Як діяло Магдебурзьке право у Львові

Як діяло Магдебурзьке право у Львові

Середньовічне право міст на самоврядування бере свої витоки ще з 1188 року, тоді його вперше отримало німецьке місто Магдебур. Коли ж польський король Казимир III в 1349 році приєднує до своїх володінь Галичину, він дозволяє, щоб зокрема  до Львова прибула велика кількість  німецьких колоністів, а також дозволяє розповсюдження німецького права на цих землях.

Книжці, що подана на фотографіях – майже пів тисячоліття. Вона знаходиться у Львівському історичному музеї, та містить виклад Магдебурзького права, перекладений з латинської на польську мову. Книга була видана в далекому 1581 році львівським юристом П. Щербичем і сьогодні є унікальною давньою пам’яткою Львова. Тут вміщено реєстр питань, які власне розглядало Магдебурзьке право –  в алфавітному  порядку в обсязі 140 статей.  Статті  коментують різні  варіанти правовідносин, діяльність міської влади,  порядок судочинства, питання земельної власності в межах міста, порушення прав володіння, захоплення рухомого майна, спадкоємства, покарання за різні злочини та ін.

Магдебурзьке  право місто Львів отримало 17 червня 1356 року, хоча історичні джерела стверджують про його прояви ще задовго до цієї дати. В дипломі  Казимира III згадується: «Доводимо до відома усім, що за благочестивою згодою королівського маєстату, дбаючи про численні клопоти та незручності, що наше місто Львів зазнало від усіляких немилосердних ворогів, прагнемо, щоб це місто процвітало і збільшувало свої вигоди, прибутки, користі та добробут. Для втіхи згаданого міста та збільшення кількості його вірних жителів даємо і встановлюємо вищезгаданому містові на вічні часи німецьке право, яке по-простому називається Магдебурзьким…». Особливістю даного права був судовий імунітет міста, непідсудність жителів міської території судам королівських урядників, натомість підсудність місцевій владі.

Ян Казимир III (1310-1370рр) (джерело фото http://historia.newsweek.pl/krol-kazimierz--wielki-budowniczy,98812,1,1.html)
Ян Казимир III (1310-1370рр) (джерело фото http://historia.newsweek.pl/krol-kazimierz–wielki-budowniczy,98812,1,1.html)

На початках міський магістрат Львова формувався з ради і лави, де рада була більше адміністративним органом, здійснювала поліцейський нагляд за містом, розподіляла землі, встановлювала мита, розцінки на продукти споживання, вирішувала суперечки, здійснювала опіку над вдовами та сиротами, а судова влада належала війту.  Бути радником було дуже престижно в ті часи. Заробітньої плати радник не отримував, але звільнявся від усіх повністю податків. Якщо женився радник або його син, то рада  міста обдаровувала їх досить цінними подарунками. Доходи радник також отримував з податку судочинства, штрафів консульського суду.  Процвітало і хабарництво задля отримання такого важливого чину. В вимогах до претендентів все ж згадується, що радниками могли бути чоловіки від 25-ти до 90 років середнього стану, народжені в шлюбі, при тому щоб у них за плечима не було історій зі зрадою – не зраджувані і не зрадники дружин. Головуючий над радниками називався бурмистром. З 1519 року відбуваються певні зміни в уряді і затверджена колегія ради вважається довічною та спадковою. Формується олігархічне династійне управління містом, наприклад, відомим райцем стає Вольф Шольц. Його син був війтом, два зяті і три родичі також засідали в раді.  Сьогодні на розі вулиць Катедральної та Площі Ринок можемо бачити кам’яницю, що належала родині Шольца.

Першим війтом близько в 1378 році у Львові був А. Зоммерштайн (Andreas Sommerstein). (саме від вілли, яку він побудував недалеко від міста названу своїм же прізвищем пішла назва вулиці Замарстинів, що поступово трансформувалася в сьогоднішнє звучання). Взагалі війт спершу вважався чи не найосновнішим керівником в судовій системі міста. Влада війта – лава, тобто судове управління, а привілегії лавників були схожими до привілегій радників. Війтом не міг бути неодружений, жінки також не мали права претендувати на цю посаду. Починаючи з XVI-XVII  права війта послаблюються. Влада радників домінує над владою лавників.

 Львівська ратуша в 1620 році (джерело ілюстрації – Лозинський В. «Патриціат і львівське міщанство XVI –XVII ст.»)
Львівська ратуша в 1620 році (джерело ілюстрації – Лозинський В. «Патриціат і львівське міщанство XVI –XVII ст.»)

Багато різних законів диктувало магдебурзьке право. Цікавим фактом було прийняття львівського громадянства так як у Львові воно не було спадковим. Громадянство міг дістати повнолітній чоловік, народжений законно та віруючий християнин. Міське право надавалося тільки на підставі рекомендаційних листів, що засвідчували походження бажаючого прийняти громадянство. Вихідці з сіл мали приносити в магістрат документ згоди общини або так зване відпускне. Шляхтичі мали подавати підтвердження родоводу. Для іноземців обов’язковою умовою було визнання католицької віри. При отриманні міського права жінками, рада призначала для них опікуна. Громадянство звільняло від багатьох податків і надавало можливість брати участь в управлінні Львовом.

Мешканці середньовічного Львова. Рисунок Ф. Ковалишина для книги Ф. Яворського "Львів за Ягайла", 1910 рік.
Мешканці середньовічного Львова. Рисунок Ф. Ковалишина для книги Ф. Яворського “Львів за Ягайла”, 1910 рік.

