Вулиця Олександри Парахоняк, або оперна діва світового рівня

Вулиця Олександри Парахоняк, або оперна діва світового рівня

Одна із затишних вуличок міста Винники носить ім’я української співачки Олександри Парахоняк (1892-1977). Тут на першому поверсі будинку архітектора Є. Еліашевського (тепер № 3) упродовж 1934-1984 рр. мешкала родина Парахоняків.

“Голос легкий, м’який, наскрізь ліричний і нагадує спів соловейка”. “Дуже гарно співає, а грає просто захоплююче”. “Культура співу, дуже сумлінне опрацювання ролей, рівність голосу у всіх регістрах, незабутні піаніссімо, щирість і безпосередність”. – так писали про оперну, опереткову і камерну співачку Олександру Любич-Парахоняк (справжнє прізвище – Парахоняк). Понад двадцять років вона виступала на сцені та концертній естраді, привертаючи до себе увагу європейської публіки і преси. Українські й польські критики із захопленням відзначали її гарний голос, музикальність, інтелігентність та артистичний темперамент у поєднанні з принадою жіночої краси.

Олександра Любич-Парахоняк
Олександра Любич-Парахоняк

Народилася Олександра Парахоняк 14 березня 1892 р. в місті Станіславові у сім’ї залізничного службовця. Дитячі роки майбутньої співачки пройшли в Копичинцях, у Тернополі. З дитинства Олександра полюбила спів і часто виступала з аматорським хоровим гуртком, який провадив її батько – Іван Парахоняк.

У 1905 р. родина переїжджає на постійне проживання до Львова. Тут Олеся бере уроки співу у приватній школі Володислава Баронча. Опісля продовжує освіту у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка, де навчається у класі Софії Козловської.

Свої вокальні студії О. Парахоняк поєднувала з виступами в аматорських виставах, концертною діяльністю як солістка хорів “Боян”, “Бандурист”. Вона часто брала участь у святкових заходах української громадськості, зокрема, у традиційних Шевченківських вечорах, музичних академіях з нагоди ювілейних дат.

Олександра Любич-Парахоняк
Олександра Любич-Парахоняк

Красу голосу, артистичну обдарованість, сценічну привабливість О. Парахоняк гідно оцінили як львів’яни, так і мешканці інших міст Галичини. Перші успіхи окрилили молоду співачку, яка твердо вирішила присвятити себе сцені.

У 1912-1914 рр. О. Парахоняк вдосконалювала майстерність в О. Мишуги, який викладав у Вищій музичній школі ім. Ф. Шопена у Варшаві. Артистка завжди із пієтизмом згадувала свого вчителя: “Це був справді видатний педагог. Попри всі інші прикмети, в нього було золоте серце, особливо для студентів, і зокрема для бідних. Тому студенти любили його, просто обожнювали, слухали та пильно виконували всі його вказівки. Він про своїх вихованців піклувався дуже сердечно, часто допомагав їм матеріально… Саме Олександру Мишузі я завдячую своєю постановкою голосу і тією легкістю, з якою я могла співати.”

Свідоцтво професора Олександра Мишуги про навчання в нього Олександри Парахоняк
Свідоцтво професора Олександра Мишуги про навчання в нього Олександри Парахоняк

Після повернення до Львова (1914 р.) О. Парахоняк продовжила вокальні студії у професора Чеслава Заремби, а сценічну майстерність вдосконалювала під керівництвом Кароліни Клішевської.

У квітні 1917 р. відбувся дебют О. Парахоняк у львівському Міського театру в опереті К. Целлера “Штиґар” (“Der Obersteiger”) в ролі Графині. Тоді ж артистка обрала собі сценічне ім’я – Олександра Любич.

Опісля О. Любич-Парахоняк стала солісткою львівського театру, де виступала з невеликими перервами до 1925 р. як в операх, так і оперетах.

Перебуваючи у Львові, співачка часто брала участь у концертах, в яких виконувала вокальні твори українських і західноєвропейських композиторів, українські народні пісні в мистецькому опрацюванні. Постійно в камерному репертуарі О. Парахоняк були солоспіви С. Людкевича та В. Барвінського, з якими співачку єднала довголітня творча та особиста дружба.

Театральні афіші постановок за участю Олександра Любич-Парахоняк в експозиції історико-краєзнавчого музею міста Винники
Театральні афіші постановок за участю Олександра Любич-Парахоняк в експозиції історико-краєзнавчого музею міста Винники

У ті ж роки О. Парахоняк співпрацювала з театральними трупами товариства “Українська Бесіда”, гостинно виступаючи у музично-драматичних п’єсах і операх (зокрема, вона виконала партії Наталки і Панночки в операх М. Лисенка “Наталка-Полтавка” і “Ноктюрн”, Оксани у “Запорожці за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського, Катерини в однойменній опері М. Аркаса).

