Запальний дуелянт, або ще одна історія кохання до згуби

0
561
Запальний дуелянт або ще одна історія кохання до згуби

В середині XIX ст. жив у Львові досить популярний письменник – Валерій Лозінський.  Він писав історико-пригодницькі твори, якими захоплювалися, називаючи його «львівський Дюма». Однак запальний характер молодого інтелігента сприяв тому, що він не терпів образ і на всі виклики долі йшов безстрашно, тим більше, коли це стосувалося кохання.

Валерій Лозінський (1837-1861)
Валерій Лозінський (1837-1861)

У давні часи люди досить часто за образу могли заплатили стусанами. Менше знаходилося таких, які готові були битися до самої смерті, хіба якщо це були люди принципові і ті, які до останнього відстоювали свою позицію . Тому колись дуелі у Львові називали «справами гоноровими».

Валерій Лозінський народився в м. Миколаєві Львівської області в польській дворянській сім’ї 1837 року, батько його був поштарем, брат Владіслав відомий згодом колекціонер, письменник, журналіст. Сім’я переїжджає до с. Смільниця під м. Самбором, і ще в шкільні роки юнак починає писати свої перші літературні твори (під псевдонімом Валентин зі Смільниці). Темпераментість Валерія уже тоді проявляється на кожному його кроці. Він пише сатиричні памфлети про професора гімназії, за що потім потім має неприємності. Згодом з гімназії його виключають за патріотичну діяльність.

Валерій Лозінський (1837-1861)
Валерій Лозінський (1837-1861)

В 18 років Валерій переїжджає до Львова і працює в різних виданнях, зокрема в найстарішій польськомовній газеті «Gazeta Lwowska» («Львівська газета»), друкує твори, в яких чітко виражається його політична позиція – аналізує революційну ситуацію в Галичині 1848 року («Весна народів»), за що має конфлікти з місцевою австрійською владою. Його твори піддаються цензурі, але це ще більше активує запального письменника і він використовує газети і журнали, щоб розкритикувати австрійське правління. Найвідоміша його повість «Zaklęty dwór» («Зачарований двір») перевидана після його смерті близько 60 разів та екранізована в Польщі у 1976 році.

Перший вагомий конфлікт Лозінського був з австрійським офіцером Телемом. Трохи поспішаючи ввечері, йдучи Гетьманськими Валами, Лозінський випадково штовхнув Телема, що якраз теж йшов цією дорогою. Звичайна сварка переросла у виклик на дуель – Лозінський зачепив офіцерську гідність Телема, коли згадав йому поразку в битві з франко-італійською армією і саме Телем викликав Валерія на дуель. Щоправда, сміливість його згодом кудись поділась і, злякавшись, він повідомив про дуель поліцію. В поліційній дільниці обох претендентів на дуель змусили помиритися. Але впертий характер Лозінського не знав спокою. Тепер вже він послав своїх секундантів до Телема, мотивуючи це тим, що мир відбувся під тиском поліції. Телем знову дав задніх, звернувшись в штаб гарнізону. В кінцевому результаті секунданти Телема в присутності 15 офіцерів гарнізону попросили пробачення в письменника.

 Ян Добжанський (1820-1886)
Ян Добжанський (1820-1886)

Цього ж 1860 року В. Лозінський викликав на дуель свого приятеля і роботодавця Яна Добжанського, який заборгував йому гонорар за роман. Сварка відбулася швидше за все в кав’ярні «Під тигром», де часто любив бувати письменник. Спочатку вони сварилися, а згодом почали битися, що переросло в домовленість про дуель. Змагалися на пістолетах, але оскільки влучити один в одного не вдалося, перейшли на шаблі. Тоді все закінчилось відносно добре – обоє з ранами голови завершили дуель, нарешті заспокоївшись і відправившись лікуватися.

В районі площі Галицької, 15 знаходився заїзд «Під тигром» - одна з кав’ярень, де часто бував Лозінський (фото Т. Жернова 2015р)
В районі площі Галицької, 15 знаходився заїзд «Під тигром» – одна з кав’ярень, де часто бував Лозінський (фото Т. Жернова 2015р)

В справах любовних Лозінський вже мав розчарування через нещасливе кохання до актриси скарбківського театру Марії Сафіровни. Для неї письменник написав п’єсу, в якій вона зіграла головну роль, проте взаємністю автору не відповіла. Після цього, до певної міри, Валерій був розчарований в коханні і навіть став холодним, прагматичним та неприступним.

