Упродовж російсько-української війни, яка триває й досі, чимало уваги в ЗМІ приділялося нашим поразкам. Безумовно, ми повинні про них пам’ятати, вшановувати героїв, які загинули, однак виховувати теперішнє молоде покоління на наших перемогах. Так чи інакше вони були.
31-ий блокпост. Бахмутська траса. Кінець жовтня 2014 року. Один із взводів 2-го батальйону 24-ої бригади з Трьохізбенки (селище міського типу Новоайдарського району Луганської області) відправляють у відпустку. Однак, замість цього спрямовують хлопців в Кримське (село Новоайдарського району Луганської області), а звідти на 31-ий блокпост. Ротація за схемою – з однієї гарячої точки в ще гарячішу!
Терористи в цей час готують наступ на 31-ий блокпост. В інтернеті з’являється відео де бандугруповання веде обстріл по 31-му блокпості. 27 жовтня 2014 р. зв’язуюся з нашими вояками. Хлопці на 31-му блокпості. У Сергія як завжди одна і та ж відповідь: у нас все добре, переїхали на інше місце, відпочиваємо по гарячих путівках АТО… Після перегляду сєпарського відео, я намагаюся зв’язатися з хлопцями. Однак всі спроби марні.
Пізніше дізнаюся. У ці гарячі дні Національна гвардія “відступила” зі своїх позицій на 31-му блокпості. Залишилося три десятка військових з 4-го батальйону 24-ої бригади. Хлопці не розгубилися. Знаючи про поразку на 32-му блокпості, якомога глибше закопалися в землю і мужньо відбивали упродовж декількох днів атаки окупантів, які мали переваги в озброєнні та живій силі. У результаті боїв наші вояки всі живі здорові, блокпост втримано, зведено деякі укріплення за допомогою лопат!?
Після кількаденних боїв за 31 блокпост, вояків згаданого взводу відправляють у відпустку. Дорога на Лисичанськ теж не з легких. Хлопців знову обстрілюють. Хвала Богу всі здорові і неушкоджені повертаються додому. Сьогодні більшість зі згаданого взводу демобілізовано.
Про ці буремні дні кінця жовтня – початку листопада 2014 року вдалося поспілкуватися з бійцем 2-го батальйону 24-ої бригади Сергієм. Інтерв’ю було записано в листопаді 2014 р. Пропонуємо ознайомитися з витягом з інтерв’ю.
– Коли і за яких обставин Ви потрапили на 31 блокпост?
- Наприкінці жовтня 2014 року 6-ту роту 2-го батальйону 24-ї бригади перекинули в район 31-го блокпоста. Рота не повна, один взвод, зайняв оборону перед Лисичанськом (місто Луганської області), тобто два взводи їде на 31-ий. Ми виїхали на позицію уже ввечері. Картина не дуже. Свіжі воронки, запах нещодавнього обстрілу, але настрій у всіх нормальний. Не обійшлось без сюрпризів. Ситуація швидко виправилась і в повній темноті ми заїхали на “позицію”. Чому пишу в лапках, бо це була просто посадка за 1,5–2 км від 31-го блокпоста, тобто між 31-им та Кримським.
Ночі вже були досить холодні (добре, що ми мали по два спальники – волонтерський і армійський літній варіант). Ми спали між деревами. На ранок нам довели до відома, що ми на підкріпленні бійців 4-го батальйона 24-ї бригади. Почали облаштовувати побут. Виявилося, що з постачанням дуже кепсько, бо бахмутська траса вся прострілювалася і кожен виїзд за продовольством був ризикованим. До обіду ми викопали індивідуальні нори-окопи щоб можна було відносно безпечно спати. Розпланували де буде бліндаж на наше відділення. Копали виключно вручну три дні. А технікою це можна було зробити за 2–3 години, при чому на всю роту.
– Яка ситуація була на 31-му блокпості?
- На 31-му була гірша ситуація, ніж на попередній нашій позиції у Трьохізбенці. На блокпост посилали техніку, але ворог не давав працювати постійними обстрілами з мінометів. Бійці 4-го батальйону копали на 31-му вночі за допомогою лопат, але земля була дуже тверда і це було довго та малоефективно.
Коли наш бліндаж було майже завершено нам поступила команда вийти на 31-ий блокпост в зв’язку з “відходом” Нацгвардії. На 31-му залишилося лише 20 вояків з 4-го батальйону. Вночі на 31-ий блокпост заступили закарпатці з нашої 6-ї роти, а на ранок бійці 3-го взводу їх поміняли.
На 31-му блокпості були бліндажі, харчування, вода, брикети для буржуйок, тобто в загальному непогано (і виходи з бліндажу в бік противника (Фрунзе (з 2016 р. Сентянівка – селище міського типу Слов’яносербського району Луганської області))!!!). Але ситуація перші дні була не дуже, бо противник весь світловий день вів обстріл з мінометів з невеликими перекурами, випускаючи подекуди 5–6 мін в хвилину. Вести побут в таких умовах було вкрай важко, але 3–4 дні і ми почали звикати та освоюватись на 31-му.
Було приємно, що частина нашого взводу, яка забезпечувала оборону нашого тилу, в посадці за нами, приходили в гості і приносили речі, яких нам не вистачало і готові були будь-якої хвилини виїхати на БМП і підтримати вогнем. Особливо відзначився наш командир – молодий лейтенант, який не зважаючи ні на які обстріли, робив свою роботу. Завдяки злагодженій роботі, нашого взводу, бійців 4-го бату та артилерії через кілька днів на 31-му стало спокійніше, а обстріли не такими інтенсивними.
– У чому полягала Ваша служба на 31-му блокпості?
- На 31-му ми несли звичну нам службу. Вдень спостереження, вночі чергування – кожен на своїх позиціях. Так ми пробули (скільки не пам’ятаю, до 10 днів). Нас поміняли бійці 5-го батальйону і ми на уралі з прицепом вирушили до Лисичанська.
Ось таким було знайомство з 31-им блокпостом. Але на жаль, коли в лютому 2015 р. ми міняли бійців 5-го батальйону, 31-ий блокпост був вже не наш. Хоча це лише перехрестя доріг і голе поле. Але шкода, що стільки хороших людей віддали своє здоров’я, а подекуди і життя за цей шматок Нашої Землі. На щастя всі мої бойові товариші вийшли з цієї історії живі та здорові. І це найголовніше.
Дякую за розмову. Слава Героям!!!
Фіксуйте наші перемоги!!!
Розмовляв Андрій ДАВНІЙ
У публікації використано фотографії, зібрані від вояків 2-го батальйону 24-ої бригади, які зберігаються в електронному архіві Андрія Давнього.
