Як священик ледь не довів до краху християнський банк

0
764
Як священик ледь не довів до краху християнський банк

Якщо запитати сучасного львів’янина чи обізнаного гостя міста, що таке «Монс піус», то вони без вагань вкажуть вам на ресторан в самому серці вірменського кварталу. Однак понад двісті років ця назва говорила жителям зовсім про інше – так називали банк-ломбард, який заснувала у Львові вірменська церква наприкінці XVIII століття. А на початку ХХ віку банк став «знаменитим» ще більше через скандал із його керівником Яном Мардиросевичем, чиї зловживання ледь не довели заслужену фінансову установу до краху.

 

Портрет Яна Мардиросевича
Портрет Яна Мардиросевича

18 квітня 1901 року у Львові вибухнув потужний скандал – канонік Ян Мардиросевич, очільник вірменського християнського банку-ломбарду «Монс піус» здався прокуратурі і розповів про багатолітні махінації в очолюваній фанансовій інституції. Канонік визнав, що своїми діями він призвів до того, що у касі банку забракло майже 300 тисяч корон – великої суми як на ті часи. Як пише тогочасна львівська преса, похід у прокуратуру також був вельми оригінальним, як і багато починань отця-директора у нафтодобувній галузі чи винахідництві. Крім того, особисті борги каноніка на 40 тисяч ринських перевищували його доходи і в повітрі запахло смаленим, коли він не зміг сплатити вексель на 1200 ринських. Тоді ж власник векселя пригрозив священикові арештом і звернувся до намісництва зі скаргою на «мальверсації», тобто зловживання керівника «Монс піус».

Приміщення, де колись знаходився банк, а зараз – ресторація «Mons Pius»
Приміщення, де колись знаходився банк, а зараз – ресторація «Mons Pius»

Сам прийшов до прокурора

За кілька днів до цього епічного фіналу невідомий доброзичливець надіслав анонімного листа церковній верхівці Вірменської церкви у Львові, у якому детально описувалася плачевна ситуація в банку «Монс піус», що виникла завдяки кількарічним «старанням» його керівника. Зверхники вже не один раз отримували такі листи і вирішили прислати в банк ревізорів. Коли ж ті прийшли до каноніка Мардиросевича, той привітався і чемно попросив дозволу вийти «на хвилиночку». Та хвилина перетворилася на годину, але контролери так і не зрозуміли, куди ж подівся керівник банку. А він тим часом прямував до прокуратури на вулиці Стефана Баторія, бо зрозумів, що його бурхливій діяльності нарешті прийшов кінець і ліпше здатися самому, аніж у кайданках іти до поліційного відділку. Там він оповів про всі свої зловживання і його через кілька днів арештували.

Тим часом ревізія виявила у банку недостачу на суму майже 300 тисяч ринських. Сума справді вражала, бо річна платня керівника «Монс піус» становила 2 тисяч золотих. Наглядова рада банку вирішила зняти Мардиросевича з посади, а недостачу покрити з власних коштів, щоби не псувати репутацію церкви та банку, історія діяльності якого налічувала уже понад 100 років.

Внутрішній дворик ресторану «Mons Pius»
Внутрішній дворик ресторану «Mons Pius»

Коли ж звістка ця розійшлася Львовом, а невдатний бізнесмен опинився за гратами, то найбільшого удару внаслідок цього зазнав архієпископ Вірменської церкви Ісакович, наставник каноніка Мардиросевича. Саме він постановив викупити з інших банків всі предмети, що були спочатку заставлені у «Монс піус», а потім Мардиросевич перезакладав їх в інших банках. Владика тяжко захворів і 29 квітня помер, не витримавши ганьби, що впала на нього через поведінку улюбленого учня. Адже саме завдяки протекції Ісаковича молодий Ян Мардиросевич, народжений у Кутах, зумів швидко зробити чудову кар’єру. «1880 троку він став священиком вірменської церкви, його здібності зауважив архієпископ Ісакович і незабаром Ян став парохом костелу в Городенці. А на 9 році служіння він став каноніком катедри, а на додаток ще й директором заставного банку «Монс піус» із платнею 2 тисячі корон в рік та окремим фондом на покриття видатків банківських. Окремо священик мав ще доходи як канонік» – писав про злочинця «Кур’єр львівський».

Стаття про Яна Мардиросевича у газеті «Kurjer Lwowski»
Стаття про Яна Мардиросевича у газеті «Kurjer Lwowski»

Після призначення керівником банку біля Мардиросевича з’явилося багато приятелів і це коло ставало все ширшим. Спочатку він зажив слави сумлінного та здібного фінансиста, але незабаром його девізом стало знамените «Сarpe diem”. І канонік таки справді насолоджувався життям, але тривало це приблизно рік. Далі він змушений був насолоджуватися камерою у в’язниці, де почав вивчати французьку та російську мови.

