Медичні заклади Львова мають надзвичайно давню історію. Ще у 1377 році знаходимо згадку про шпиталь Святого Духа. Багато госпіталів створювалося при церквах та монастирях. Впродовж століть одні медичні установи переставали існувати, а натомість відкривалися нові.
Сьогодні мова піде, про заклад для невиліковно хворих, а простіше кажучи – хоспіс, що багато років тому припинив своє існування як лікарня і будівлю якого львів’яни швидше згадають під іншою назвою – Львівський завод телеграфної апаратури.
Історія закладу починається з часу ліквідації Городоцького кладовища в кінці ХІХ ст. В той час меценат Анатолій Білінський викуповує територію великого кварталу між сучасними вулицями Смаль-Стоцького, Героїв УПА, Федьковича та Городоцькою та у 1891 році розпочинає тут будівництво “Закладу для невиліковно хворих та виздоровлюючих християн імені Антонія і Валерії Білінських”.
До речі, коли у 1892 році тут проклали вулицю, то назвали її на честь родини доброчинців — вулиця Білінських.
Комплекс закладу складався з чотирьох лікувальних та адміністративного корпусів, каплички та моргу, які створювали вигідний і гармонійний ансамбль, з функціонально продуманим простором, поділом на зони відпочинку (великий сад-парк), адміністрування та власне лікарні.
Зведенням найстарших будівель хоспісу займалася фірма Івана Левинського за проектами архітекторів А. Вайса, Ю. Гохберґера і З. Сулковського.
Ансамбль виконано в еклектичному поєднанні романської та готичної архітектури, використано новинку – профільну цеглу. Поєднання у декорі світло-жовтої та темно-охристої цегли створює особливу ритміку фасадів, ґрунтовану на традиціях українського мистецтва.
У планувальній структурі лікувальних корпусів по центру від ходу знаходилася сходова клітка з підсобними приміщеннями, з однієї сторони коридору розміщувалися палати, з іншого – санвузли, кухні, маніпуляційні тощо. Всі корпуси мали різну медичну спеціалізацію, але були споруджені за єдиними “типовими” планами.
І хоча будівництво комплексу завершилося 1897 р. лікарня свою роботу розпочала з після побудови перших корпусів у 1893 р. На адміністративному корпусі встановили пам’ятну дошку, яка свідчила, що лічниця була фундована в 1898 році з нагоди ювілею цісаря Франца Йосипа І “Miejski zakład dla nieuleczalnych im.cesarza Franciszka Jósefa I wybudovany i ufundowany w r.1898 z okazyi ces. jubileuszu”.
Заклад було розраховано на 60 осіб – 29 жінок та 31 чоловіка. Його першим і пожиттєвим директором став Юзеф Гостинський, за хворими доглядали сестри милосердя ордену св.Вікентія де Поля. Антоній Білінський фінансував роботу закладу та постійно його відвідував аж до самої смерті у 1895 р.
Після Другої світової війни будівлі закладу перестали використовувати як лікарню. Сюди з Саратова разом з обладнанням, верстатами і спеціалістами перевозять завод телеграфної апаратури, який запрацював 1946 р. Разом із побудовою новітніх корпусів заводу будівлі лікарні Білінських вписують у заводський простір. У 1950-60-ті роки ЛЗТА стає одним із гігантів радянської промисловості.
З розпадом Союзу завод телеграфної апаратури почав розвалюватися, а на його території розташувалися різні підприємства.
На сьогодні, як повідомляє Високий замок, корпуси закладу викупила одна із приватних медичних клінік. Тож у колишньому комплексі шпиталю за кілька років планують створити приватний стаціонар та пологовий будинок.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
- Мельник І. Львівський Новий світ та південні околиці Королівського столичного міста Галичини від Святого Юра до Наварії. – Львів: Центр Європи, 2014
- Злобіна Т. Львів постарадянський. Місто, про яке не хочуть знати.
- Ліщенко Ю. Від госпісу до пологового
- http://haidamac.org.ua/
