“До того ж євреї, німці та цигани, що тільки сбродом до нас з пограниччя стягуються, купують без всякої догани і кари таку монету, велику і малу, над яку вже, хто би підлійшу видумати хотів, то не зможе, а ми настільки необережні, що не питаючись, cuius imago et superscripto (чиє зображення і напис) на ній, без сумнівів жодних її беремо”.
Такого характеру звинувачення летіли в бік фальшивомонетників та торговців підробленою монетою в минулому. Очевидно, зовсім не даремно, бо як показує практика, послідовників філософа Діогена, який володів не лише мистецтвом слова, але й міг, коли треба, “створити” грошей, в Львові не бракувало. Ось історії деяких з них.
В минулому Львів лежав на перетині важливих торговельних шляхів. Це сприяло розвитку міста з одного боку й стягувало до нього капітал з багатьох куточків світу з іншого. Пізніше у місті було засновано монетний двір, що означало отримання ним статусу також і емісійного центру – з’явилася змога карбувати власну монету. Наявність великої кількості монет з різних країн, різних куточків тогочасного світу, а також (через монетний двір) спеціалістів, що вміють з цією монетою працювати, стали хорошим ґрунтом для того, аби в місті зародилась потужна та довготривала традиція фальшування монет.
От лише одна біда для любителів легкої наживи – закон. В ньому, а в цей час це магдебурзьке право, констатувалось, що в випадку доведення фальшування людиною грошових одиниць, її саму варто спалити на вогнищі, а все її майно конфіскувати. Тобто під роздачу, таким чином, потрапляв і сам фальшивомонетник, і його родина, якщо така була. Якщо ж хтось не підробляв монети, а лише поширював підробки, чи просто володів ними і їх у нього знайшли, то тут трохи легша кара – мінус одна рука. І як ви гадаєте, це зупинило львівських авантюристів? Звичайно ж, ні.
В справу довелось втрутитись королю. У 1421 році Владислав Ягайло звернувся до влади Львова, старост і бургграфів Львівської землі, аби ті створили комісію “мужів довіри” з шляхти та райців, яка мала скласти присягу, а по тому провести експертизу наявної в обігу монети – півгрошів (monetam mediorum grossorum). Міщани мали принести комісії на оглядини усі свої гроші, а та, оглянувши їх, продірявити усі фальшиві (тобто з нешляхетних металів: мідні, залізні, свинцеві і ін.).
Точно не відомо наскільки радо міщани несли свої гроші комісії і чи мала успіх така ідея, але оскільки згодом вийшов указ про те, що фальшування монет прирівнювалось до особистої образи короля, значить ця реформа провалилась.
Вирішили знов вернутись до перевірених “старих дідівських методів”. Як наслідок, у 1521 році під вірменином, ім’я якого невідоме, зайнялось полум’я. Тією ж дорогою у 1579 році було відправлено ювеліра Леонарда Матяшека і його спільника Яцка Русина. За доказ фальшування вважали знайдені у них срібло та мідну бляху. У 1602 році живцем було спалено ще одного майстра золотих справ. Причина – та сама, що і в попередніх випадках.
Це, мабуть, трошки налякало, але бажання до підробки монет не відбило. Не дарма ж в різні часи траплялися скарби з фальшивими монетами. Так, один, з фальшивими монетами часів правління короля Сигізмунда І, було знайдено в кінці ХІХ століття, під час будівництва оперного театру. Інший знайшли 1992 року під час будівництва готелю “Золотий лев”. Цей скарб належав до часів короля Яна Ольбрахта (1492 – 1501рр.). Очевидно, ховали їх не від того, що наробили забагато, а від того, що була загроза попастися на цьому і підпасти під кару. Але, ця справа і надалі процвітала.
Інколи в фальшуванні ставались цілі казуси. Один з них – це історія русинів Андрія та Романа Стрілецьких. У 1621 році вони постали перед судом за звинуваченням у скуповуванні і переплавленні півтораків та інших монет. Як виявилось, Стрілецькі накупили монет на кілька десятків тисяч, а в процесі їх переплавки спалили більше вугілля, аніж увесь львівський цех ювелірів. За це зловмисників засудили аж на два тижні ув’язнення та до сплати штрафу.
У середині XVII століття, коли шведи “топили” (за Г. Сенкевичем) Річ Посполиту з одного краю, а Московія “відрізала” собі по шматочку з іншого, одним із найбільших міст, що продовжувало зберігати вірність королю, був Львів. Саме в це місто і прибув на початку 1656 року Ян Казимир, який до того перебував у вигнанні в Сілезії. В місті збирається королівський двір, формуються військові підрозділи, з’їжджаються посли іноземних держав. Для утримання цього апарату, в місті відкривають монетний двір. Спочатку там карбувались повноцінні срібні шостаки та орти, але коли запаси срібла вичерпались, монети почали робити з суміші металів. Одного з керівників монетного двору, Амуретті, почали звинувачувати в випуску неякісної монети. Вирішення проблеми запропонував Андрій Тимф. Він висунув пропозицію емітувати першу в історії Речі Посполитої монету, вартістю в один злотий (до того злотий був, але лише як грошово-лічильна одиниця). Номінально монета відповідала 30 грошам, але фактично вміщувала в собі срібла лише на 12 грошів. Для компенсації нестачі срібла, на монеті вибивали характерний напис латиною: “Цінність цій монеті надає визволення Вітчизни, яке дорожче за метал”. Монета, яку згодом почали називати “тимфами”, спричинила розлад господарської системи Речі Посплитої, а Тимф опинився у в’язниці, хоч і не на довгий термін.
Не менш цікава і історія Янка Гранковського, який тривалий час працював при гетьмані Петрові Дорошенку. Упродовж 1669 – 1673 рр. Янко карбував для Дорошенка фальшиві польські гроші, а перед тим працював на львівському монетному дворі.
В роки правління Яна Казимира, в силу політичної та економічної нестабільності в країні, фальшували монету всюди – у містах, селах і навіть захованих по лісах кузнях. Через велику кількість фальшивих монет в обігу, монеті перестали довіряти, а обов’язковим атрибутом будь-яких фінансово-грошових операцій стали ваги та набір гирьок. Кожну монету доводилось розглядати, вивчати її карб, переважувати, перевіряти її твердість. Також перелік з відомостями про фальшиві монети та їх ознаки вивішувала на дверях ратуші влада.
Після поділу Речі Посполитої фальшування монет не припинилось, а лише змінило своє обличчя. В монархії Габсбургів вівся належний контроль за власною монетною системою. Тому в ті часи більше брались за фальшування ювілейних монет.
Не відмерла ця звичка, талант, схильність, потреба і мистецтво й сьогодні. Тож будьте уважні до того, які гроші тримаєте в руках і не забувайте, що ви у Львові, де традиція фальшування сягає корінням дуже далеко в минуле.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Ґранкін П., Чернов В. Фальшування богині Монети // Галицька брама, листопад – грудень 1999. – № 11 – 12. – С. 28 – 29; Ґранкін П. Статті (1996 – 2007). – Львів: Центр Європи, 2010. – С. 76 – 81; Судочинство у Давньому Львові [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://1256.lviv.ua/sudochinstvo-u-davnomu-lvovi/; Знахідки на ділянці перед кам’яницею на пл. Ринок, 2 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://visnyk.zp.ua/etot-den-v-istorii/znaxidki-na-dilyanci-pered-kamyaniceyu-na-pl-rinok-2.html