 Будівля №14 на вул. Лесі Українки – саме тут колись був вірменський християнський банк-ломбард «Монс піус»
Будівля №14 на вул. Лесі Українки – саме тут колись був вірменський християнський банк-ломбард «Монс піус»

Процес

Слідство у справі банкрутства «Монс піус» і зловживань та афер його керівництво тривало кілька місяців і до суду дійшло 18 серпня. «Львівський кур’єр» робив детальні репортажі із судової зали, тож нам достеменно відомо, у чому полягали гріхи каноніка-банкіра. Ніде правди діти – ставши зіркою у світському товаристві Львова, канонік поводив себе як родич індійського набоба. Він витрачав більше, аніж приносили йому власні доходи. З газет відомо, що витрачав він як багато чоловіків на «вічні» розваги – карти, вишукані напої та жінок.

 Судовий процес у львівському Палаці справедливості, початок ХХ ст.
Судовий процес у львівському Палаці справедливості, початок ХХ ст.

Його сусід – священик, який жив у тому будинку поверхом вище, розповів на суді, що забави з розпиванням спиртного відбувалися у помешканні каноніка регулярно, а те, що він мав роман з відомою у Львові актрисою Гельовою, також було таємницею полішинеля.

Палац справедливості, вул. Князя Романа, №1/3
Палац справедливості, вул. Князя Романа, №1/3

Але треба зауважити, що канонік спочатку сам став жертвою махінаторів. Очоливши банк, він приймав під заставу дорогоцінне каміння і ювелірні вироби. Але в цій царині він не мав жодного досвіду, тож місцеві спритники масово продавали йому дрібні перлини за ціною великих, а білі топази – як діаманти, мосяжні годинники видавали за золоті і так далі. Коли ж він нарешті здобув досвід у ювелірній справі, то втрати банку склали понад 35 тисяч золотих.

Крім того, банкір не віг відмовити у позичках своїм знайомим по гулянках, а ті не надто поспішали віддавати кредити, тож прірва між доходами та видатками банку зростала. Дійшло до того, що Мардиросевич через свого знайомого відносив заставлені речі в інші банки, аби мати мінімальні обігові кошти.

Перехід від вул. Лесі Українки до вул. Вірменської
Перехід від вул. Лесі Українки до вул. Вірменської

Однак у певний момент і такий спосіб не допомагав, тож канонік вирішив спробувати себе в бізнесі. 1894 року він разом з таким собі Райніхом заснував бляхарську фірму «Дзядонь». Але тут бідоласі також не пощастило, бо його партнер дуже полюбляв їхати за кошт фірми в Монтекарло. Таким чином з банку витекло ще 40 тисяч золотих. Також не пощастило новоспеченому бізнесменові у справі з освітленням вулиць Львова та видобутком нафти – він купив кілька ділянок, на яких сподівався знайти багаті поклади вуглеводнів, натомість «знайшов» тільки видатки на 50 тисяч ринських.

Патентування винаходів коштувало банку 15 тисяч золотих. Канонік сподівався, що бездимна піч та інші винаходи, допоможуть йому залатати дірку у фінансах банку, але йому не щастило або на партнерів, які замість працювати, циндрили гроші на європейських курортах, або ж бізнесова фортуна була до нього геть неприхильна.

Ресторан «Mons Pius»
Ресторан «Mons Pius»

Також під час процесу свідчення давали кілька інших партнерів, в яких канонік позичав чималі гроші, але бізнес не йшов і віддавати позики не було звідки.

Адвокат підсудного висловлював недовіру трибуналові та вимагав, щоби справу розглядав суд присяжних. Він твердив, що його клієнт не навмисне вчинив злочини, які йому інкримінували, а лише під психічним примусом, однак джерела цього примусу не вказав. Натомість прокурор вимагав для Мардиросевича суворого покарання, оскільки зловживання та розтрати тривали понад 11 років.

Однак суд був милосердним до каноніка. Його визнали винним лише у розкраданні коштів банку, але не у шахрайстві, як того вимагав прокурор. Відтак вирок трибуналу був наступний – 8 місяців ув’язнення за розкрадання 289 тисяч корон. Проте після протесту прокурора йому додали ще 10 місяців тюрми, де він відсидів до 1904 року, а потім відбув ще й покутні реколекції в одному з монастирів Кракова. Після цього, отець як і обіцяв, поїхав до США. Але доля повернула його на батьківщину – після Першої світової війни в Галичині забракло вірменських священиків, тож Мардиросевич приїхав назад і став адміністратором вірменської парафії в Тисмениці. Там він помер і був похований наприкінці 1926 року.

Христина БАЗЮК

Джерела:

  1. Kurier Lwowski, квітень-серпень 1901 року
  2. Nowa Reforma, серпень 1901 року
  3. Kurier Galicyjski, жовтень 2009 року

Фото:

  1. http://monspius.lviv.ua/
  2. http://3dlaserscan.xyz/
  3. lman.lviv.ua
  4. https://www.pinterest.com

Напишіть відгук