З 1 червня 2015 року до Міжнародного дня захисту дітей у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові експонується виставка «Іграшка – проекція людської особистості» на відзначення 150-річчя від дня народження Марка Грушевського – автора студій про українську дитину.
«Я походжу з давньої (звісної з ХVІІІ в.), але бідної духовної родини Грушів, пізніше Грушевських, що загніздилася в Чигиринськім повіті» – саме так писав у своїй «Автобіографії» Михайло Грушевський.
Найдавніші з достеменно відомих предків ученого по лінії Грушевських уже в першій половині ХVІІІ ст. мешкали в мальовничому селі Худоліївці, серед лісів та озер приблизно за три десятки кілометрів від Чигирина.
Родина Грушевських славиться багатьма шляхетними іменами. Одне з них – Марко Грушевський – педагог, етнограф, фольклорист, єпископ Української Автокефальної Православної Церкви, який все своє життя та працю присвятив Чигиринщині.
Марко Грушевський народився 7 травня 1965 року у Худоліївці, навчався в Черкаському духовному училищі, а згодом в Київській духовній семінарії. Закінчивши студії повернувся до рідної Худоліївки, де почав вчителювати в парафіяльній школі.
За часів навчання став учасником національно орієнтованої семінарської громади і запізнався з чотириюрідним братом Михайлом Грушевським. Відтоді й зародилася між ними дружба. Саме Марко Грушевський став першим літописцем роду Грушевських, і саме від нього Михайло Сергійович одержував відомості про своїх предків.
Відносини між братами не обмежувалися лишень спільною історією роду. Марко Грушевський з захватом збирав гроші для львівського Наукового Товариства ім.Шевченка (НТШ), завдяки тісній співпраці Михайла та Марка було багато зроблено для налагодження української освіти в Суботові.
За роки праці в Чигиринському та Черкаському повітах о.Марко зібрав багато відомостей з етнографії, фольклористики та історії краю, які згодом були упорядковані у двотомник “Дитина у звичаях та віруваннях українського народу”. У 1906-1907рр.видання вийшло у серії «Матеріали до українсько-руської етнології» Етнографічної комісії НТШ.
Рецензію на працю Марка Грушевського дав Іван Франко: «Пребагата збірка матеріалу про дітей в українському селі: вірування й забобони, гігієна й спосіб виховання, забави й щоденні заняття, ставище в родині і в громаді – все се просліджено від перших об’явів вагітності матері тиждень за тижнем, рік за роком аж до парубоцтва й дівочення».
Вагомий розділ двотомника присвячено забавкам та іграшкам, що супроводжували дітей від народження, і, протягом всього життя. Однією з таких іграшок є лялька-мотанка.
Українська народна лялька, символ жіночої мудрості, родинний оберіг. Здавна у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду. Наші пращури вірили, що лялька є посередником між живими та тими, хто ще народиться. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками в скриню до приданого клали ляльки.
У своєму дослідженні Марко Грушевський описує як виготовляли вузлову ляльку: «Щоб ляльку зробити, спочатку пожують хліба в роті, а з нього виліплять кульку, положать її у полотнинку, зав’яжуть як вузлик ниткою, сформують голівку, а зверху придушать, щоб вийшло таке як очіпок у молодичі чи стрічка у дівки. Як висохне, вив’язують, наче молодицю, хусткою, або, як дівці, вичешуть кіску з прядива і, узявши за лоб, ззаду заплетуть її з кісниками і стрічками. У вузлик-голівку, на місці, де він зв’язаний і де буде у ляльки шия, встромлюють коротеньку паличку або ще більше обмотують її, щоб було за що зачепити сорочечку і крамки, подібні до грудей і живота. Рук немає, лише рукави й уставки приробляють і керсет одягають. Далі на поясі намотують мотузку чи прядива тісно і ним прив’язують спідницю, запаску чи плахту, попередницю чи фартух. Майструючи, співають пісень, дівчата – весільних, а молодиці – «Неньки» абощо».
На виставці представлені етнографічні матеріали Чигиринщини, зібрані науковцями музею, праця Марка Грушевського, фотографії сучасної Худоліївки.
Експонуються як авторські ляльки-мотанки, виконані знаними майстринями – Лесею Скрипкою та Оксаною Маруняк, так і зроблені дітьми: учнями школи № 36, вихованцями майстра народного мистецтва Мар’яни Кудлик та гуртківцями фольклорно-етнографічної студії «Світлиця» ЦТДЮГ під керівництвом Тетяни Кікелі.
Софія ЛЕГІН
