Я завжди стежив за тими, у чиїх руках мікрофон, – Олег Галів

989
Олег Галів
Олег Галів

Сьогодні він – ведучий суспільно-політичної інформаційної години «Правда.Наживо» на телеканалі НТА. У минулому – ведучий проекту «Меню порад» – все про стиль, моду й потрібні речі. Має досвід зйомок для стокових сайтів (сайти з рекламою брендів та інших потрібних речей). Окрім цього – фаховий тележурналіст, люблячий брат, улюблений син, вірний друг і шалений мрійник. Саме зараз здійснює свою чергову мрію – стати ведучим урочистих подій. Про шлях від звичайного учня долинської школи до впізнаванного медійного обличчя Львівщини розмовляємо сьогодні з Олегом Галівом.

 – Олеже, знаю, що ти не львів’янин, як там склалося, що твоя кар’єра розвивається саме тут?

– Коли мене запитують, в якому місті я живу – з гордістю відповідаю – у Львові. Але народився я у сусідній області, в маленькому селі. Там ріс, навчався у місцевій школі, знайомився з життям у всіх його проявах. У дитинстві я не був популярним. Направду (усміхається). Мені подобалося читати, і до класу 4-го я приносив у щоденнику майже все «відмінно». Не завжди складалося у спілкуванні з одноліткам. Вочевидь, у більшості з нас були різні інтереси. Зате я навчився відрізняти справжніх людей від фальшивих, а це дуже важливо. Дуже любив математику. Але в середній школі ця любов чомусь загубилася між цифрами… Дуже добре пам’ятаю той час, коли перейшов навчатися до районного центру. Там мені відчинив двері Долинський природничо-математичний ліцей. Знакове у житті місце, бо саме там я здобув цінні поради, знання і бажання поєднати життя з журналістикою. Особливо точно відчув це, коли переміг на Малій Академії Наук з журналістики. Срібло зі столиці додало моїм амбіціям впевненості. У ліцеї було різне, але там я почав формуватися як особистість і розділяти, що для мене є важливим, а що другорядним.

 – Чому після ліцею ти рішив обрати Львів і журналістику в університеті Львівська Політехніка?

– Коли стоїть вибір, куди йти навчатися після школи – це завжди важко. Хто обирав – розуміє. Я віддав перевагу НУ «Львівська політехніка», бо там кафедра журналістики наймолодша у Львові, якщо не помиляюся. Там викладають як теоретики, так і практики. А я певен, що за практикою – велика перемога в навчанні! Тому пішов туди. І не шкодую ні на мить.

Олег Галів
Олег Галів

– Твій перший досвід у журналістиці?

– З журналістикою я потоваришував ще у класі 8, напевне. То було здійснення маленької мрії. Тоді, відома львівська співведуча і співавторка проекту «Justdoit разом з нами» Анжеліка Стандіо започаткувала у місті Долина власне видання «Золото Карпат», де я був автором рубрики «Молодіжка». Анжеліці я завдячую багато чим, бо вона ліпила з моїх розкиданих і не завжди зв’язних речень толкові тексти. І дала можливість спробувати себе у цій професії. Спробував, полюбив, залишився.

Не скажу, що то було кохання з першого погляду, бо справжнім коханням стало телебачення, рідний телеканал НТА. Але то був посил любові.

– Чи твої батьки – родина підтримати тебе у виборі своєї професії?

– До журналістики я тягнувся, але життя вносило свої корективи. Тому була можливість вступати до іншого ВНЗ. На іншу спеціальність. Причина тому – фінансові моменти, вибір міста і перспективи. Але мені неймовірно поталанило в житті, бо мої рідні, то дійсно моя опора.

Моя мама в один момент наполягла: «Це твоє життя, а отже вирішувати тобі. Ми знаємо, що ти зробиш правильний вибір і готові всіляко тобі у тому допомагати». Так і сталося, я зробив правильний вибір, а позаду завжди надійні крила моїх найдорожчих і найближчих.

– Чого мрієш досягнути в цій професії?

– Хай це прозвучить банально, але від професії я беру все: біль і радість, світло і темряву, сльози і сміх, прості історії і зіркові зізнання, прокльони і слова вдячності.

Журналістика – то окрема галактика. І там я себе знайшов. З кожним днем стараюся рости, розвиватися, пізнавати нове і практикувати здобуте.

