Життя кардинала на сторінках його «Споминів»

0
161
Життя кардинала на сторінках його «Споминів»

17 лютого цього року минуло125 літ від дня народження видатного діяча Української Греко-Католицької Церкви, Патріарха Йосифа Сліпого (1892–1984). Під його проводом УГКЦ пережила найтяжчі роки переслідувань і зберегла свою структуру та ідентичність в Україні та в країнах розселення українців.

Народився він у селі Заздрість на Теребовлянщині в родині сільських господавів. «Мій батько Іван походив із заможної родини. Назвисько його властиво було Коберницький і так загально звали його в парохії, а Сліпим мали прозвати котрогось прадіда задля його високого росту і великих, навислих над очима, брів, хоч інші виводять рід від осліпленого поляками в Теребовлі мазепинця, що оселився зі синами на Заздрості». Село Заздрість було розташоване на врожайних землях, господарі були тут заможними, що спонукало довколишніх мешканців їм заздрити – так пояснює назву рідного села Йосиф Коберницький-Сліпий у своїх «Споминах», створених у 1963–1964 рр., після звільнення з більшовицької неволі. Ці спогади, диктовані переважно з пам’яті, стали безцінним джерелом відомостей з історії УГКЦ та життя самого Патріарха.

Йосиф Сліпий – Кардинал і Патріарх
Йосиф Сліпий – Кардинал і Патріарх

Його батько був у селі поважною людиною (протягом близько 20 років його обирали війтом), він намагався дати Йосипові добру освіту. Початкові класи народної школи малий хлопець закінчив у рідному селі. Продовжував освіту у містечку Вишнівчику над Стрипою. «Чому мене привезли на дальшу науку до Вишнівчика? Найперше тому, що там була повна чотириклясова школа, в якій вчили в третій і четвертій клясі по-німецьки, і вона була відома з того згляду на Поділлю. Другою причиною було те, що моя рідна сестра Розалія мешкала у Вишнівчику, недалеко церкви і школи».

Великий вплив на виховання Йосифа мали священики та діячі національного життя: «Парохом Струсова, до якого належало кілька дочерних церков, між ними і Заздрість, був о. Теодор Цегельський. Він був людиною дуже церковною, інтеліґентною, тактовною і національно свідомою. Разом з о. Світеньким в Ладичині належав до найкращих проповідників на Поділлю. Крім того, був він проповідником народнього життя».

У 1903 році Йосиф Сліпий закінчив у Вишнівчику «четверту народню клясу австрійського типу з найвищими нотами на свідоцтв», і «поїхав з батьком фірою до Тернополя, щоби зложити вступний іспит до гімназії». В тодішній гімназії ім. Франца Йосифа І «з руською мовою викладовою» провчився він 8 років і здав матуру 1911 року.

Будинок у Тернополі, де містилася «Руська бурса імени Степана Качали»
Будинок у Тернополі, де містилася «Руська бурса імени Степана Качали»

Мешкав молодий Йосиф у «Руській бурсі імени Качали», а потім на «приватних стаціях». Вчився пильно. Серед його професорів були доктор філософії та теології о. Микола Конрад (1876–1941), географ Григорій Величко, викладач німецької мови й історії о. Йосиф Застирець, грецької та німецької мов Григорій Тимощук («Він знав добре німецьку мову, бо походив десь з Чернівець»), філолог і психолог Яким Ярема.

Життя без батьків у вирі модерного міста створювало для молоді чимало спокус: «Коли так кинути оком на життя української гімназії в Тернополі, то треба сказати, що від’ємним чинником, який впливав на молодь, була, в першу чергу, антиреліґійна пропаґанда: соціялізм і дарвінізм, які були тоді в моді, як вершок поступу і культури. Рівно ж і неморальність ширилася між учнями, бо спочатку не було жодного нагляду учительського збору над приміщеннями і помешканнями учнів. На жаль, здібніші і рухливіші одиниці давалися пірватися тій течії. Хоч усю молодь захоплював український патріотизм, то дивне диво, що польські ліберальні круги і польська атеїстична дарвіністична література находила до них легкий доступ. Усе ж таки було і між молоддю багато реліґійних учнів. Атеїзм ширився передусім у вищих клясах, а дещо в третій і четвертій, коли зачинає у юнака розвиватися розум. Тоді, очевидно, катехит мусить оперувати розумними арґументами і прикладами з літератури, а також прикладами глибоко реліґійних мужів науки. Коли прийшов до гімназії о. д-р Конрад, то він любив диспутувати з учнями і видав був брошуру про сотворення світу, збиваючи поверховні арґументи Франка і інших. Що я, слава Богу, не дався пірвати тій стихії, то можу завдячувати лише великій реліґійності, винесеній з батьківського дому».

