Знахар Луцик, пан Баронек, Альте Шікер, або з історії вуличних диваків у Львові

0
3343
Знахар Луцик, пан Баронек, Альте Шікер, або з історії вуличних диваків у Львові

Кожного разу, коли говоримо про міську історію, насамперед згадуємо історичні події, пов’язані із тим чи іншим містом, його архітектурою і розвитком економіки та культури на різних етапах розвитку. Однак майже завжди в тіні цих розповідей залишається найважливіший елемент міста – люди, які у ньому живуть, зокрема знамениті вуличні особистості: жебраки, музиканти, вар’яти і просто диваки.

Вулиця Сикстуська (тепер – Дмитра Дорошенка) на листівці, початок XX cтоліття
Вулиця Сикстуська (тепер – Дмитра Дорошенка) на листівці, початок XX cтоліття

Ці надзвичайно колоритні люди стають обличчям міста і невід’ємною частиною його вулиць у будь–яку епоху. Але, на жаль, дуже часто ми не звертаємо на них увагу, хоча кожного дня чуємо їхню музику, прохання про милостиню, чи просто розмову, яка здається нам дивною. Однак вже через якесь десятиліття вони можуть стати легендарними персонажами у львівській історії, якщо, звісно, хтось із львів’ян залишить про них свої спогади. Не вірите? Тоді запрошуємо до розповіді про диваків не менш легендарної доби у львівській історії – часу “бабці Австрії”.

На кожному етапі історії Львова було чимало відомих диваків, про які складали пісні та міські легенди і анекдоти, але чомусь так склалось, що найбільше спогадів про них залишилось із періоду рубежу XIX–XX століть, і сьогодні ми розповімо про кількох з них.

На Гетьманських Валах, фото 1925 року
На Гетьманських Валах, фото 1925 року

Найвідомішою вуличною особистістю 60-х і 70-х років ХІХ століття у Львові був Луцик. Недовчений лікар, він став феноменальним шарлатаном, який як цілитель був шалено популярним. Ходив Луцик обвішаний з ніг до голови якимись містичними зірками, срібними колами, призматичними скельцями. В хутряному рукаві він завжди носив гадюку. Деколи вдень Луцик прогулювався львівськими вулицями із запаленим ліхтарем, волаючи по-діогенівськи: “Шукаю людину!”

Жебраки у Куликові, зображення 1914-1918 рр.
Жебраки у Куликові, зображення 1914-1918 рр.

Лікував Луцик усіх одним універсальним методом: пігулками власного виробництва, які обов’язково треба було запивати келишком горілки. Такий метод лікування подобався особливо чоловікам. Луцик був шанований навіть серед поважних лікарів, які направляли до цілителя пацієнтів, яким самі не могли нічим зарадити. Якщо ж і Луцик хворому не допомагав, то вважалось, що пацієнт є уже цілком безнадійним.

Прогулянка по вулиці Сапєги. Фото до 1939 року
Молода пані на вулиці Л. Сапєги (тепер вул. Степана Бандери), фото 1920-1930-х рр.

Про Луцика мешканці Львова складали дуже дотепні історії. Одна із них розповідає, що якось до Луцика прийшла молода жінка і поскаржилась на відсутність у їхньому із чоловіком п’ятирічному шлюбі дітей, на що цілитель відповів: “Хм…, важка справа, може у Вам це спадкове? Чи Ваша мама мала дітей?”

Львівський медичний університет імені Д. Галицького, фото початку XX ст.
Львівський медичний університет імені Д. Галицького, фото початку XX ст.

Інша історія розповідає, як львівські лікарі, яким Луцик складав конкуренцію, вирішивши його висміяти на все місто, підіслали до нього здорового пацієнта, якого намовили, аби той поскаржився цілителю на хворобу, яку би Луцик не зміг вилікувати. Псевдопацієнт, прийшовши до знахаря, поскаржився, що втратив відчуття смаку, і жоден лікар у місті не зміг йому допомогти. Луцик тут же побіг за хату, де випасалась його коза, назбирав її посліду, і, загорнувши у капустяний лист, приніс пацієнтові, сказавши, що це ліки. Скуштувавши їх, удаваний хворий одразу позеленів і вигукунув: “Так Ви ж мені далі козячий послід!”, на що цілитель відповів: “От бачите, які мої ліки добрі, одразу й смак з’явився”.