Олег Галів
Олег Галів

Цій професії, колеги підтвердять, властиве гасло: «Вперед і вгору!». Тож його й дотримуватимуся.

– Що тебе найбільше в ній розчарувало?

– Кожна робота – це завжди щось нове і різне. У журналістиці цього нового і різного безліч. Та говорити варто не лише про хороше. Бо ми у своїй професії зустрічаємося з тим, від чого серце обливається кров’ю. Це хворі дітки. Ціна життя яких – десятки тисяч доларів. І ти з великою надією знімаєш сюжет, намагаєшся хоч якось допомогти родині зібрати кошти, бо журналістика – велика сила. Але раптом життя дитини обривається, або суспільство не настільки відгукується допомогти, що необхідну суму зібрати не вдається. І тоді дійсно опускаються руки. Тоді дійсно приходить розчарування. А ще воно приходить тоді, коли ти знімаєш про одну дитину сьогодні, про іншу завтра, третю післязавтра і не розумієш одного – чому ці дітки в такому стані. Вони ж прекрасні і повинні жити.

– Які труднощі в професійному плані вже виникали?

– Щодо труднощів, то це, мабуть, небажання чиновників відповідати на питання, тривалий монтаж і випадки коли на дві знімальні групи – один оператор. Бо подій багато, а редакція – команда професіоналів, яка має охопити і висвітлити все. Ну, і, безумовно, то ДТП. Коли ти втратив колегу і на довгий час сам був поза кадром.

– Чому мрієш стати ведучим?

– Життя швидкоплинне. І це не просто слова, я знаю, що говорю. Відомо, що позаду у мене тривале лікування через аварію. Я не хочу на цьому спекулювати і кожного разу наголошувати. Це тема, на яку майже не розмовляю. Та це справді був час для того, аби переосмислити себе, людей, світ. І я переосмислив. Я зрозумів, що життя – то емоції. Печальні, втішні, миттєві і тривалі, щирі і вимушені. Хочу наповнюватися лише світлими миттєвостями і дарувати людям винятково позитив. Журналістика дозволяє це роботи, але не до кінця. Тому продовжую рости у телебаченні, але хочу також поза кадром у невимушеній атмосфері ставати частиною чогось прекрасного – народження нової сім’ї, уродин прекрасних діток, урочистих заходів щодо відкриття виставок, концертів і корпоративів.

Олег Галів
Олег Галів

 

Бо всі ці події – немов сценарій маленького кінофільму – вона повинна мати режисера-ведучого. Крім головного героя цей день має творити його помічник, який передбачить усі моменти, аби свято справді вдалося.

До того ж в силу професії і знайомства з великою кількістю людей бачив багато подій. Неодноразово так траплялося, що свято можна було провести на одному диханні, але щось ішло не так і тому все безнадійно зіпсувалося. А ми живемо лише один раз. Тож доводиться цінувати кожен день. Як свій – так і чужий. І мені здається, що я знаю, як зробити ці дні бездоганними. І робитиму усе, аби свято було святом!

– Чи був якийсь момент, коли ти зрозумів, що амплуа ведучого саме для тебе?

– Я завжди активно стежив за тими, у чиїх руках мікрофон. А будь-яке свято без людей з мікрофоном – не свято.  Пригадую, одного разу кілька років тому приїхав на вечірку до друзів, яку вів дуже харизматичний хлопець. Він настільки умів заводити публіку, що здавалося – у свої 20-25 займається цим усе життя. Харизма, впевненість у тому, що робить, вміння ловити настрій людей – у ньому я частково впізнав себе. Упродовж цього часу носив бажання розвиватися у собі. А тепер зрозумів, що час. Тож зустрічайте – ведучий Олег Галів! Зі мною ваше свято в надійних руках. До речі, уже маю кілька замовлень на різні події, тож процес підготовки вже розпочався, бо кожне свято – має відбутися на 100%!

Олег Галів
Олег Галів

– Якими успіхами пишаєшся на сьогодні найбільше?

– Я не зрадив свою мрію! Я займаюся улюбленою справою, спілкуюся з прекрасними людьми і розвиваюся. Хіба це не круто?!

Спілкувался Леся КІЧУРА
Фото з архіву Олега ГАЛІВА

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.