Пам’ятник Й.Сліпому в Тернополі
Пам’ятник Й.Сліпому в Тернополі

Після матури (1911) Йосиф Сліпий вступив до Львівської греко-католицької духовної семінарії, відвідував в університеті лекції Михайла Грушевського та Кирила Студинського. За намовою Андрея Шептицького наступого року продовжив студії в Католицькому університеті в Інсбруку, де його застав вибух Світової війни. Там 1915 року почав приготування  до докторської дисертації.

У 1917 році повернувся з російської неволі Митрополит Андрей, який надав Йосифу священиче освячення. Перше Богослуження провів Й.Сліпий у рідному селі Заздрість під опікою пароха Теодора Цегельського.

Йосиф Сліпий
Йосиф Сліпий

Тим часом, як згадував Й.Сліпий, «цісар Карло обіцяв заснувати Український університет для українців, а його основу мали творити існуючі вже катедри на утраквістичному Львівському університеті. На інші катедри мали чимскорше приготовляти габілітаційні праці доценти. Таке предложення зробив і мені митрополит Андрей. Я радо його прийняв, одначе вагався, чи писати габілітацію з філософії, чи з догматики. Єпископ Боцян предкладав мені префектуру в Духовній семінарії, одначе я чимскорше вибрався до Мюнхена і там думав писати габілітацію».

Але в листопаді 1918 року Австрійська монархія припинила своє існування, цісар Карл І відрікся від престолу, а в Галичині розпочалася війна між поляками та українцями. У ті роки Й.Сліпий займався у Римі науковими та мистецькими студіями. У 1920 році з окупованої поляками Галичини прибув до Риму Андрей Шептицький, який потім виїхав до Америки.

Влітку 1922 року Й.Сліпий повернувся до Львова з двома габілітаціями на Інсбруцькім і Григоріянськім університетах і хотів викладати в Духовній семінарії, на базі якої мав би постати теологічний факультет українського університету у Львові. Поки що тут діяв Український таємний університет, що проіснував до 1925 року. Натомість отець-ректор Тит Галущинський запропонував Й.Сліпому посаду капелана при лікарні для божевільних на Кульпаркові.

У 1923 році повернувся з Америки Митрополит Андрей і залучив Йосифа Сліпого до наукової та викладацької роботи. Молодий науковець став видавати часописи «Богословія» та «Праці Богословського наукового товариства».

Митрополит Андрей на освяченні каплиці (1929). Крайні ліворуч – Йосиф Сліпий і П.І.Холодний
Митрополит Андрей на освяченні каплиці (1929). Крайній ліворуч – Йосиф Сліпий

До І Світової війни семінаристи вивчали богословські науки на теологічному факультеті Львівського університету ім. Цісаря Франца І. Польська влада ліквідувала 8 університетських кафедр, на яких студіювали майбутні греко-католицькі священики.

За таких обставин 1920 року при семінарії відкрили богословський виділ, на якому викладали колишні професори університету. У 1926 році митрополит Андрій Шептицький покликав комісію у складі о. д-ра Йосифа Сліпого, о. проф. Тита Мишковського та історика Миколи Чубатого для перебудови цього виділу в Богословську академію.

23 лютого 1929 року митрополит Андрій проголосив фундаційну грамоту цього навчального закладу; 6 жовтня того року почалися заняття в Греко-католицькій богословській академії. Як згадував М.Чубатий, «ректор о. Сліпий подбав про стягнення якнайбільше поважних наукових сил не тільки з-поміж духовних, але також і світських. Побіч богословських предметів викладалися в Академії такі світські предмети: Історія Мистецтва (проф. Залозецький), археологія (д-р Пастернак), антропологія (д-р Раковський), філологія (д-р Чехович), основи права (д-р Надраґа)».

В академії створили два факультети – богословський та філософський. Митрополит Андрей планував перетворити Богословську академію в Український католицький університет, на якому були би ще факультети права та медицини. Останній факультет мав бути створений на базі Народної лічниці при вул. Скарги (тепер Озаркевича). Для матеріального забезпечення академії митрополит Андрій передав їй маєток у Якторові. Для оздоровлення та відпочинку академіків і семінаристів створено відпочинкову оселю на Майорівці під Львовом.