У 1925-1932 рр. О. Любич-Парахоняк була солісткою Поморської опери (яка давала вистави у Торуні, Ґрудзьондзі й Бидґощі), оперних театрів у Катовицях, Познані.

У репертуарі співачки були партії: Гальки та Графині (однойменні опери С. Монюшка), Маженки та Вандульки (“Продана наречена” і “Поцілунок” Б. Сметани), Аїди (однойменна опера Дж. Верді), Чо-Чо-Сан, Мюзетта й Мімі (“Мадам Батерфляй” і “Богема” Дж. Пуччіні), Мікаели (“Кармен” Ж. Бізе), Маргарити (“Фауст” Ш. Гуно), Анни та Агати (“Вільний стрілець” К. Вебера), Іоланти (однойменна опера П. Чайковського), Суламіф (“Цариця Савська” К. Гольдмарка).

Олександра Любич-Парахоняк — Чіо-Чіо-Сан в опері «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні
Олександра Любич-Парахоняк — Чіо-Чіо-Сан в опері «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні

Варто зупинитись на деяких тогочасних рецензіях. Ось відгук на виступ О. Любич-Парахоняк в опері Дж. Верді “Аїда”: “Голос цієї надзвичайно культурної і музикально обдарованої артистки звучав прекрасно впродовж всієї партії, а її акторська гра, щира, з великим чуттям художньої міри, становила зі співом одну цілість”.

У партії Чо-Чо-сан (опера Дж. Пуччіні “Мадам Баттерфляй”), за словами одного з музичних оглядачів, “артистка зуміла виявити силу свого таланту. Глибока експресія, витончене фразування, виразна дикція чудово поєднувались із сценічною грою; все це творило не просто трагедію японської гейші, а загальнолюдську драму”.

Про втілення Олександрою Любич образу Мікаели (“Кармен” Ж. Бізе) писали, що артистка “поєднувала чарівність і наївність селянки з певною дозою кокетства, створила живу, захоплюючу постать. Тим винесла свою партію з другорядної на перший план, поряд із Кармен і Хозе”.

Сцена з опери Енгельберта Гумпердінка "Гензель і Гретель", де Олександра Любич-Парахоняк в ролі Гретель
Сцена з опери Енгельберта Гумпердінка “Гензель і Гретель”, де Олександра Любич-Парахоняк в ролі Гретель

Таку ж високу оцінку артистка отримала за виконання партії Гальки в однойменній опері С. Монюшка. “За грою п. О. Любич усі слідкували із затамованим подихом – такою правдивою і мистецькою вона була. Міміка й рухи – глибоко переконливі. Чудове сопрано артистки, особливо в ліричних моментах, створювало враження безпосередності, й слухачі майже зливалися з долею бідної дівчини”.

Окремий розділ творчості О. Любич-Парахоняк становлять виступи в жанрі оперети. Серед них: “Циганський барон” та “Лилик” (“Летюча миша”) Й. Штрауса, “Пташник з Тиролю” К. Целлера, “Жайворонок” і “Королева танго” Ф. Легара, “Мікадо” А. Саллівена, “Орфей у пеклі” Ж. Оффенбаха, “Барон Тренк” Ф. Альбіні.

Меморіальний куточок присвячений Олександрі Любич-Парахоняк в експозиції історико-краєзнавчого музею міста Винники
Меморіальний куточок присвячений Олександрі Любич-Парахоняк в експозиції історико-краєзнавчого музею міста Винники

По закінченні контракту з Познанською оперою О. Любич-Парахоняк деякий час виступала в опереті у Любліні. Згодом повернулась до Львова, а невдовзі разом із мамою та сестрами Іриною, Василиною і Ольгою переїжджає до Винник. Тут родина винаймає помешкання у будинку архітектора Є. Еліашевського. Скромних доходів заледве вистачало на прожиття, тому Олександра Парахоняк влаштувалась працювати на тютюновій фабриці. Працювала з усією відповідальністю інтелігентної людини. Сімейні концерти, імпровізовані вистави за участю сусідських дітей були однією з небагатьох окрас її тодішнього життя.

23 лютого 1977 р перестало битися серце Олександри Любич-Парахоняк. Спочила вона вічним сном на винниківському цвинтарі.

Родинний архів Парахоняків зберегли активісти місцевого культурологічного товариства “Спадщина” і невдовзі він започаткував фондову збірку Історико-краєзнавчого музею у Винниках, створеного 1991 року. У наступні роки колекція поповнювалась завдяки надходженням від приватних осіб, які колись знали цю родину. В одному із залів Музею побудована експозиція, присвячена О. Любич-Парахоняк. Тут демонструються документи, фотографії, концертні програми й театральні афіші, нотні видання, особисті речі артистки.

Мар’яна ЗУБЕЛЯК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові

Джерела:

Стаття побудована на архівних матеріалах з фондів Історико-краєзнавчого музею м. Виники, Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, а також – на рецензіях з українських і польських періодичних видань, що зберігаються у львівських наукових бібліотеках

Напишіть відгук