З привітом зі Львова або перша пошта у Львові

0
588
З привітом зі Львова або перша пошта у Львові

П’ятсот років тому скористатися послугами пошти могли тільки дуже заможні люди.

«Поштазі Львова до Любліна, до Варшави, до Торуня, до Ґанська, також до Кракова і в іншічужікраї з поверненням, за привілеємЗиґмунда ІІІ Роберту Бандінеллі на поштмістерство дана», – ідеться у статутіпошти Роберто Бандінеллі, укладеному 12 травня 1629 року.

Палац Бандінеллі у Львів
Палац Бандінеллі у Львів

Навесні 1629-го до Львова із Кракова на запрошення купця Урбана Убальдіні прибуває молодий флорентієць. Тут він долучається до чималої та дієвої італійської спільноти, яка проживає у Львові ще з княжих часів. Він також купець, зі знатного роду. Його дід – відомий скульптор, автор композиції «Геракл і Какус», що розташована поряд із «Давидом» Мікеланджело у центрі Флоренції, реставратор та копіювальник знаменитої античної статуї «Лаокоон». Цим родовитим купцем був Роберто Бандінеллі. Убальдіні віддає за нього свою доньку Констанцію та величезний посаг, до якого входить і будинок на площі Ринок. Саме Бандінеллі зробить його однією з найвідоміших споруд міста, заклавши тут першу у Східній Європі пошту сучасного зразка.

Торгові справи Бандінеллі йшли добре, його прибутки становили близько 1500 золотих на рік. Та він прагнув більшого, а досягти цього можна було лише під покровом короля. Одним зі способів зблизитись із монархом було одержання привілею займатися певною діяльністю, важливою для держави. Такою справою у той час була пошта.

Сам королівський двір та й державні справи вимагали постійного обміну інформацією, який могла забезпечити лише добре налагоджена мережа пересилання кореспонденції.

Так молодий завзятий купець прибув у наше місто з чітким наміром вкласти кошти у новий бізнес, який тільки поширювався у Європі й обіцяв немалі прибутки та зв’язки. Можна припустити, що у Кракові він був знайомий зі своїм співвітчизником Доменіко Монтелупі, котрий опікувався королівською поштою у тодішній столиці Польщі та мав налагоджені зв’язки і у Львові. Саме його досвід і знайомства використав Бандінеллі та на їх основі створив найсучаснішу поштову службу тогочасної Польщі саме у Львові.

Отримавши королівський патент і гарантію захисту курсорів (поштових посильних) по всій Польщі, Роберто укладає з магістратом Статут діяльності своєї пошти. Згідно із цим документом, кореспонденцію відправляли один раз на тиждень у суботу. Вона вирушала у двох напрямках: через Варшаву аж до Ґанська та до Кракова. Пошту обслуговували 12 курсорів, один із яких був за старшого. Вони складали присягу місту та сповна відповідали за цілісність і терміни доставки листів.

Вартість послуги залежала, як і зараз, від ваги листа та відстані. Наприклад, ко-респонденцію до Варшави доставляли за тиждень і вартувало це найменше три гроші, що складало денну платню кваліфікованого робітника. А позаяк папір тоді був важким, то й листування коштувало чимало. Саме висока вартість поштових послуг завжди викликала бажання оминути необхідність користуватися ними офіційно. Нерідко міщани передавали листи просто через подорожуючих. Невдовзі навіть магістрат почав відсилати своїх курсорів, минаючи офіційну пошту. Через це Бандінеллі здійняв гучний скандал, навіть викликав бургомістра на дуель. Той виклик зігнорував, як і продовжував ігнорувати й пошту. Змусити знову користуватися послугами Бандінеллі міську владу зумів лише король, особисто втрутившись у конфлікт.

Бандінеллі, не зважаючи на всілякі труднощі, до кінця життя зумів належно підтримувати поштовий бізнес. Навіть смерть застала його «при виконанні обов’язків». 1650 року він виїхав у Відень із наміром поширити туди доставку кореспонденції для своєї пошти – і там і помер.

Окрім пошти, Роберто продовжував займатись і торгівлею, а позаяк мав запальний та авантюрний характер, то у цих справах він залишив у Львові помітний слід.

Перше, що Роберто робив, – це хапався за шпагу, а вже потім звертався до здорового глузду, суду чи короля. Такі були часи, що спочатку доводилося показати силу – і лише потім тебе починали слухати. Та не завжди львівський поштмейстер і сам був правий.

Як власник королівського патенту, він мав привілей не сплачувати мита місту. Та використовував він його, продаючи не лише свої, а й чужі товари. Це давало великі прибутки, однак і цього було мало для завзятого купця. Невдовзі у місті розгорілась ціла кримінальна епопея.