Все змінив випадок долі. Приятель Лозінського Кароль Цішевський, редактор часопису „Czytelnią dla Młodzieży” («Читальня для молоді»), куди Валерій також дописував, захворів, попросивши львівського письменника підмінити його. В редакції Лозінський познайомився з нареченою свого друга Анною Пшилецькою, котра займалася коректуванням та редагуванням матеріалів. Краса і скромність Анни одразу припала до душі Валерію і, незважаючи на те, що вона була нареченою його друга, він почав упадати за нею і, що найцікавіше, домігся взаємності.

Валерій Лозінський (1837-1861)
Валерій Лозінський (1837-1861)

Звичайно, коли Кароль Цішевський одужав, між колишніми приятелями розпочалися конфлікти. Цішевський почав писати листи ще недавній нареченій, на які вона не відповідала, навіть погрожував, що накладе на себе руки. Лозінський назвав його «паперовим редактором» в одній з своїх статей, натомість колишній товариш почав розповсюджувати образливі памфлети про зрадливого друга. Власне після цього Валерій і викликав його на дуель.

10 січня 1861 року в підгір’ї вулиці Цитадельної і Калічої гори відбулася дуель між Каролем Цішевським і Валерієм Лозінським.

Вигляд на Калічу гору з Пелчинського ставу. 1850 рік
Вигляд на Калічу гору з Пелчинського ставу. 1850 рік

Менше хвилини тривав їхній поєдинок. Лозінський був нижчий ростом аніж Цішевський, ще й погано бачив. Удар Лозінського прийшов Цішевському по плечу, натомість у відповідь зраджений дуелянт завдав Валерію удару в голову, натрапивши на колишню рану, що була в письменника від попереднього бою з Добжанським, тоді ж останній втратив свідомість.

Зовсім мало пробув Лозінський у лікарні. Вийшовши з неї, наче почувався повним сил, першим ділом відправився до Пшилецьких і освідчився Анні, яка одразу погодилася вийти за нього, після того поїхав побачитися з друзями, засівши у кав’ярнях. То був дуже морозний вечір і Валерію раптово стало погано, з кавярні уже його забрали в лихоманці. Добу після цього письменник помер від запалення мозкових оболонок – лікарі розвели руками. Помирав зі словами: «Яке коротке і беззмістовне життя»…

Початок підгір’я Цитаделі, що йде від вул. Каліча гора (фото Тетяна Жернова 2015р)
Початок підгір’я Цитаделі, що йде від вул. Каліча гора (фото Тетяна Жернова 2015р)

За іронією долі Анна Пшилецька не дісталася жодному з дуелянтів, а зовсім іншому чоловіку. Незадовго після трагічного випадку вона виїхала з родичами до Варшави і там вийшла заміж за Ігнація Крижановського, відомого польського музиканта – піаніста і композитора.

Ігнацій Крижановський (1826 – 1905)
Ігнацій Крижановський (1826 – 1905)

Правда померла Анна рано, відразу після народження доньки. 6 років після смерті Лозінського помер і Цішевський. Хворобливість останнього загострилась після того, як він відсидів пів року в «Кармелітах», куди його притягнула поліція за критику місцевої влади, не знайшовши аргументів відповідальності його за вчинок на дуелі.

Письменник Владіслав Завадський згадував, що 2 лютого 1861 року з кам’яниці під номером 13 вулиці Скарбківської (сучасної Лесі Українки) виносили скромну труну 24-річного літератора Валерія Лозінського. Близько тисячі людей зібралися процесією у напрямку до Личаківського кладовища, зокрема письменники, актори, редактори, студенти, працівники друкарень, шкільні товариші. Сьогодні на 43 полі цього кладовища можна згадати відважного авантюриста і талановитого письменника.

Тетяна ЖЕРНОВА
Джерела:
  1. Козицький А. М., Білостоцький С. М. Кримінальний світ старого Львова. – Львів: Афіша, 2001. – 230с. ( С. 189 – 193)
  2. http://www.lwow.com.pl/kurier-galicyjski/2013_17_189.pdf (С.28-29)
  3. http://www.lwow.com.pl/kurier-galicyjski/2013_18_190.pdf (С. 28-29)
  4. https://pl.wikipedia.org/wiki/Walery_%C5%81ozi%C5%84ski
  5. http://www.kuriergalicyjski.com/index.php/redakcjapoleca/2701-w-blasku-pi-ra-i-szabli-cz-i
  6. http://www.mykolaiv.lviv.ua/istorija/statti/item/1525-litsar-shabli-ta-slova.html

Напишіть відгук