Винниківське озеро – єдина львівська водойма, що пройшла випробування часом

0
2751

Сьогодні, коли настало по-справжньому спекотне літо, нагальною стає проблема пошуку озера чи річки, де можна було б рятуватись від нестерпної спеки. Але якщо ще сотню років тому місць для купання у Львові було більше десятка, то сьогодні їх практично не можливо знайти. Фактично єдиною водоймою, яка використовувалась нашими пращурами для купання, і сьогодні слугує з цією метою сучасникам, є Винниківське озеро, що розташоване за Львовом поруч із Винниками.

Лікувальний курорт "Маріївка" на місці Винниківського озера. Фото кін. 19 ст.
Лікувальний курорт “Маріївка” на місці Винниківського озера. Фото кін. 19 ст.

Історія Винниківського озера заглиблюється ще аж  в 16 ст., а то й давніше, та пов’язана з селом Млинівці, яке колись існувало в цьому місці. В ті часи озеро було всього лиш сільським ставом, що використовувався, судячи з назви села, для водяних млинів, які на ньому розташовувались. Є згадка, що у 1542 році власник Млинівців отримував прибутки зі ставу, де була риба. Однак, у 17 ст. історія села припиняється, оскільки його було повністю знищено татарами. Кілька ж вцілілих хат навколо ставу було приєднано до Винник. А про знищене село Млинівці нагадував лише старий млин, що ще деякий час продовжував працювати на ставі. Останнім тепер володіли окремі власники.

Відпочинок на Винниківському озері в міжвоєнний період
Відпочинок на Винниківському озері в міжвоєнний період

Але на кінець 19 ст. озера уже не приносили своїм власникам прибутків з млинів чи рибних промислів. Тоді цінними стають їхні рекреаційні можливості. Але, це сьогодні львів’яни самі масово їдуть до Винниківського озера, а от в давні часи затягнути міщан так далеко від міста було не просто, враховуючи ще й той факт, що в самому Львові було озер та ставків “до кольору й до вибору”. Тому для Винниківського озера потрібне було оригінальне застосування. Його й придумав в 1885 (за іншими даними в 1891) році львівський підприємець Еміль Браєр, який збудував у долині річки Маруньки нееподалік від озера кліматичний лікувальний заклад «Маріївка».

Набережна "Комсомольського" (Винниківського) озера. Фото 1950-х рр.
Набережна “Комсомольського” (Винниківського) озера. Фото 1950-х рр.

Комплекс було зведено за взірцями професора Вінтернітца на височині біля ставка серед великого 11-моргового парку. Головним архітектором споруди був Михайло Ковальчук, котрий працював в парі з Яном Шульцом. Керівником курорту став доктор Юзеф Закшевський, який до того вже встиг попрацювати в клініках в Інсбруку, Мюнхені та Відні. Такий поважний досвід дав Закшевському можливість запровадити у закладі найсучасніші методи лікування.

Гра у водне поло на "Комсомольському" (Винниківському) озері. Зображення 1953 року
Гра у водне поло на “Комсомольському” (Винниківському) озері. Зображення 1953 року

Однак, не дивлячись на хороший задум Браєра, досягти успіху йому так і не вдалось. Для більшості львів’ян його курорт був непосильним за коштами, а більш грошовиті містяни віддавали перевагу європейським курортам. Тому, через банкрутство Браєру довелося продати «Маріївку» на аукціоні. Новим її власником у 1899 році став відомий львівський інженер Карл Ріхтман. Відомим та й багатим він став завдяки будівельному буму у Львові. Окрему славу йому принесла участь у побудові собору Ельжбети та участь у першому керованому польоті на аеростаті над Львовом.

"Комсомольське" (Винниківське) озеро було створене шляхом комсомольської будови. Фото 1953 року
“Комсомольське” (Винниківське) озеро було створене шляхом комсомольської будови. Фото 1953 року

Ріхтман вирішив вдосконалити творіння Браєра, привабивши таким чином до курорту багатих львів’ян. Для роботи в санаторії було запрошено першокласну обслугу, висококваліфікованого кухаря, збудовано теплицю, що дозволяло протягом цілого року мати свіжу городину. Невдовзі Карл Ріхтманн запропонував Ю. Закшевському співвласність закладу. Санаторій було дещо перебудовано, модернізовано та споруджено кілька нових корпусів, оранжерею. Ім’я інженера К. Ріхтманна та добра реклама зробили свою справу і «Маріївка» стала модним курортом. Тут неодноразово лікувалася одна з найбільш стильних львів’янок початку століття – письменниця Габріеля Запольска. Судячи з усього, ці роки були вершиною розвитку санаторію – Ю. Закшевський навіть зміг відкупити у Ріхтманна його частку і став, таким чином, повноправним власником.

