Як охороняли Львів під час безкоролів’я у 1572 році?

0
523
Як охороняли Львів під час безкоролів’я у 1572 році?

Зміна правителя навіть сьогодні для окремих країн є справжньою трагедією, яка виражається суспільними катаклізмами, економічною та політичною нестабільністю. У більш давні часи зміна володаря могла потягнути за собою трансформацію суспільних настроїв, світоглядних орієнтирів та цілої епохи. Бунти, повстання, неконтрольовані виступи, спалахи невдоволення, орди грабіжників на вулицях – це лише деякі з рис обличчя відсутності правителя у попередні століття. Хочеш насолити сусіду – докладись до заміни правителя в його державі. Багато хто так і робив. Зовсім інша справа – переживання цієї трагедії на місцевому та особистому рівні. Розглянемо одну з моделей того, як це могло відбуватись, на рівні Львова та великого безкоролівя у Речі Посполитій в 1572 році.

Ян Матейко. Вибори короля в 1573 році. Фото з www.epodreczniki.pl
Ян Матейко. Вибори короля в 1573 році. Фото з www.epodreczniki.pl

Contra vim mortis non est medicamen in hortis. Супроти сили смерті немає ліків у садах. Ба й справді, “…смерть – як коса замашна, навіть царя не обійде вона. Байдуже смерті, мужик ти чи цар, – Все пожере як солому пожар”. Пожерла у 1572 році вона і короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІ Августа. Не зважала постать з косою ні на його довжелезну титулатуру, до якої входило значно більше 20 слів. Не зважала, що саме за його правління було підписано Люблінську унію, а він став першим королем Речі Посполитої. Та, про яку Данило Братковський казав, що “тягне нас до себе”, не помітила і італійської крові в Сигізмунда ІІ Августа, який був сином міланської герцогині Бони Сфорци. Таким чином, помахом однієї коси, в Речі Посполитій було перервано династію Ягеллонів.

Король Речі Посполитої Сигізмунд ІІ Август. Фото з www.epodreczniki.pl
Король Речі Посполитої Сигізмунд ІІ Август. Фото з www.epodreczniki.pl

У капличці в Кракові Сигізмунда ІІ Августа відправили у останню путь, а вже наступного дня перед державою постало питання хто ж буде його наступником. Претендентів на престол не бракувало. Серед них називали французького принца Генріха ІІІ Валуа, московського царя Івана IV Грозного, московського царевича Федора, австрійського ерцгерцога Ернста Габсбурга та шведського короля Юхана ІІІ Вазу. Перераховані персонажі мали стати учасниками перших, на той момент, виборів монарха в історії Речі Посполитої.

Один з претендентів на престол, цар Московії Іван IV Грозний. Фото з www.mirumir.com.ua
Один з претендентів на престол, цар Московії Іван IV Грозний. Фото з www.mirumir.com.ua

Доки “боги на олімпі” розбирались хто з них більш достойний високої честі керівництва країною, люди на місцях не байдикували й демонстрували високий рівень самоорганізації. Принаймні, саме про це можна говорити на прикладі Львова того часу. Безкоролів’я не стало для жителів міста ні ударом, ні небезпекою. “Sivis pacem, para bellum”. “Хочеш миру – готуй війну” – подумали вони. Спільнота продемонструвала єдність та свідомість у боротьбі з ворогами, якими могли би стати несподівані напади бажаючих поживитись на дезорганізації, грабіжники та авантюристи, охочі взяти владу над містом в момент, коли чітких і певних вказівок з центру держави не надходить, або ж політичні опоненти.

Реконструкція Галицької брами. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Реконструкція Галицької брами. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Якими ж були ці заходи безпеки від львів’ян того часу? Перш за все, існувало загальне розпорядження, що впродовж дня може бути відкритою лише одна міська брама. В залежності від ситуації чи потреби, одну браму можна було відкрити, а іншу закрити. Але категорично заборонялось, аби відкритими були більше однієї брами до міста водночас. До цієї брами мали бути приставленими 80 сторожів з міщан. Уночі варту біля брами несли 40 міщан. В обох випадках, окрім цієї кількості “неформальних сторожів”, були також постійні сторожі, які охороняли вхід до міста за звичайного стану речей. Про порядок обрання 80 і 40 говорити складно, але відбувалось це мабуть за погодженістю між міщанами, очевидно, шляхом жеребу чи черговості. Кожен з новоспечених оборонців міста мав бути озброєним хоча б на мінімальному рівні.

