 рр. У плані корпус нагадує літеру “Т” повернуту ніжкою на північ. Парадний південний фасад є видовженим і симетричним – з одним ризалітом у центру і двома – з боків. Ці ризаліти об’єднано балконами.  До комплексу лікарні входять теж два будинки, що замикають провулок, який пролягає від вул. Лисенка. До самої лікарні пролягає тісна звивиста дорога, а також пішохідні сходи.

У 1959 році лікарня була реорганізована в багатопрофільну спеціалізовану лікарню, на неї були покладені завдання по наданню цілодобової висококваліфікованої спеціалізованої медичної допомоги дітям Львівської та сусідніх областей за 20 спеціальностями, а також організаційно-методична та консультативна робота в районах області з надання медичної допомоги дітям. Тепер тут Обласна дитяча клінічна лікарня ОХМАТДИТ, яка є найстарішою і провідною дитячою клінікою в Західній Україні.

6. Народна лічниця

Український шпиталь «Народна лічниця» — медична установа, заснована 1903 року для надання безкоштовної лікарської допомоги вбогим хворим мешканцям Львова та усієї Галичини — без різниці віровизнання й національності. Проіснувала у 1904—1944; відновила діяльність після проголошення незалежності України.

Задум створення своєрідного шпиталю виник 1902 року. Ініціатор — відомий лікар Євген Озаркевич, на чий заклик відгукнулися українські громадські товариства й організації. На опікуна лічниці засновники запросили Митрополита Андрея Шептицького, який не тільки прийняв покровительство над нею, але також передав та обладнав своїм коштом (понад 7 тисяч корон) до вжитку відділів «Народної лічниці» дім на узбіччі Святоюрської гори при вулиці П. Скарги №4 (нині вул. Озаркевича №4).

На початку 1904 року зусиллями та пожертвами громадськості відкрито український лікарняний заклад. У 7 кімнатах-залах розмістилися амбулаторні відділи: внутрішніх хвороб, дитячий, хірургічний, окулістичний, вушний, дерматологічний. Незалежно від національного походження, у передвоєнний період хворі лікувались безкоштовно. Постійним директором «Народної лічниці» від початку і до його смерті 1916 року був д-р Євген Озаркевич. Після нього лічницю очолив д-р Броніслав Овчарський. У роки Першої світової війни більшість лікарів «Народної лічниці» були мобілізовані до австрійського війська. Кількість хворих, які зверталися за допомогою, невпинно зростала і тому постала нагальна потреба побудови повноцінного шпиталю.

На початку 1938 року будівництво шпиталю було завершене і одностайним рішенням громадської ради на посаду його директора був призначений д-р Тит-Євген Бурачинський. Він і запропонував назвати шпиталь: «Український шпиталь „Народна лічниця“ імени Митрополита А.Шептицького». З приходом у Львів 1939 року більшовиків радянська влада призначила «Народну лічницю», як найновішу й найкраще устатковану лікарню Львова, для лікування партноменклатури, командирів Червоної армії, службовців НКВД та їх родин. Кількість лікарняних ліжок зменшили до 60. Багато лікарів звільнили з роботи, звільнили також усіх сестер-вікентіанок. З березня 1940 року д-ра Бурачинського звільнили з посади директора, залишивши завідувачем хірургічного відділу.

7. Єврейський шпиталь Бет Хулім, зараз – відділення 3-ої комунальної міської клінічної лікарні

Колишній єврейський шпиталь, який здалеку можна прийняти за синагогу, нині є пологовим будинком. Колись ця лікарня була однією з найкращих у місті. Розташований він на вул. Рапопорта №6-8, побудований в неомавританському стилі в кінці XIX – на початку ХХ століття за кошти мецената Мавриція Лазаруса. Він разом із дружиною за сімейні кошти будували шпиталь близько 12 років, а після будівництва оснастили його найновітнішою на той час технікою.

Тут працювали лікарі дуже високого рівня, наприклад, Адольф Бек, який був деканом фізіологічного факультету. У 1906 році він проводив фізіологічні дослідження, і побічним ефектом його досліджень стало винайдення енцефалограми мозку», – розповідає гід. Заступником головного лікаря перед війною тут працювала Луція Фрей, яка закінчила віденський університет. За шпиталем знаходилось велике єврейське кладовище. Однак в радянський час на цьому місці побудували «Краківський ринок».

Зараз у стінах пам’ятки архітектури розміщене пологове відділення 3-ої комунальної міської клінічної лікарні. Ця будівля знаходиться в доволі занедбаному стані та потребує капітальної реконструкції. Міська влада внесла лікарню у список трьох місць, які будуть впорядковані як «Місця єврейської пам’яті» (крім того, туди входять: площа «Трьох синагог» у центрі на площі Арсенальній, та місце масових розстрілів, яке було на території колишнього Янівського концтабору.

8. Санаторій Львівського Товариства боротьби з туберкульозом

Народний санаторій для грудних хворих відкрито у 1910 р. за сприяння Товариства боротьби з туберкульозом та його очільника, професора Юзефа Вічковського. Місцем розташування закладу було обрано сосновий ліс на схилах Розточчя, в Голоско. Частину своїх земельних ділянок подарувала Товариству для влаштування санаторію шанована львівська купецька родина Рідлів.

Спочатку було збудовано один зимовий павільйон на 18 ліжок та 2 літні павільйони на 26 ліжок. Влітку хворих приймали безкоштовно, взимку – за невелику оплату. Упродовж 1912 р. збудовано другий зимовий павільйон.

На початку 30-х рр. заклад мав назву «Лічниця Львівського Товариства боротьби з туберкульозом», в той час було вже 5 павільйонів. В окремому адміністративному будинку містилися кухні, комори, канцелярії, лабораторія, кімната для досліджень, їдальня для лікарів, бібліотека.

Влітку на лікування приймалися 152 хворих, взимку – 96. Перебування у спальній кімнаті на 3 особи коштувало 11 злотих, в окремій кімнаті – від 16.5 зл. до 20 зл. на добу.

Христина БАЗЮК

Джерела:

1. Електронний ресурс: hospital.lviv.ua – // Стадник О. Історія Львівської обласної клінічної лікарні
2. ohmatdyt.lviv.ua
3. www.lvivcenter.org
4. uk.wikipedia.org

Фото:

1. yp.lviv.ua
2. joanerges.livejournal.com
3. static.darabanth.com
4. ukrmap.biz
5. uk.wikipedia.org