Регата на "Комсомольському" (Винниківському) озері. Зображення1953 року
Регата на “Комсомольському” (Винниківському) озері. Зображення1953 року

На території санаторію звели кілька красивих будівель: каплицю, житловий будинок «Віллу», літній будиночок, званий «Швейцарка» та «Курхауз» – санаторний будинок із гімнастичним і більярдним залами. У дворі викопали колодязь глибиною 17 м. Окремо стояла, так звана ледовня. Взимку на ставках вирубували брили льоду, складали їх у спеціальні тунелі, зберігали так упродовж усього літа і використовували для потреб санаторію.

Територію «Маріївки» прикрасили гарними клумбами, декоративними кущами. Навколо санаторію висадили бузок, жасмин, сосни і туї. У санаторії лікували переважно хвороби опорно-рухового апарату. Лікувальні грязі привозили у бочках з Італії, до послуг пацієнтів були тренажерний і масажний зали. Санаторій мав обладнання, яке за призначенням і принципом дії нагадує сьогоднішні солярії, сауни і джакузі. Головний акцент «Маріївка» робила на водолікуванні, сонячних ваннах, чистому повітрі та спеціальній дієті.

"Комсомольське" (Винниківське) озеро. Листівка 1974 року
“Комсомольське” (Винниківське) озеро. Листівка 1974 року

Однак, під час Першої світової війни курорт припинив своє існування. Частина будівель закладу була зруйнована, а суперсучасне обладнання пограбоване. Уцілілі будівлі колишнього санаторію новий власник почав використовувати як свою літню дачу. А озеро жило своїм самостійним життям. Будучи незалежним від якихось санаторіїв воно хоч і дещо здичавіло, але почало вабити до себе львів’ян. Все ж таки на той час Львів встиг втратити більшість своїх основних плавальних озер та ставків. Така ситуація з озером зберігалась до Другої світової війни

Зруйнований місток на "Комсомольському" (Винниківському) озері. Фото кін. 1970-х рр.
Зруйнований місток на “Комсомольському” (Винниківському) озері. Фото кін. 1970-х рр.

Після війни Вииниківське озеро розпочинає нову сторінку у своїй історії. У 1953 році навколо нього було створено рекреаційну зону з пляжами, човновою станцією та кафе. Саме ж озеро було помітно розширено та отримало назву «Комсомольське». Нагадаємо, що одночасно з ним на Сихові, поруч танкового заводу, було створено «Піонерське» озеро. Цікаво, що ще до середини 1970-х років до «Комсомольського» озера можна було дістатись електропотягом. Тут в пригоді стала ще збудована австрійцями вузькоколійка від станції «Личаків».

Винниківське озеро. Сучасне фото
Винниківське озеро. Сучасне фото

Але з 1970-х рр. озеро перебувало в жалюгідному стані. Воно заросло очеретом  та перетворювалось на велику калюжу, а згодом стало розсадником антисанітарії та шкідливих бактерій. Ліс довкола став звичайним сміттєзвалищем. Назву «Комсомольське» озеро зберігало аж до початку 1990-х років.

Винниківське озеро. Сучасне фото
Винниківське озеро. Сучасне фото

Відновити озеро для відпочинку вдалось аж у 2002 році, після того як його було віддано в оренду. Водойму розчистили, сміття навколо прибрали. А враховуючи, що конкурентів у Винниківського озера у Львові практично не залишилось, то на сьогодні воно є однією з найпопулярніших львівських водойм для відпочинку.

Володимир ПРОКОПІВ

Джерела:

  1. Винниківське озеро // https://uk.wikipedia.org/wiki/Винниківське_озеро
  2. Будинок у кінці Академічної // http://postup.brama.com/000610/100_14_1.html
  3. Postcards from the Past // http://aeliita123.blogspot.com/2012/03/lviv-ukraine-1974-8.html
  4. Котлобулатова І. Львів на фотографії. – Львів, 2006

Напишіть відгук