«Богословська Академія зачинала свою працю з трьома дійсними професорами і кількома катехитами, а проздовж десяти років на обох виділах – філософічним і теологічнім, крім ВПреосв. Митрополита викладали 8 звичайних професорів, 6 надзвичайних, 6 доцентів і 18 заступників професорів, разом 39 сил. Крім викладів і провадження 10 семінарів, Богословська Академія видала 21 том праць… Слухачів майже зі всіх наших єпархій було на обох семестрах… 3653, а закінчили студії 535», – підсумовував доробок академії у 1929–1938 рр. з нагоди її 50-річчя Петро Сениця.

Наведемо ще фрагмент листа Андрія Шептицького до ректора Йосифа Сліпого, написаний 9 жовтня 1938 р.: «Від десяти літ, серед незвичайно важких обставин, Богословська Академія, ця одинока вища українська школа, сповнює одно з найважніших завдань громадянства, себто держить високо прапор науки і знання і передає цей прапор многочисленним верствам української молоді, якій всі обставини утруднюють, а то й роблять неможливим приступ до осередків научної праці – університетів».

Йосип Сліпий на фоні каплиці з пам'ятником Андрею Шептицького. Фото 1932-35 рр.
Йосип Сліпий на фоні каплиці з пам’ятником Андрею Шептицького. Фото 1932-35 рр.

У міжвоєнний період у будівлях семінарії й академії між вул. Коперника та Сикстуською (Дорошенка) проведено реконструкцію. Влаштовано каплицю, розписану фресками Петра Холодного. Над оформленням деяких залів працювали відомі митці: Павло Ковжун, Ярослава Музика, Святослав Гординський. Створено музей, яким керував дослідник сакрального мистецтва Михайло Драган. Скульптор Андрій Коверко створив пам’ятник Митрополитові Андрею. Усе це було знищене за радянської влади.

За зачиненою брамою головного входу цього навчального корпусу, з боку вул. Коперника, щасливо пережили більшовицькі часи чотири барельєфи 1930-х рр. з рослинним орнаментом. Над трьома з них є літери-ініціали «А.Ш.», «Й.С.» та «О.М.» Перший, без сумніву, встановлений на честь митрополита Андрія Шептицького; другий присвячений патріархові Йосипу Сліпому, ректору Богословської академії; третій, напевне, вирізьблений для вшанування Олександра Малиновського (1889–1957), який менше відомий широкому загалу. О.Малиновський був до 1939 року віце-ректором семінарії, у 1940–1946 рр. – апостольським адміністратором Греко-Католицької Церкви на Лемківщині. Опісля за допомогою УПА перебрався на Захід, де з 1950 року був генеральним вікарієм УГКЦ у Великій Британії.

Більшовицька влада закрила 1939 року Богословську академію та духовну семінарію. У 1941-му діяльність семінарії відновлено, а остаточно її закрили у 1944-му.

Пам’ятний знак на вшанування Йосифа Сліпого у Львові
Пам’ятний знак на вшанування Йосифа Сліпого у Львові

На стіні будинку колишньої семінарії й академії з боку вул. Коперника 1997 року встановлено бронзовий пам’ятний знак на вшанування Патріарха УГКЦ, ректора Богословської академії Йосифа Сліпого (скульптор Ю.Савко, архітектор Р.Кичма).

Після приходу більшовицьких військ у Західну Україну в умовах переслідування УГКЦ митрополит Андрей висвятив на єпископа свого наступника – ректора Львівської духовної семінарії Йосипа Сліпого та призначив екзархів для вірних візантійського обряду, що проживали на території СРСР: Миколу Чарнецького – для Волині та Полісся, Климентія Шептицького – для Росії та Сибіру. А 22 грудня 1939 року Папа Пій ХІІ іменував о. д-ра Йосифа Сліпого титулярним архиєпископом Серри та коад’ютором – наслідником Митрополита Андрея.

Гітлерівські та більшовицькі окупанти не відважувалися вчиняти якісь кроки для ліквідації УГКЦ, поки був ще живий Андрей Шептицький. Але Митрополит помер у середу 1 листопада 1944 року.

Через кілька місяців, 11-12 квітня 1945 р. більшовицький режим заарештував усіх ієрархів УГКЦ в Україні: наступника Андрія Шептицького митрополита Йосифа Сліпого (1892–1984, перебував у таборах до 1963 року), єпископа-помічника Никиту Будку (1877–1949, помер у таборі в Караганді), єпископа Волині Миколу Чарнецького (1884–1959, після сибірських таборів повернувся до Львова), станиславівського єпископа Григорія Хомишина (1867–1947, помер у в’язниці в Києві).