Готель “Жорж”, фото 1912 року
Готель “Жорж”, фото 1912 року

Понад сто років тому на куті біля готелю “Жорж” мовчки і нерухомо цілими годинами, а деколи навіть і днями стояла загадкова постать у гранатовому “бандитському” плащі до колін з круглим капелюхом на голові.

Готель “Жорж”, листівка 1900 року
Готель “Жорж”, листівка 1900 року

Це був відомий усьому місту Баронек, справді колишній власник баронського титулу і великого маєтку. Розтринькуючи гроші в кнайпах із картярами, пияками і жінками легкої поведінки, Баронек опинився на вулиці без копійки у кишені. Поводив він себе дуже дивно, але заслужив повну довіру в поважних панів, які зупинялися у готелі “Жорж”, і виконував усілякі їхні дрібні розпорядження. Його мовчазність була запорукою збереження будь-якої таємниці.

Гетьманські Вали (тепер проспект Свободи) на листівці, 1913 рік
Гетьманські Вали (тепер проспект Свободи) на листівці, 1913 рік

Також приблизно сто років тому весь Львів знав вуличного оригінала Професора або, як його ще називали, Філософа. Одного вечора, прийшовши додому з лекції, він побачив, що його кохана жінка втекла з іншим чоловіком. Професор тяжко запив і вже через декілька тижнів ходив по колишніх Гетьманських Валах (тепер проспект Свободи) з книжкою в руках, годинами декламуючи античних поетів.

Гетьманські Вали (тепер проспект Свободи), листівка початку XX ст.
Гетьманські Вали (тепер проспект Свободи), листівка початку XX ст.

Професора дуже любила молодь, яка завжди його оточувала, тому що він охоче давав усім охочим консультації з латини і навіть за невелику винагороду сам писав академічні роботи. Одного дня професор зник з Валів Гетьманських, вибравши місцем свого побуту львівські передмістя. Тут він був теж дуже популярним, бо за келишок горілки писав для передміських кавалерів віршовані любовні послання до їхній пасій.

На львівських “Кракідалах”, фото 1914-1918 рр.
На львівських “Кракідалах”, фото 1914-1918 рр.

Схожа історія трапилась і з диваком Доктором, бідним пияком та вантажником, який стояв колись за Оперним театром, неподалік ринку “Кракідали”, де зараз “Добробут”.

Люди на площі Святого Теодора
Люди на площі Святого Теодора

Поки ніхто не наймав його щось піднести, він годинами розмовляв сам із собою німецькою мовою з домішками їдиш. Раніше цей чоловік справді був військовим лікарем, і зі всіх фронтів, де лікував жовнірів, повертався неушкодженим. Однак зазнав поразки на найважливішому – любовному – фронті: власна дружина зрадила його і втекла із коханцем.

В околиці “Кракідалів”, фото 1930-х рр.
В околиці “Кракідалів”, фото 1930-х рр.

Стрімко спиваючись, Доктор швидко скотився на соціальне дно, втратив свої професійні навички, і згодом надавався лише до роботи вантажника мішків з товарами на “Кракідалах”. Тут же він одного дня раптово і помер після нападу білої гарячки.

Перспектива вулиці Сербської, фото 1980-1985 рр.
Перспектива вулиці Сербської, фото 1980-1985 рр.

На початку XX століття на сучасній вулиці Сербській можна було побачити високого і худого старого єврея в довгому, до п’ят, халаті і зеленому капелюсі. Львів’яни дражливо його називали Альте Шікер, що на їдиші означає “старий пияк”.

Порохова вежа, фото 1950–1955 рр.
Порохова вежа, фото 1950–1955 рр.

