В середу, 16 грудня 2015 року, в приміщенні Музею етнографії та художнього промислу (проспект Свободи, 15) відкрилась виставка знаного українського митця Миколи Крицького під назвою «Малярство».
На 80-і роки XX ст. припав крах тоталітарних режимів у Східній Європі – Польща, Чехословаччина, Угорщина, Югославія; впала Берлінська стіна. Під тиском “знизу” померла остання велика імперія “тюрми народів” – СРСР. На мапі світу являються нові держави, серед яких Україна. На українських теренах завирували безповоротні процеси, що своїми масштабами і наслідками значно перевершили “відлигу 1960-х років”. Мистеське життя охопила хвиля українізації. У цей період (друга половина 80-х) роль політичного і культурного центру взяв на себе Львів. Тоді тут сформувалось богемне культурне середовище, яке значною мірою, стало фундаментом і каталізатором мистецького життя в Галичині.
Художники (мистецьке товариство “шлях”), літератори (угрупування “Бубабу”, “Лугосад”), музиканти (гурти “Плач Єремії”, “Мертвий півень”, “Неборак Рок Band”), актори театру Львівського молодіжного театру Леся Курбаса, журналісти (переважно з кола “Пост-поступу”), об’єднані світоглядом, що базувався на ідеї несприйняття конформізму та псевдокультури офіціозу, пов’язані дружніми стосунками, що забезпечували взаєморозуміння та підтримку, створили цілий пласт культури цього періоду, ставши стрижнем руху “вісімдесятників”.
1986 рову у Львові було створене перше у повоєнний час незалежне мистецьке об’єднання “Шлях”. 17 непересічних артистів (приблизно 30-ти річних на той час) стали першою організованою силою, що вчинила опір псевдо українізації, маючи на першому плані у творчості не тему і сюжет, а мистецькі вартості Сьогодні художники, які двадцять п’ять років тому склали основу товариства (Влодко Кауфман, Юрко Кох, Микола Крицький, Славко Шимін, Андрій і Петро Гуменюки, Богдан Турецький, Михайло Красник, Микола Андрущук, Нуся Друль, Гадя Новоженець, Адріян Гелетович, Олесь Царук і Єва Маркевич, Степан Юзефів) – зрілі і самобутні майстри, знані у Львові і в Україні. Саме у майстернях “шляхтичів” наприкінці 80-х на початку 90-х за філіжанкою кави або гальбою пива читали свої твори тоді ще молоді, а сьогодні класики літератури Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Сашко Ірванець, Костик Москалець, Петро Мідянка. Там же можна було зустріти тоді вже “гуру” літератури Миколу Рябчука, Олександра Лишегу, музичну легенду Віктора Морозова.
Миколу Крицького та його творчість, як зрештою творчість інших учасників товариства «Шлях», можна класифікувати. як “вісімдесятників”, бо саме у 80-і Микола Крицький активно влився в мистецьке життя Львова Сьогодні, коли позаду понад тридцять років творчості, маємо всі підстави говорити про різні періоди малярського шляху Миколи Крицького.
Вже у ранніх творах (кін. 1970-х, 1980-і роки) Микола постає як цілком сформований художник У цей період Крицький створює вагомий цикл портретів друзів та знайомих. Портрети вдало поєднують у собі реалістичність в зображенні портретованих (відповідно до правил жанру – схожість і створення образу) і умовно-абстрактне тло. В кожному створеному портреті присутні емоційна заглибленість, внутрішня психологічна напруга. Портрети Крицького теплі і ліричні, натомість в них цілком відсутній будь-який пафос. Для жанрових філософських картин характерною є часта присутність жінки, причім зображення жінки ліричні і одухотворені. Діапазон об’єктів, зображених на натюрмортах, необмежений – глеки, квіти, суха риба тощо. У 90-х роках в картинах Миколи Крицького з’являється нова тема. Це своєрідні формальні живописні декоративні структури, створені з рядів зображеної бруківки, цеглин, каміння, формальних знаків та символів. Творчість художника урбаністична, позбавлена будь-якої соціальної заангажованості та цілком деідеологізована. Об’єктами зацікавлення автора є люди, предмети, середовище, що оточує його в повсякденному житті. У своїх полотнах Крицький декларує своє ставлення до навколишнього світу власною пластично-живописною мовою, з використанням притаманної львівській школі декоративності. Постійно експериментуючи з простором і площиною, він, як режисер, гармонізує поєднання і співставлення барв (особливо улюблених різних відтінків вохри) на своїх полотнах, прагнучи створити ідеальний лад і порядок. Скрізь панує спокій, мудрість і виваженість.
Останніми роками ми не мали нагоди бачити нові картини артиста на виставках – останній індивідуальний показ відбувся майже 10 років тому. Нині оглянувши експозицію творів періоду від 80-х років до наших днів, зможемо зробити висновки про реальні досягнення і здобутки автора.
Юрій БОЙКО
директор галреї “Гердан”, екс-голова товариства “Шлях”