Йосип Сліпий на мемент арешту, 1945 рік
Йосип Сліпий на момент арешту, 1945 рік

19 вересня польський комуністичний режим ув’язнив Перемиського єпископа Йосафата Коциловського (1876–1947, помер у в’язниці в Києві) та його єпископа-помічника Григорія Лакоту (1833–1950, помер у с. Абезь біля Воркути). А псевдособор 8-10 березня 1946 р. “ліквідував” Греко-Католицьку Церкву в Україні, яка змогла вийти з підпілля щойно у 1989 році.

На другий день після арешту Й.Сліпого завезли до Києва. «По кількох днях, коли я вже був вимучений допитами до краю, мене привели до кількох полковників і зачали тероризувати, давали до підпису, щоби я відрікся Папи, а за те дадуть мені Київську митрополію… Але я рішучо відмовився», – згадував Митрополит.

Енкаведистам не вдалося зламати і спокусити Й.Сліпого високими посадами, відтак вони намагалися скомпроментувати його усілякими вигадками: «Мені закидали головно, що я старався годити націоналістів, що правив Службу Божу для дивізії “Галичина” в заступстві покійного Митрополита. В дійсності причиною мого ув’язнення було те, що я католицький митрополит, і тому домагалися від мене відступства та пропонували Київську митрополію. На ділі вони не могли мені нічого закинути і казали, що я сиджу за покійного митрополита Андрея, “бо він помер — і ми не можемо його карати”. Вони навіть розпускали клевети, що я неправний син митрополита Андрея, що я з лиця дуже подібний на нього, хоч то неправда, і таке інше. Це свідчить, що їх злобі не було дна».

Йосип Сліпий на каторзі . Фото з сайту http://www.gulag-museum.org.ua/
Йосип Сліпий на каторзі . Фото з сайту http://www.gulag-museum.org.ua/

Врешті-решт Й.Сліпого засудили влітку 1946 року на 8 років таборів. Спочатку він відбував покарання у таборі в Маріїнську (Красноярський  край), через рік його відправили до Печори й Інти (Комі АРСР).

11 квітня 1953 року минуло 8 років від часу арешту, але Митрополита Йосифа не звільняли. А в червні того ж року завезли його до Москви. Там він мав перемовини з генералами з відомства Л.Берії, який був зацікавлений у налагодження стосунків з Ватиканом. «Річ ясна, що з того всього я бачив, що ґенерал брав справу серйозно і не думав про якусь там розвідку, бо пізніше вони викручувалися тим, що мене тоді анґажували до розвідки. З тої замітки ґенерала, як також і з предложення, щоби представити до освободження з ляґрів більшу кількість людей, прихильних собі і потрібних до дальшої праці, та старання про нав’язання зв’язків з Папою, я зрозумів, що обіцяне привернення свободи нашій Церкві — це наглядний доказ, що він не думав про якусь шпіонажу, але про ширшу державну акцію, як пізніше закидали Берії, що вони дійсно приготовляли якісь зміни чи державний переворот», – оцінював ці заходи Й.Сліпий. Та невдовзі, дізнавшись про арешт Берії, Митрополит зрозумів, «що справа свободи нашої Церкви програна».

Урядовці, що прийшли на заміну Л.Берії, знову почали «намовляти, переконувати і прохати», щоби Й. Сліпий «виступив проти Папи». За це йому обіцяли «друге місце по Патріярху й інші блага». Але митрополити відмовився і його відіслали до «дому інвалідів на Сибіру».

Йосиф Сліпий на засланні у Сибіру
Йосиф Сліпий на засланні у Сибіру

Його завезли до селища Маклакового (тепер місто Лєсосибірськ) у Красноярському краї на лівому березі ріки Єнісєй. Попри несприятливі обставини заслання Й.Сліпиий займався науковою роботою, написав протягом 1953–1957 років 4 томи «Історії Вселенської Церкви на Україні», починаючи від Св. Андрея Первозданого до Замойського Синоду 1720 року. «Було сто разів безпечніше в тюрмі, як в тому, так званому, домі інвалідів. Були такі бандити-інваліди, які мандрували з одного дому до другого, обкрадали мирних людей і переносилися дальше до іншого дому інвалідів, шукаючи нових жертв. І завжди, лягаючи і встаючи, не був я певний свого життя. При тому всьому я працював над історією. Під час проходів зібрав я всі тамошні рослини і засушив та переслав до Львова. Рівно ж післав випхані птиці і сибірські звірята, кількадесять штук, і вони, мабуть, в музею Наукового товариства ім. Шевченка», – писав він про цей час.

