Язичницьке капище, або таємниці Святовитового поля

0
2042
Язичницьке капище, або таємниці Святовитового поля

Регіональний ландшафтний парк «Знесіння»: пагорби, долини, густі хащі, залиті сонцем галявини. Круті гірські стежки, через які прокладають собі маршрут велосипедисти, і де часом губляться мандрівники. Асфальтована дорога веде до Музею народної архітектури та побуту «Шевченківський гай». Вздовж дороги кам’яні статуї, на перший погляд, пам’ятки древніх слов’ян. Але ні, це скульптури за мотивами творів Шевченка.

У гаю, з путівником під рукою, пересічний турист помандрує від Львівщини до Бойківщини, звідти до Гуцульщини. Побачить традиційні українські будинки, кузні, дерев’яні церкви, покатається на конях, зайде в колибу ворожки. Тільки навіть з путівником, розпитуючи всіх кого зустріне, навряд чи знайде давнє язичницьке капище – Святовитове (Світовидове) поле.

Стежка до Святовитового поля. Фото: Ксенія Янко
Стежка до Святовитового поля. Фото: Ксенія Янко

Святовит,Святовид, Світовид, або Свантевіт,  – верховне божество західних слов’ян, бог війни, перемоги вогню та сонця. Його ім’я буквально розуміємо як «світлий вітязь» «той, хто бачить світ», «світлий пророк». Ім’я, чи перифраз, щоби приховати справжнє ймення,невідомо. Як християни називають Бога Господом або Спасителем, слов’янські племена на позначення власного божества могли вживати поняття «святий вітязь».

Між тим, середньовічний історик Гельмольд у своїх «Слов’янських хроніках» пропонує зовсім інше прочитання – «Святий Віт». Поклоніння йому, стверджує автор, розпочинається, коли правитель Східно-Франкського королівства Людовик II Німецький віддає частину землі язичницького племені руян монастирю Святого Віта в Корвейє. Проповідникам християнства спочатку вдається навернути місцевий люд до світової релігії. Однак невдовзі руяни проганяють братів у Христі, постать Святого Віта переосмислюють на власний лад, розбудовуючи навколо нього культ.

Святовит рисунок Надії Антипової.
Святовит рисунок Надії Антипової.

Чотириликийвоїн, у червоній одежі на білому коні, традиційно зображуваний з залізним горном і срібним мечем – таким уявлялисвятогомешканці з острова Рюґен (слов. Руя, Руян). У місті Аркона знаходився храм Святовита, а точніше Свантевіта. Йому приносили дари (солодкий хліб та вино) жертви: «…на знак особливої поваги вони мають звичай щорічно приносити йому в жертву людину – християнина, якого вкаже жереб» – йдеться у «Слов’янській хроніці». При храмі руяни тримали коня, з його допомогою ворожили перед військовим походом.

Статуя Святовита в Арконі.
Статуя Святовита в Арконі.

На галявині, де колись було святилище, досі стоїть дерев’яний ідол, поглядом одразу на всі боки його вісім очей пронизують простір і час. Протягом кількох віків  культ поширюється в західній і східній Європі. Щонайменше з ХІХ століття українські історики знаходять підтвердження, що руянське божество знали і шанували в нас.

Краєвид зі львівського Святовитового поля. Фото: Ксенія Янко
Краєвид зі львівського Святовитового поля. Фото: Ксенія Янко

Чотирнадцять віків тому на Род-горі (що сьогодні також входить до паркового комплексу «Знесіння») існувало поселення – Львівське городище. На базі нього, доводили історики позаминулого століття І. Шараневич та І. Вагилевич, князь Данило Романович заснував Львів. Прабатьки Галицької столиці у неспокійний час мусили відбивати напади ворожих племен, тож споруджували оборонні вали, підтримували культи богів війни.

Схема Світовитового поля.
Схема Святовитового поля

Під Род-горою за народними переказами існувало давнє капище Рода і Рожаниці, поруч згадане раніше Святовитове поле. Назву цієї особливої галявини ще у ХІХ столітті занотував львівський історик Антоні Шнайдер. Трохи південніше височіє пагорб, де була колись церква Воздвиження Чесного Христа, а до неї святилище пов’язане з культом смерті. На пагорбі біля гори Лева задовго до костьолу Святого Войцеха, знаходилось місце поклоніння Велесу. Перераховані ритуальні центри в комплексі утворювали ромб зорієнтований за сторонами світу з центром у Святовитовому полі. Той, кого славили на ньому, очевидно, мав вищість над іншими божествами: вищий за покровителів родини, врожаю, володарів смерті – бог війни. У західній традиції Святовита порівнювали з грецьким Аресом та римським Марсом, у східній традиції бог нерідко ототожнюється з громовержцем Перуном. Дослідники помічають спільні риси між Святовитом і Юрієм-змієборцем або святим Іллею. Образ легендарного переможця, вісника перемоги, природно, набирає ваги для народу у воєнний час.

Давні фортифікації поблизу Святовитового поля ще у ХІХ столітті згадували історики Іван Вагилевич, Ізидор Шараневич. Наприкінці ХХ століття дослідження проводили О.Корчинський (1985) та О.Овчинніков (1990-1993), читаємо у довіднику Леоніда Мацкевого «Археологічні пам’ятки Львова».

