Як жінки заробляли у Львові більше 100 років тому

2170

У другій половині ХІХ століття перелік доступних для жінок професій не вирізнявся особливою різноманітністю. З огляду на правові та звичаєві упередження щодо можливостей жінок обіймати певні посади (стосувалося це, перш за все, інтелектуальної праці), а також з урахуванням можливостей їх навчання (вища освіта для галичанок стала доступною лише з середини 1890-х років), професійне життя тогочасних жінок нагадувало біг з багатьма перешкодами. Чи не найбільш очевидними вони ставали в оплаті праці.  Жінки отримували на 25 % менше, аніж чоловіки за аналогічну роботу. При чому остання могла вимагати абсолютно однакового як для жінки, так і для чоловіка навантаження.

За адресою вул. Вірменська, 2 знаходилася організація «Praca kobiet» (Фото І. Федаш)
За адресою вул. Вірменська, 2 знаходилася організація «Praca kobiet» (Фото І. Федаш)

Зацікавлення міськими робітницями виникало з огляду на щоразу більшу кількість працюючих жінок у місті та чималу конкуренцію в отриманні місця праці. Допомогти у пошуках роботи було покликане засноване у 1877 р. польське товариство „Praca kobiet”. Його українським аналогом став жіночий промисловий кооператив „Труд”, заснований з ініціативи „Клубу русинок” у 1900 р. Ці організації мали на меті поєднати працю і навчання.  Так до прикладу, кооператив «Труд» виробляв і продавав тканини і одяг, які виготовляли жінки, а на зароблені кошти заснував школу крою, шиття і бухгалтерії для тих, хто хотів освоїти відповідний фах. Заняття проводилися щодня з 15 до 17 год., окрім неділь і свят, за адресою Площа Ринок, 39.

На Площі Ринок, 39 знаходилось товариство «Труд». На першому поверсі будинку, як повідомляло у 1903 р. “Діло” було відкрито “Сальон Мод під управою властительки школи моднярсва п. Анн з Єсерів Грегоровичевої”. (Фото І. Федаш)
На Площі Ринок, 39 знаходилось товариство «Труд». На першому поверсі будинку, як повідомляло у 1903 р. “Діло” було відкрито “Сальон Мод під управою властительки школи моднярсва п. Анн з Єсерів Грегоровичевої”. (Фото І. Федаш)

Про побут міського робітництва і його повсякдення час до часу писала щоденна преса. У 1898 р. газета «Dziennik Polski» опублікувала серію статей, присвячених львівським робітницям (щоправда, без урахування єврейських жінок). Свою діяльність «Ankieta w sprawie robotnic chrzescijańskich» зосереджувала на зборі матеріалів шляхом опитування жінок, зайнятих професійно, про умови їх праці, кількість робочих годин і заробітків, якість життєвого рівня, ставлення працедавців і навіть проведення дозвілля. До роботи в анкетуванні було запрошено делегатів з 18-ти товариств міста без різниці політичних переконань.

Курси виготовлення парасольок
Курси виготовлення парасольок

В рамках згаданої ініціативи було опитано жінок різних професійних груп: швачок, гаптувальниць, виробниць рукавичок, прачок, прасувальниць, працівниць друкарень і палітурних цехів, рознощиць газет і робітниць на будівництві. Оплату праці опитаних визначала отримана освіта і попередній досвід. До прикладу, прасувальниця за місяць заробляла в середньому 21 золотий ринський. Проте, аби отримати таку посаду у пральні потрібно було попередньо пройти «науку», яка тривала близько місяця й обходилася учениці в 10 зол. ринських. Аналогічною ситуація була і у кравецтві. Попри те, що тривалість робочого дня жінок, зайнятих у цій сфері, складала не менше як 11 годин, вижити на зароблені суми без допомоги родичів було, фактично, неможливо.

Фабрика паперу
Фабрика паперу

Ще менші заробітки припадали на помічниць мулярів (їх робота полягала в носінні вапна, піску та робочого інвентаря майстрам) та працівниць цегелень (в їх обов’язки входило формування, обтинання та складання цегли). Вони за день роботи в середньому отримували 50 центів. Серед працюючих тут переважали неодружені дівчата віком від 13 років (до слова, за даними опитування, самостійно заробляти у місті могли починати від 11 років). Їхня робота була сезонною, тривала з квітня по вересень. Взимку, зайняті у цій сфері жінки, наймалися домашніми служницями.

Продаж львівської газети “Herold Polski”, 1906 р.
Продаж львівської газети “Herold Polski”, 1906 р.

Служба була однією з найбільш затребуваних, однак від цього не найбільш високооплачуваних, професій для жінок у місті. У домах інтелігенції, багатших міщан вони працювали в якості помічниць у господарстві, кухарок чи мамок-годувальниць. Така робота, звично, трактувалася тимчасовою, що з огляду на конкретні обставини життя була необхідністю. Свою посаду служниці могли втратити коли завгодно, так само, як і покинути її під будь-яким зручним приводом: письмове оформлення їхньої праці було рідкістю. До мінусів служби, звично, зараховували незахищеність працівниць від можливих визисків господарів домів, в яких вони працювали. Натомість, роботодавці нерідко скаржилися на неможливість знайти «порядну» служницю, натякаючи на очікувані від людей такого фаху нечесність чи неморальність.

Жінки серед будівників міського театру у Львові
Жінки серед будівників міського театру у Львові

У переліку найпоширеніших скарг, які називали анкетовані робітниці, були побиття, лайки, великі грошові штрафи за запізнення чи інші порушення робочого порядку, а також «брутальність» і «небачена зухвалість» з боку роботодавців чи інших чоловіків на роботі. На питання про читання книжок чи газет на дозвіллі (було актуальним лише за наявності освіти), більшість відповідала, що після 12 чи навіть 14-ти годинного робочого дня не мали на це ані сил, ані бажання.

Іванка ФЕДАШ

Список використаних джерел:

  1. Wiadomości statystyczne o stosunkach krajowych wydane przez Krajowe biuro statystyczne / Pod red. T. Pilata. Tom Zeszyt I. Lwów, 1903. s. 26.
  2. Черчович І. Професійна реалізація жінок кінця ХІХ – початку ХХ століття: на прикладі українського суспільства Галичини // Новітня доба. Львів, 2014. С. 7–18.

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.