Визначний митець і володар душ, або про дружбу Олекси Новаківського з митрополитом Андреєм Шептицьким

Визначний митець і володар душ, або про дружбу Олекси Новаківського з митрополитом Андреєм Шептицьким

Відзначення 150-х роковин від дня народження великого митрополита Андрея графа Шептицького спонукає докладніше ознайомитися з різноманітними аспектами діяльності цієї непересічної особистості. Окреме місце в понад сорокалітній подвижницькій праці владики посідає його вагомий внесок в українську культуру, зокрема, українське образотворче мистецтво. Однією з граней цієї діяльності були взаємини митрополита з мистецьким світом. Чи не першим у цьому сенсі на думку спадає прізвище одного з найсамобутніших художників першої третини ХХ ст. Олекси Новаківського (1872–1935).

Мабуть, не буде жодним перебільшенням сказати, що якби шляхи цих двох постатей не перетнулись би, то історія українського мистецтва й загалом української культури ХХ ст. склалася б геть інакше. Нині важко навіть уявити собі, що було б і із самим Новаківським, і з цілим українським мистецтвом новітньої доби, якби далекого 1909-го молодий художник, випускник Краківської академії мистецтв не завітав до села Підлютого — літньої резиденції галицьких владик…

Митрополит Андрей Шептицький у товаристві викладачів та вихованців Мистецької школи Олекси Новаківського
Митрополит Андрей Шептицький у товаристві викладачів та вихованців Мистецької школи Олекси Новаківського

На перший погляд годі було знайти таких двох різних людей: відрізнялися і походженням, і суспільним становищем, і, зрештою, вдачею. З одного боку — граф, нащадок знатного боярського роду, який подарував Церкві декількох владик, голова Церкви, авторитетний богослов, духовний лідер мільйонів вірних, розкиданих по цілому світі, а з другого — виходець зі скромної селянської родини з подільської глушини, талановитий митець, вихованець Краківської академії, що кілька років поспіль вдосконалював власну майстерність, живучи в постійних злиднях у польській провінції. До того ж спокійний, смиренний і виважений митрополит неабияк контрастував з темпераментним та імпульсивним артистом…

Новаківський Олекса. Портрет митрополита Андрея Шептицького. Рисунок до композиції «Князь Церкви». 1915 р. Калька, олівець.
Новаківський Олекса. Портрет митрополита Андрея Шептицького. Рисунок до композиції «Князь Церкви». 1915 р. Калька, олівець.

Утім, існувало й те, що їх об’єднувало. Насамперед обоє були людьми, що випередили свій час, людьми, які вміли дивитися далі й бачити більше, людьми, котрі думали про майбутнє української культури й те, у який спосіб українцям, користаючись плодами культурного розвою, посісти гідне місце серед вільних і висококультурних націй світу. Близький приятель Новаківського адвокат Іван Голубовський (1878–1957) у своїх спогадах так описав майже чвертьстолітню історію взаємин цих двох великих українців: «В кожному разі справжнє видовисько подробиць співжиття між тими двома мусіло бути гідне богів тому, що був там визначний мистець з одного і справжній володар душ з другого боку».

Олекса Новаківський. Мойсей (Портер Андрея Шептицького), 1915 – 1919 рр.
Олекса Новаківський. Мойсей (Портер Андрея Шептицького), 1915 – 1919 рр.

Саме митрополитові Львів і завдячує тим, що за декілька місяців до вибуху Першої світової війни О. Новаківський, скориставшись запрошенням голови Греко-Католицької Церкви, назавжди оселився в місті Лева, провівши останні 20 років життя в затишних стінах вілли Стики в мальовничому куточку, знаному як «львівський Монмартр», поруч із архикатедральним собором Св. Юра.

Спілкування владики й художника та їхня подвижницька праця на благо української культури не припинялася аж до самої смерті О. Новаківського в серпні 1935-го (вимушена перерва в контактах припадає хіба на час заслання митрополита вглиб Росії в роки Першої світової війни або кількох інтернувань першоієрарха польською окупаційною владою на початку 1920-х). Митець разом із сім’єю був частими (і бажаними) гостем у Митрополичих палатах на Святоюрській горі, між обома титанами української культури відбувалося активне листування. У ставленні до О. Новаківського митрополит виявляє себе не лише як добрий порадник і меценат, а й як правдивий християнин: після передчасної смерті дружини художника Анни-Марії весною 1925 року владика по силенно підтримує родину художника, а вже після передчасної смерті Новаківського бере під свою опіку його меншого сина Ждана-Олексу, який до досягнення повноліття виховувався в митрополичій резиденції.