Варто  згадати також надання місту в 1372 році князем Владиславом Опольчиком 100 франконських ланів:

«…відтепер даємо, даруємо і дозволяємо у повне і всіляке застосування цим міщанам, жителям і їх правдивим та законним нащадкам, які народилися і народяться, 100 франконських ланів на німецькому магдебурзькому праві зі всіма користями, луками, пасовищами, болотами, лісами, дібровами, чагарниками, орною землею й облогом, млинами, ставками, рибними місцями, водами, проточними річками, що в межах і розмірах згаданих 100 ланів знаходилися або на той час знаходяться, для викорчовування, оброблення, покращення, доброчинного використання…».

З інших позитивних моментів кодексу – міщани, які жили на Магдебурзькому праві, вважалися вільними, місто могло мати власну казну, шинок, млин, лазню, проводити щотижневі торги та щосезонні ярмарки, сплачуючи податок.

 Владислав Опольчик (1326 – 1332рр) (джерело фото https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Wladyslaw_Opolczyk.jpg )
Владислав Опольчик (1326 – 1332рр) (джерело фото https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Wladyslaw_Opolczyk.jpg )

Не характерним для українських міст, але характерним для тогочасних європейських міст та Львова, був привілей Владислава III від 17 липня 1444 року, за яким дозволялося ловити по всій руській землі правопорушників, вбивць, злодіїв і судити  та карати їх саме у Львові. Загалом, тогочасні покарання були досить суворими. Одне з найгірших –  покарання за державну зраду чи зраду міста. Страчували також за подружню зраду, за крадіжки, за чаклунство. Зокрема, фальшивомонетникам могли заливати в горло розпечений свинець, за підробку фінансових документів порушнику ставили тавро розпеченим залізом для того, щоб потім його впізнавали на вулицях. Жінок, що вбивали своїх новонароджених дітей, закопували у землю живцем, садили на палю або топили. Досить часто відрубували голову – за двоєженство, за вбивство і навіть за намагання пробратися до міста через мур. При цьому високі державні чиновники не були винятком – їхні голови також летіли у випадках порушень.   Наприклад,  шанованим серед міських чиновників був писар, але якщо він робив хибний запис, його могли позбавити руки. У випадку фальшування документів його могли спалити.

Джерело ілюстрації – Козицький А. Білостоцький С. «Кримінальний світ старого Львова»
Джерело ілюстрації – Козицький А. Білостоцький С. «Кримінальний світ старого Львова»

Ось ще кілька згадок про тодішні правила:

«Якщо будь-хто після складання угоди вчинить злочин, то протягом одного року та одного дня від вступу або в’їзду до міста, в якому він цей злочин вчинив, повинен бути вигнаний. Також, якщо хтось підступно витягне меча або ножа чи легковажно вихопиться (з мечем або ножем), хай буде покараний карою у половину фертона.»

«Також, якщо під час пожежі або коли несподівано спалахне вогонь і будинок якогось міщанина вищезгаданого міста буде зруйнований або пошкоджений, міщани-сусіди, що живуть в цій частині (міста) і кварталі, куди також вогонь може сягнути, повинні помогти та надати підтримку при відновлені та відбудові цього пошкодженого будинку. Також, якщо хтось списом, рогатиною, балістою, луком або якоюсь іншою зброєю в захисті когось доведе справу до суду та незгоди, хай буде покараний попередньою карою, а саме – одним фертоном, для відновлення та покращення міста. І якщо хтось буде просити війта або райців, або будь-яку особу про (зменшення) кари, накладену на порушників цього статуту, то має бути покараний тією ж самою карою, якою карають порушників. Нарешті, кожна пані чи жінка після смерті свого чоловіка повинна і зобов’язана поділити все рухоме та нерухоме майно порівну з родичами і близькими (кревними) свого чоловіка, незалежно від статі.”

Страти і покарання переважно  відбувалися публічно, з відомих нам місць є гора Страт, розташована зараз біля Краківського ринку, щоправда відомо, що тут страчували починаючи з XVIIIст.

Гора Страт, вул. Клепарівська (фото Тетяна Жернова 2016р)
Гора Страт, вул. Клепарівська (фото Тетяна Жернова 2016р)

Магдебурзьке право припинило діяти у Львові в 1786 році. Протягом наступних років різні правителі дещо корегували його, права і обов’язки львів’ян видозмінювались, зокрема, зменшувались чи збільшувались податки. Влив даного кодексу по-різному трактували історики та науковці – одні вважали його позитивним, інші негативним для добробуту міст. Однак слід зазначити, що магістрат Львова  був апеляційним центром для Руського воєводства і Поділля.

Магдебурзьке право, книга 1581р в Львівському історичному музеї (фото Тетяна Жернова 2016р)
Магдебурзьке право, книга 1581р в Львівському історичному музеї (фото Тетяна Жернова 2016р)

Руські міста і містечка мали подавати апеляції спершу львівським радникам, тільки потім могли звертатися до вищого суду Краківського замку, а отже тодішній Львів вважався зразком суспільного устрою для багатьох міст Польщі та України.

Тетяна ЖЕРНОВА

Джерела:

  1. Т. Гошко. Нариси з історії магдебурзького права в Україні XIV – поч. XVII ст.. – Львів: Афіша, 2002р
  2. http://www.archeos.lviv.ua/upload/publication_14.pdf
  3. О. Береза. МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО В УКРАЇНІ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ – С. 96

Напишіть відгук