Як 3 квітня 1990 року над Львовом піднімали Державний Прапор України (відео)

0
1827
Як 3 квітня 1990 року над Львовом піднімали Державний Прапор України

…Йшла весна буремного 1990р… В результаті всенародних виборів у Львові до влади прийшли демократичні українські сили. В той час одним із головних питань було питання заміни державних символів колишнього СРСР на символи незалежної держави Україна. Незважаючи на те, що український синьо-жовтий прапор вже більше року гордо майорів в центрі Львова, на «острові Свободи» – славнозвісній «клумбі», вперше піднятий КЗНСУ 15 березня 1989 р., за два з половиною роки до проголошення незалежності України, на вежі львівської Ратуші повівав червоно-лазуровий прапор колишньої УРСР. Це викликало незадоволення і нарікання мешканців Львова – українського П’ємонту. Перша спроба підняти український синьо-жовтий прапор була здійснена КЗНСУ ще 22 січня 1990 року, коли ми повернулись із святкування Дня Злуки у Києві. Тоді українське знамено було врочисто освячено Львівським архієпископом Володимиром (Стернюком). На той час містоблюститель глави УГКЦ проживав не в митрополичих палатах на Свято-Юрській горі, а на колишній вулиці Чкалова за номером 30, у маленькій квартирі.

Історична посвята архієпископом Львівським Володимиром (Стернюком) Державного Прапора України,піднятого над Львовом 3 квітня 1990 року
Історична посвята архієпископом Львівським Володимиром (Стернюком) Державного Прапора України,піднятого над Львовом 3 квітня 1990 року

Але тоді, мер Львова Богдан Дмитрович Котик, від якого багато що залежало, вагався і говорив нам, що просіть у нього що завгодно, але не підняття синьо-жовтого прапора. Отже, тоді довелося відкласти історичну для Львова подію.

Силове підняття Державного Прапора України, розміром (3х6) м. над Львовом 3 квітня 1990 р.
Силове підняття Державного Прапора України, розміром (3х6) м. над Львовом 3 квітня 1990 року

Напередодні історичної події 3 квітня 1990 р. ситуація в місті була дуже напруженою: у четвер, 29 березня в центрі міста, на «клумбі» міліцією було провокаційно зірвано синьо – жовтий прапор, погнуто щоглу флагштока. Тому при підготовці порядку денного першої сесії новообраної міської Ради демократичного скликання 2 квітня 1990 р. питання про прапор стояло першим. Юридичну сторону проекту ухвали про підняття прапора над Львовом підготував, світлої пам’яті, перший львівський демократичний мер Богдан Дмитрович Котик зі своїми юристами, а у львівському « Комітеті захисту національних символів України » був готовий і освячений, заздалегідь, великий синьо – жовтий прапор розміром (3 ? 6) м. Дорогий і міцний імпортний шовк синьо – жовтих кольорів ми закупили у Львові, в магазині «Тканини», що на вул. Городоцький, напроти львівської сумнозвісної тюрми « Бригідки ». Одразу виникло політичне непорозуміння між депутатським корпусом і КЗНСУ, пов’язане з юридично-правовим статусом синьо-жовтого прапора. «Помірковані і виважені» депутати Львівської міської Ради боялися надавати українському двоколору державний статус і підготували майбутню ухвалу міськради, яка надавала синьо-жовтому прапору лише національний статус.

Мешканці королівського міста Лева квапляться змінити червоно-лазурову символіку на синьо-жовту
Мешканці королівського міста Лева квапляться змінити червоно-лазурову символіку на синьо-жовту

Врахувавши, що український прапор був державним – УНР, часів Української Центральної Ради і Директорії в 1917-20 р.р., Української Гетьманської держави в 1918 р., Західно-Української держави в 1918 р., Карпатської України 1939 р., відновленої Української держави у Львові в 1941 р., КЗНСУ категорично вимагав надання українському стягу статусу Державного Прапора України. Тобто, на зламі 80-90 років минулого сторіччя йшлося не у заснуванні, а у відродженні державної символіки України. Через антагоністичні політичні протиріччя між депутатським корпусом, заради відновлення історичної справедливості, виконуючи волю українського народу львівський КЗНСУ вирішив силовим тиском підняти Державний Прапор України над Львовом.

Силове внесення КЗНСУ Державного Прапора України розміром (3х6) м. у Львівську Ратушу 2 квітня 1990 р.
Силове внесення КЗНСУ Державного Прапора України розміром (3х6) м. у Львівську Ратушу 2 квітня 1990 р.

Вранці, 2 квітня 1990 року ми принесли освячений Державний Прапор України до Свято – Юрського собору і розгорнули перед головним входом. Тоді там проходив вікопомний пікет вірних УГКЦ, тому архікатедральний храм Української Греко – Католицької Церкви був зачинений. Після урочистих промов і благословінь з розгорнутим прапором у супроводі кількох тисяч революційних львів’ян ми спустились у місто.

На дворі стояв чудовий квітневий день. Крокуючи через парк Івана Франка, по вул. Січових Стрільців, вул. Гнатюка, з зупинкою на славнозвісниій «клумбі», по Катедральній ми вийшли на площу Ринок під стіни Ратуші, де на нас чекали городяни і гості міста. Після палких урочистих промов і фотографування на довгу і світлу пам’ять, ми урочисто внесли прапор до сесійної зали і передали меру Богдану Дмитровичу Котику.