Колись Альте Шікер був заможним шевцем, мав сім’ю та власний будинок, але коли він остаточно спився, жінка вигнала його на вулицю. З того часу дивак жив на львівських вулицях та, згадуючи своє ремесло, латав взуття таким самим жебракам, як сам. Інколи Альте Шікер годинами сидів під Пороховою вежею і задумливо дивився на львівську бруківку, після чого вставав і йшов до кнайпи на тодішній вулиці Бляхарській (тепер – вул. І. Федорова).

Дорога до Цитаделі, вулиця Каліча Гора, лютий 2016 року
Дорога до Цитаделі, вулиця Каліча Гора, лютий 2016 року

Популярним серед львів’ян був також Дурний Ясьо, який жив на Калічій горі під Цитаделлю, а його мама продавала борщ на площі Ринок.

Торги на площі Ринок, фото 1914-1915 рр.

Ясьо навіть у дорослому віці бігав вулицями міста разом із дітлахами, завжди посміхався та викрикував на кожному кроці: “Не купуйте в моєї мамці борщ, бо там втопився щур”, чим робив серйозну антирекламу своїй мамуні.

Дорога на Цитадель, вулиця Чайковського, лютий 2016 року
Дорога на Цитадель, вулиця Чайковського, лютий 2016 року

Ясьо був нетиповим жебраком, адже не просив у людей грошей, а навпаки роздавав дрібні монетки перехожим львів’янам, які вважали їх талісманом і носили із собою на щастя.

 Вид на Львів із Цитаделі, фото 1860-1870- х рр.
Вид на Львів із Цитаделі, фото 1860-1870- х рр.

Також Ясьо був неабияким філософом. Одного разу він підібрав на вулиці здохлого голуба і вирішив зготувати його на вечерю. У відповідь на докір своїх сусідів про те, що, мовляв, можна їсти лише те, “що вбила людська рука”, Ясьо відповів: “Його забив Господь, невже Ви гадаєте, що людська рука є чистішою від Божої?”

Будинок НТШ на розі сучасних вулиць Винниченка та Лисенка, фото початку XX ст.
Будинок НТШ на розі сучасних вулиць Винниченка та Лисенка, фото початку XX ст.

Були серед диваків й вуличні музики. На розі колишніх вулиць Куркової і Чернецького (тепер Лисенка і Винниченка) біля будинку Наукового товариства імені Шевченка, сто років тому стояв божевільний Ігнась і грав на скрипці дуже популярну у ті часи пісню “Слічні гвоздики, гарні тюльпани”, через що з нього часто кпинили місцеві батяри, на що їм Ігнась завжди відповідав: “Іди ти, бенькарт (позашлюбна дитина – П. А.) магістратський”.

Вид на Львів із перспективи вулиці Куркової (тепер Лисенка), листівка початку XX ст.
Вид на Львів із перспективи вулиці Куркової (тепер Лисенка), листівка початку XX ст.

А згодом, вже у міжвоєнний час, Львів отримав ще одного співочого вар’ята – Бувая, який зазвичай сідав до трамваю, їхав кілька зупинок співаючи власні куплети про відомих людей та події у Львові на той самий музичний мотив, і пересідав до іншого трамваю. За таку творчість львів’яни дуже любили Бувая, і завжди йому допомагали якщо не грошима, то їжею та одягом.

Трамвай на Гетьманських Валах, фото початку XX ст.
Трамвай на Гетьманських Валах, фото початку XX ст.

Безсумнівно, список львівських диваків можна розширювати до безкінечності, і щоб про всіх них розповісти не вистачить і книги. Та й сьогодні на львівському бруку є дуже багато типажів, які своєю оригінальністю не поступаються типажам минулого. Але чи будуть про них знати наші нащадки через декілька десятиріч? Можливо, крізь гущу львівської архітектури, кнайп та вуличних терас необхідно придивитись до тих, хто разом із ними створює колорит нашого міста?

Павло АРТИМИШИН

Список використаних джерел:

  1. Винничук Ю.Кнайпи Львова. – Львів: Піраміда, 2005. – С. 125–126.
  2. Лемко І.Легенди старого Львова. – Львів: Апріорі, 2008. – С. 98–103.
  3. lvivcenter.org
  4. nac.gov.pl/
  5. https://polona.pl/

 

Напишіть відгук