Ігор Принада та Юрій Лукомський відтворюють карту Святовитового поля. Фото: Ксенія Янко
Ігор Принада та Юрій Лукомський відтворюють карту Святовитового поля. Фото: Ксенія Янко

Археологи зробили перерізи валів на теренах гірської гряди Замкова гора та власне у місцевості Святовитове поле та віднайшли наконечники дротиків й уламки гончарних виробів липецької культури римського періоду. Крім того, їм вдалося встановити вік оборонних споруд (вали насипали між ІХ-ХІ століттям).  Дослідження, яке у 90-х проводив Олександр Овчинніков так і не було завершене. Керівник пошукових робіт загинув в автокатастрофі у 1999.  Подейкували, під час розкопок він знайшов жертовні ямки з залишками попелу і фрагментами жертовниx предметів.

Святовитове поле. Фото: Ксенія Янко
Святовитове поле. Фото: Ксенія Янко

Ми поспілкувались з колегами дослідника археологом, кандидатом архітектурних наук Юрієм Лукомським та художником археологічного відділу Ігорем Принадою. Ігор Богданович по пам’яті малює карту місцини, куди 25 років тому виїжджав разом з Овчинніковим.

Ігор Принада та Юрій Лукомський відтворюють карту Святовитового поля. Фото: Ксенія Янко
Ігор Принада та Юрій Лукомський відтворюють карту Святовитового поля. Фото: Ксенія Янко

Ділянка правильної яйцеподібної форми підвищується над долинами, хтось би назвав її лисою горою, заходився вигадувати казки про відьом. Художник говорить, що сам до назви «Світовитове поле» не звик, не пригадує, щоб діди так говорили. Ось, про Кайзерську гору чув. Цісар звідти на військо своє дивився. Припускає: Світовидовим поле могло бути ще й тому, що видно звідти добре на всі чотири сторони світу. З прикрістю зауважує: відколи стала частиною Шевченківського гаю, усе навколо почало заростати, унікальність місцини втрачається, знайти її тепер набагато складніше.

– Існує багато версій, що на тому місті знаходилось, – говорить Ю. Лукомський. – Та ми не маємо жодних матеріальних підтверджень, жодних свідчень, щоб відновити розкопки.

Збручанський ідол знайдений у 1848 році
Збручанський ідол знайдений у 1848 році

Дійсно, про культ Святовита на українських землях відомо досить мало. Збручанський ідол, кам’яний стовп у вигляді статуї Святовида, знайшли у 1848 біля села Личківці в річці Збруч. Чистояв подібний до нього на Святовидовому полі? Чотириликий воїн на відміну від Арконського в шапці з хутряною оторочкою та без бороди, помітний східнослов’янський колорит. Скульптура виловлена у Збручі буларозділена на три горизонтальні яруси, кожен з яких позначав окрему сферу людського буття. Нижній ярус – царство померлих – Нав, середній –світ людей – Яв, верхній – світ богів – Прав. Історик Б. Рибаков впізнає на верхньому ярусі образи богині кохання Лади, богині долі Мокоші, бога сонця Дажбога, покровителя грому,блискавок та війни Перуна. Пантеон небожителів вінчає постать Святовита. Такий обеліск слави виглядав би тут більш ніж органічно, проте… це знову лише здогад, котрими, мов галявина чагарниками, заростає святилище історії.

Ксенія ЯНКО

Джерела:

  1. Святилища Львова. – 11 Червня 2008 – Персональный сайтhttp://svitovyd.ucoz.ru/news/2008-06-11-42
  2. ГЕЛЬМОЛЬД->СЛАВЯНСКАЯ ХРОНИКА->ПУБЛИКАЦИЯ 1963 Г.->КНИГА I ГЛ. 1-20http://www.vostlit.info/Texts/rus/Gelmold/framegel1.htm
  3. Святовит — Вікіпедіяhttps://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%82
  4. Збручанський ідол — Вікіпедіяhttps://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B1%D1%80%D1%83%D1%87%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BB#cite_note-8
  5. Гермольд — Вікіпедіяhttps://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B4
  6. Парк Знесіння і Святовидове поле : Ятраньhttp://www.yatran.com.ua/articles/428.html
  7. Парк «Знесіння» | Путівник по Львовуhttps://www.lvivguide.info/uk/lviv-parks/znesinnia-park.html
  8. Пантеон славянскихбогов: Святовит, Световитhttp://slavyans.myfhology.info/panteon/svyatovit.html
  9. Львів (городище) — Вікіпедіяhttps://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2_(%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%89%D0%B5)
  10. Пагорби Львоваhttp://www.turkaramamotoru.com/uk/%D0%9F%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B1%D0%B8-%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B0-59776.html
  11. Парки Львова – Статті “Легіонів Землі” – Каталог статей – Екологічний рух молоді Україниhttp://ecorezerv.ucoz.ua/publ/parki_lvova/2-1-0-21
  12. Арконаhttp://www.belaruspartisan.org/m/opinions/247312/?mob=yes
  13. Арконаhttp://www.rodnoverie.org/stati/prav/156-arkona.html
  14. СВАРГА: Зона поганського культуhttp://a-ingwar.blogspot.ru/2009/01/blog-post_30.html#!
  15. Довідник Леоніда Мацкевого«Археологічні пам’ятки Львова».

Напишіть відгук