Вежа кравців на панорамі 1608 року. Фото з https://uk.wikipedia.org
Вежа кравців на панорамі 1608 року. Фото з https://uk.wikipedia.org

Аби ті 80 неофітів оборонного мистецтва були не в шкоду місту, а на користь йому, за ними наглядали почергово по одному представнику з лавників та райців міста. Останні, очевидно, й несли безпосередню відповідальність за згадані вище заходи безпеки та особливості діяльності захисників міста. Крім згаданого вище, своє слово мусили сказати і ремісники та цеховики. Всі ремісники, з кожного цеху, до варти своїх башт кожного дня і кожної ночі мали виставляти по два майстри. При цьому, в готовності повинна була бути вся зброя, яка може виявитись необхідною їм для оборони міста при несподіваному нападі ворога.

Вежа кушнірів на панорамі 1608 року. Фото з https://uk.wikipedia.org
Вежа кушнірів на панорамі 1608 року. Фото з https://uk.wikipedia.org

До відстоювання міста в будь-який момент мали також бути готові і всі інші жителі міста, навіть якщо на даний момент їм не випала нагода чергувати на якійсь з ділянок. Залучили, крім того, і жителів передмість. Останнім було доручено пильнувати важливі шляхи, котрі підходять до міста, а інколи навіть нести охорону біля мурів міста.

"Грош" 1557 року. Фото з anticuus.com.ua
“Грош” 1557 року. Фото з anticuus.com.ua

У зв’язку з появою позаштатних охоронців міста, постало питання також і про оплату їхніх послуг. Безкоштовно працювати ніхто не хоче. Тому було вирішено, що цей обов’язок ляже на плечі міщан. Вони мали платити додатковий податок за житло та будинки. До ратуші кожного тижня 8 грошів мав заносити той, хто є власником будинку повністю. Рівно половину, 4 гроші, давав той, що володів половиною будинку, а 2 гроші витрачав на оборонні операції власник четвертини будинку. Свій внесок в оборону міста здійснило і юдейське населення Львова того часу. За всі свої будинки, які знаходились у місті, вони кожного тижня мали носити до ратуші 10 ринських.

Король Речі Посполитої Генріх Валуа. Фото з galeria.klp.pl
Король Речі Посполитої Генріх Валуа. Фото з galeria.klp.pl

В підсумку, Львову вдалося вистояти цілим, а його мешканцям в безпеці і комфорті дочекатись обрання нового монарха. У квітні-травні 1573 року відбулись перші вибори монарха у Речі Посполитій, які виграв Генріх-Анрі Валуа. Вже згодом він підпише “Генріхові артикули” та ряд інших документів, якими буде розширено шляхетські права і привілеї. Документи визначили майбутнє держави, оскільки в випадку порушення королем задекларованих норм, шляхта звільнялася від обов’язків підданства. Це надавало широкі повноваження нобілітету, аж до антикоролівських виступів. Таким чином, відбувався рух до формування так званої шляхетської демократії, специфічного середовища Aurea Libertas, Złota Wolność в Речі Посполитій.

"Генріхові артикули" 1573 року. Фото з rzech-pospolita.ru
“Генріхові артикули” 1573 року. Фото з rzech-pospolita.ru

Генріх Валуа дуже швидко зрозумів, що “Non liberat diadema capitas dolore” та втік з Речі Посполитої. Хоча можливо і не зрозумів, бо прагнув поміняти польську корону на французьку, а взамін отримав той самий головний біль. Революційний для Речі Посполитої король втрутився у Гугенотські війни у Франції, де й згодом загинув від рук релігійного фанатика.

Печатка Ніколая Радзивіла. Одна з печаток під документами часів Генріха Валуа. Фото з http://history-belarus.by
Печатка Ніколая Радзивіла. Одна з печаток під документами часів Генріха Валуа. Фото з http://history-belarus.by

Ми ж повернемося до Львова, аби ще раз висловити захоплення організованістю та порядком в місті під час важкого періоду безкоролів’я. З хаотичного і вайлуватого міста торговців і ремісників, розділеного десятками умовних мурів та кордонів, місто, за потреби, перетворилось на єдиний і злагоджений механізм швейцарського годинника. Екстремальні умови загострюють розум. Цей випадок демонструє, що і в Львові могла би бути можливою ситуація яка трапилася в ХІІ столітті, коли при завоюванні Вейнсберга король Конрад ІІІ дозволив жінкам взяти все, що вони зможуть винести і залишити місто. І жінки винесли на плечах своїх чоловіків.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Зашкільняк Л. О., Крикун М. Г. Історія Польщі. Від найдавніших часів до наших днів. – Львів, 2002. – С. 123 – 127.
  2. Pamiętnik dziejów Polskich. Z aktów urzędowych lwowskic, rękopismów / zebrał X. Sadok Barącz. – We Lwowie: W drukarni Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, 1855. – S. 4 – 6.

Напишіть відгук