Внесення депутатами у Львівську Ратушу Національного прапора 3 квітня 1990 р., розміром (1,5х0,7)м., який ніколи не майорів над Львовом.
Внесення депутатами у Львівську Ратушу Національного прапора 3 квітня 1990 р., розміром (1,5х0,7)м., який ніколи не майорів над Львовом.

Ранком наступного дня, тобто 3 квітня 1990 р. ми вже були в Ратуші. На другому поверсі нас зустрів схвильований мер Богдан Дмитрович Котик і повідомив: після того, як ввечері, 2 квітня на львівському телебаченні, в «Новинах з Високого Замку» в ефірі був поданий детальний перебіг подій, що відбулися напередодні, до мера почали дзвонити стривожені громадяни з вимогою пояснення, чому прапор освятили представники лише однієї конфесії традиційних Українських Церков. Зрозуміло, що треба було терміново вирішити питання, яке виникло на релігійному ґрунті.

Слід зазначити, що тоді Церква дозволяла священнослужителям йти у світську владу і балотуватися в депутати усіх рівнів. На мою пропозицію один із православних священників, тут же в кабінеті голови міста освятив прапор і благословив його підняття на Ратуші. Отже перший синьо – жовтий прапор піднятий над Львовом освятили і благословили священники Українських Греко – Католицької і Православної Церков.

Внесення депутатами в сесійний зал Національного прапора, розміром (1,5х0,7) м., 3 квітня 1990 р. , який ніколи не майорів над Львовом.
Внесення депутатами в сесійний зал Національного прапора, розміром (1,5х0,7) м.,
3 квітня 1990 р. , який ніколи не майорів над Львовом.

По десятій годині, ми, в супроводі львівських пластунів, піднялися по крутих сходах на Ратушу. Тоді я вперше вступив на платформу Ратуші, де в буремному листопаді 1918 року Січові Стрільці підняли державний синьо –жовтий прапор над Львовом. Вигляд міста і навколишні краєвиди, з висоти пташиного лету, мене тоді просто вразили. Ми міцно прив’язали Державний Прапор України до металевої линви флагштоку і спустились в сесійний зал, де проходила сесія. Депутати кілька годин «піарилися» на історичній події. Їх дуже цікавило: яких розмірів має бути прапор; з якої матерії має бути пошито полотнище; глибина синіх і жовтих кольорів на прапорі; де прапори мають зберігатися; як довго має прапор висіти на ратуші до заміни… Принагідно зауважимо, як через кілька місяців пізніше, як КЗНСУ перестав опікуватися прапором на Ратуші, він тижнями висів подертий над Львовом. І це вже нікого з депутатів не хвилювало. Питання з підняттям прапора затягувалося, час спливав, нарід почав нервувати… Тоді багатотисячний гурт українців, що стояв на площі Ринок, почав безперервно скандувати: – „Прапор, прапор …”, що викликало напружену ситуацію у залі і дуже впливало на депутатів. Тому з голосуванням ухвали прапора у Львові проблем не було – «за» проголосували майже усі, за винятком кількох комуністів і військових.

Далі події розвивалися наступним чином, як згадує один із присутніх у сесійний залі депутат Гречило: – « Пропозиції виникли , щодо дат вивішування прапора в місті. Хоча всі ці дискусії вдалося швидко припинити і питання поставили на голосування, «За» прийняття ухвали проголосувало більше 100 депутатів. Далі трьом депутатам – С. Шабатурі, Є. Шморгуну, З . Саляку – вручили прапор ( маленький, розміром (1.5х0,7) м., неосвячений ( авт.) і вони пішли на вежу ратуші, а всі інші поспішили на вулицю.» Депутати з маленьким прапором піднялися по дерев’яній драбині на платформу Ратуші і побачили , прив’язаний до щогли, великий, розміром (3х6) м. синьо-жовтий прапор КЗНСУ, освячений духовенством традиційних Українських Греко-Католицької і Православної Церков. Депутати марно намагалися підняти над Львовом маленький прапор, який навіть не «пасував» для такої величної історичної події. Члени КЗНСУ, які силовим тиском, також піднялися на платформу Ратуші, не дозволили їм це зробити. Після невеличкої «штурханини» з депутатами, під радісні крики і аплодисменти багатотисячної української громади на площі перед Ратушею, члени КЗНСУ, силовим тиском, підняли Державний Прапор України над Львовом . Лемик і Кендзьор, які були там присутні і мали відеокамери, ретельно знімали історичну подію на Ратуші 3 квітня 1990 р. Ввечері, на львівському телебаченні в «Новинах з Високого Замку». цей відеосюжет був показаний повністю, вперше і востаннє. Там чітко видно, хто і який прапор підіймає над Львовом 3 квітня 1990р. Пізніше , вони заховали відеокасети, сказали, що вони розмагнітилися і нічого більше не має.

Внизу на площі, спеціально запрошений, хор разом з львів’янами урочисто заспівав Державний Гімн «Ще не вмерла Україна» і відбувся урочистий мітинг. Старші люди хрестилися і плакали, склавши руки в долонях, при появі над Львовом українського прапора і ще довго не розходились після історичних урочистостей.

Олег КАРЕЛІН

Напишіть відгук