Міський суд висуває звинувачення Банді-неллі у тому, що він пограбував управителя свого ж маєтку, винісши за допомогою підкопу весь його скарб. Італієць замість того, щоби повернути вкрадене, погрожує управителю розправою. За того заступається магістрат і опечатує всі склади та будинки Бандінеллі. Та це його не зупиняє. Однієї ночі він зриває пломби і вивозить увесь свій товар. Управитель теж не мав наміру втрачати власне майно – і вистежив свого колишнього пана. Коли його прийшли «брати», Бандінеллі чинить завзятий опір. Та це не допомогло – Роберто потрапив до в’язниці, вийти з котрої зміг лише через десять тижнів, таки заплативши відшкодування своєму управителеві.

По-справжньому добре стосунки бізнесмена з міською владою так ніколи і не складалися. Нерідко самому королю доводилося втруча-тися в їхні суперечки, лиш би був спокій та функціонувала пошта. Через постійні конфлікти на схилі літ Бандінеллі навіть мав намір повернутися на свою сонячну «історичну батьківщину», про що просить дозволу у короля Владислава IV.

Та попри всі негативи, діяльність, яку провадив Бандінеллі, була високо оцінена королем. Після смерті Роберто пошта продовжує функціонувати, але його нащадок Лоренцо – вже не просто поштмейстер. Він отримує від короля інший привілей, значно суттєвіший. У батьківському будинку на Ринку він поряд із поштою облаштовує майстерню, в котрій із 1656 року міститься королівський монетний двір, а Лоренцо Бандінеллі стає основним карбувальником грошей у тогочасній Польщі.

До речі, і досі відстань зі Львова до інших міст, котру традиційно відміряють від будівлі Головної пошти, у нас відчисляють від Палацу Бандінеллі. Та це не єдиний факт, котрий продовжує віковічну традицію споруди. Після чудової реставрації у 2005 році в кількох залах будинку планували єдиний в Україні Музей пошти. Та, на жаль, його досі немає.

Складно назвати всі споруди, де у Львові розташовувалася пошта, та можна згадати найцікавіші з них. У другій половині XVIII ст. вона була в Палаці Бєльських на теперішній площі Галицькій. Тут донедавна містилася бібліотека, а зараз його реставрують для потреб історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка.

Після реформ Йосифа ІІ (1780-ті роки) її планували перенести неподалік – у монастир бернардинів (зараз церква Андрія – авт.) але монастиря не закрили і пошта залишилася на старому місці. Зате в іншому монастирі – кармеліток (тепер бібліотека Стефаника – авт.) – була розміщена диліжансова пошта.

У 1821 році будують палац губернатора (зараз будівля ОДА на вулиці Винниченка – авт.), а біля нього – приміщення для пошти. Невдовзі й тут не вистачає місця – і пошту переносять у «будинок Гауснера» на кут проспекту Свободи та вулиці Коперника, оскільки тоді це була найбільша споруда в місті. Пізніше, і до 1889-го, пошта містилася в будинку на Сикстуській, 23 (вул. Дорошенка).

Львів, вулиця Сикстуська, 23 (сучасна Дорошенка)
Львів, вулиця Сикстуська, 23 (сучасна Дорошенка)

Активізація економічного та соціального життя, і поштового зокрема, привела до рішення збудувати спеціальне приміщення для пошти. Для цієї потреби у греко-католицької семінарії було куплено ділянку на вул. Словацького.

Львів, Головна пошта, 1894 рік
Львів, Головна пошта, 1894 рік

Таким чином 1889 року постала спеціальна будівля Головної пошти. Типовий проект австрійської адміністративної споруди для потреб Львова пристосував український архітектор Сильвестр Гавришкевич. Посв’я-чували новозбудовану установу також українці – священики зі сусідньої греко-католицької семінарії.

Головна пошта , Львів, 1925 рік
Головна пошта , Львів, 1925 рік

У 1920-х роках почалася відбудова приміщення, котре суттєво постраждало під час українсько-польської війни. Роботи вели за найсучаснішими технологіями – будівля стала більшою, було впроваджено вентиляційну систему, систему центрального опалення, електричне освітлення, газову й водоканалізаційну системи. У такому вигляді, із незначними перебудовами, споруда Головпошти дійшла до нашого часу.

Колектив працівників Головної пошти у реконструйованому головному операційному залі, 1923
Колектив працівників Головної пошти у реконструйованому головному операційному залі, 1923

Богдан Білан

Напишіть відгук