Портрет Митрополита Андрея Шептицького (До композиції «Тяжкий сон»), 1920 р
Портрет Митрополита Андрея Шептицького (До композиції «Тяжкий сон»), 1920 р

Кульмінацією плідної співпраці О. Новаківського з митрополитом А. Шептицьким стає заснування на початку 1920-х років у Львові Мистецької школи О. Новаківського — втілення давньої візії великого митрополита про перший український мистецький вищий навчальний заклад, прообраз майбутньої Академії мистецтв. Попри відсутність навчального плану, дипломів і навіть постійного приміщення (виклади здебільшого відбувалися в майстерні художника), мистецька школа за короткий час зуміла згуртувати довкола себе цілу плеяду талановитих педагогів і виховати ціле покоління митців, яким судилося залишити глибокий слід в історії українського мистецтва ХХ ст. (вихованцями школи були: С. Гебус-Баранецька, Л. Ґец, С. Гординський, І. Кейван, А. Коверко, Е. Козак, М. Левицький, М. Мороз, І. Нижник-Винників, Р. Сельський, Г. Смольський та ін.). Активну участь у житті школи брав і сам митрополит: двічі на місяць він у своєму кабінеті (а також в приміщенні Національного музею на вул. Мохнацького, тепер – Драгоманова) читав вихованцям курс лекцій з історії світового мистецтва. «Митрополит викладав цікаво і живо, з любов’ю та розумінням мистецтва, — ділився спогадами один з учнів О. Новаківського Антін Малюца, — так що за кожним разом здавалося, що ось саме тут корінь мистецтва та ключ до розуміння сучасного і майбутнього».

Митрополит у чернечій рясі («Владика ІІ»), 1930 – 1931 рр.
Митрополит у чернечій рясі («Владика ІІ»), 1930 – 1931 рр.

Харизматична постать митрополита Андрея вже тоді привертала до себе увагу багатьох митців. Зрозуміло, не став винятком і О. Новаківський. Властиво, у цілому мистецькому доробку, присвяченому Слузі Божому владиці А. Шептицькому, твори О. Новаківського, без жодних перебільшень, є одними з найкращих. Упродовж майже 20 років митець присвятив своєму благодійникові близько двох десятків малярських творів (до найвідоміших належать: «Князь Церкви», «Мойсей», «Тяжкий сон», «У митрополичому кріслі» («Портрет Митрополита А. Шептицького»), «Владика» («Провидіння»), «Митрополит у чернечій рясі» («Владика ІІ») та ін.) і понад 200 рисункових портретних начерків та композиційних ескізів.

Митрополит Андрей Шептицький разом з викладачами й учнями Мистецької школи Олекси Новаківського
Митрополит Андрей Шептицький разом з викладачами й учнями Мистецької школи Олекси Новаківського

«З різних часів походять його портрети і портретові композиції Князя, — читаємо в спогадах І. Голубовського. — Вони є високої мистецької вартости. Вони мальовані про прийдешні покоління. Є в них безсумнівні тривалі мистецькі вальорі. […] Сильно відзначено в них історичну велич, яку мистець випровадив по-малярськи у тих портретових працях. Князь у своїй монашій скромності не хотів доцінювати як слід високого льоту творця. Деколи жартома докоряв йому задля ґльорифікаційної стилізації тих портретів. Нарочно не хотів бачити, що його прегарна голова та його суто княжа постава мусіли самі собою викликати таку власне інтерпретацію в портретах Олекси, не кажучи вже про високі душевні цінності Князя. Олекса з природи вже був наділений нахилом бачити в шляхетному велике та дійсно вважав Князя таким, яким в своїх портретах Князя представив».

Портрет Митрополита Андрея Шептицького («У митрополичому кріслі»). Ескіз, 1924 р.
Портрет Митрополита Андрея Шептицького («У митрополичому кріслі»). Ескіз, 1924 р.

1952-го варварський сталінський режим під час «чистки» фондосховищ львівських музеїв від «ідеологічно-шкідливих» мистецьких творів, знищив 8 малярських портретів митрополита А. Шептицького пензля О. Новаківського та близько 60 його рисункових начерків до образу владики…

Митрополит А. Шептицький і художник О. Новаківський були тими історичними персоналіями, яким випало з’явитися в потрібний час у потрібному місці. Оригінальне бачення світу, властиве їм обом, часто робило їх малозрозумілими й подекуди самотніми в тому середовищі, у якому жили. Злі сили здійснювали відчайдушні спроби знищити або ж піддати забуттю все, що було для них дорогим, усе, що було справою їхнього життя. Утім, минули десятиліття, і двоє героїв першої третини ХХ ст. — мудрий святоюрський владика, «український Мойсей» і темпераментний митець-візіонер — потроху повертають собі належне їм місце в історії рідного краю й пам’яті народу, того народу, для якого вони так багато зробили…

Олександр ШЕЙКО

(молодший науковий співробітник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського)

Джерела:

  1. Волошин Л. Княжий дарунок великого мецената: Митрополит Андрей Шептицький у житті й творчості Олекси Новаківського / Л. Волошин. — Львів, 2001.
  2. Волошин Л. Малознаний портрет Митрополита у приватній збірці Львова: нове до історії праці Олекси Новаківського над образом Митрополита Андрея Шептицького / Л. Волошин // Галицька брама. — 2015. — № 4–6 (244–246). — С. 16–20.
  3. Волошин Л. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: біографічний словник учнів / Л. Волошин. — Львів, 1998.
  4. Голубовський І. Розмахом могутніх крил: повість-есе / І. Голубовський. — Львів, 2002.

Напишіть відгук