Навесні 1957 року Й.Сліпого знову заарештували. Його привезли до Києва, де засудили на сім років. «У Києві я просидів в тюрмі майже рік. Після того мене відправили на Камчатку. Щоб доїхати там, етап тривав приблизно три місяці. І коли я приїхав, то вже була зима. Коли переїжджав через Сибір американський віце-президент Річард Ніксон зі своїм почотом, то мене тримали приблизно місяць у Новосибірську, бо не відсилали до ляґрів жодного заквагона, щоби американці не бачили і мали добре вражіння. На тих пересилках в часі етапу я нераз голодував і прямо гинув… У 1959 році, десь в місяці травні, почали приготовляти новий етап, бо поширювались чутки, що американські літаки викрадають політичних в’язнів», – згадував він. З Камчатки Й.Сліпого перевезли до Дубровлагу в Мордовії.

У 1961 році його ще возили до Києва на зустріч з урядовцями. Але вмовити Митрополита зректися Папи не вдалося і його знову відправили до мордовських таборів. «Вам не ходить про те, щоби зорієнтуватися в справжніх умовинах і дійсному стані Греко-Католицької Церкви, перевірити свою дотеперішню акцію і тактику супроти неї, підійти критично до наслідків чи, як деякі хочуть, осягів, але, як то вульгарно висловлюються, приперти мене, зловити на якомусь експромті, спровадити до абсурду, показати, на якому то я лихому путі і який то я “враг народу” – словом, пробувати останню ставку, а часом і побавитись, як кітка з мишею перед смертію», – писав Й.Сліпий у «Меморіялі до міністра внутрішніх справ УРСР».

Йосиф Сліпий у Римі
Йосиф Сліпий у Римі

Наприкінці 1962 року «парадним автом, в товаристві начальника ляґпункта, я приїхав до центрального ляґпункта. Там зібрався ввесь штаб, приїхав і міністер Мордовської АРСР з Саранська. В їх прияві прочитано мені акт, що Верховний Совєт звільняє мене від кари».

На вимогу чільних політичних діячів Європи та Америки, уряд СРСР змушений був відпустити Йосифа Сліпого на Захід. За нього заступився і перший католик, який став президентом США – Джон Кеннеді. 9 лютого 1963 року Йосиф Сліпий прибув до Рима, а наступного дня мав аудієнцію у Папи Івана ХХІІІ, якого 2014 року оголосили Святим.

Хоча сам Митрополит волів залишитися в Україні: «Пустили мене як бандита! Я сам добровільно не хотів їхати, щоб покинути своє стадо, мовляв для рятування власної шкіри. Коли почув про виїзд зі Совєтського Союзу, то через цілу ніч не спав. Та врешті мусив пристати на виразний наказ з Риму».

Але залишалося ще понад два десятиріччя життя задля Церкви, задля України. Зокрема Патріарх Йосиф реалізував плани митрополита Андрія і заснував у Римі за допомогою Папи Павла VI Український католицький університет Св. Климента Папи (1994 року у Львові відновлено діяльність Богословської академії, перетвореної 2002 року на Український католицький університет).

Похід-прощання з Патріархом. Львів, 1992
Похід-прощання з Патріархом. Львів, 1992

У 1992 році до Львова повернулися тлінні останки Патріарха Йосифа, які знайшли останнє пристановище у крипті собору Св. Юра. А 2014 року вийшли друком «Спомини», які відкрили нам не лише обставини життєвого шляху Й.Сліпого, але й багато невідомих сторінок життя Церкви та діяльності її єрархів.

«Я глибоко переконаний, що найбільшим лихом під кожним церковним оглядом була розбіжність між нашим єпископатом, брак координації і підпорядкування, та й не було нікого, хто стукнув би кулаком у стіл і запровадив лад», – ці слова Йосифа Сліпого актуальні й у наші дні, і не лише для церковного, але й для національного та державного життя.

Ігор МЕЛЬНИК

Джерела:

  1. Сліпий Йосиф. Спомини / ред. Іван Дацько, Марія Горяча. – Львів—Рим, 2014
  2. Світильник істини. – Торонто-Чікаґо, 1983.

Напишіть відгук