Вежа Корнякта та її дзвони (відео)

0
732
Вежа Корнякта та її дзвони

Вежа Корнякта є одним з найпомітніших елементів храмового комплексу Успенської церкви у Львові, а її музичними родзинками безперечно виступають дзвони на чолі з найбільшим на Галичині – дзвоном Кирило. Завдяки  співпраці нашого видання “Фотографії старого Львова”  з львівським виданням “Духовна велич Львова” пропонуємо вам дізнатися більше про ці давні символи Львова. Раніше ви вже мали нагоду познайомитись з Храмовим комплексом Успенської церкви в серці середньовічного Львова та про Мощі святих великомучеників в Успенській церкві у Львові. Про дзвони і про вежу Корнякта розповідає о. Ігор Бурмило.

В традиції побудови християнських храмів, як в західній так в східній церквах, завжди біля храму присутня дзвіниця. Дзвіниця, де дзвони висять відкрито чи в своєрідних баштах, майже церковцях. А є настільки грандіозні дзвіниці, як Вежа Корнякта біля Успенської Церкви.

Вежа Корнякта біля Успенської Церкви
Вежа Корнякта біля Успенської Церкви

Збудована Петром з Барбони і Павлом Римлянином (Павлом Італійцем) в кращих традиціях періоду Відродження та Ренесансу в західній церкві, дзвіниця вписалася серед львівських храмів та стала окрасою Львова, доповнивши архітектуру та стиль ансамблю Ставропігійної Успенської Церкви.

Але «дзвіниця» уже оговорює, що на ній повинні бути дзвони. Завдяки Костянтину Корнякту, великому мужу , греку з походження, парафіянину і фундатору нашого храму на Успенську церкву був піднятий пожертвуваний ним дзвін, який отримав назву «Кирило».

Звичайно дзвін був піднятий до того, як церква отримала своє архітектурне завершення, оскільки його розміри (діаметр два метри і висота два метри) не могли пройти в ті голосники, які зараз існують . Отже «Кирило» був піднятий на дзвіницю у той час, коли вежа була закінчена у 1578 році.

Меценат спорудження вежі Костянтин Корнякт
Меценат спорудження вежі Костянтин Корнякт

Підіймали його цікаво – за допомогою волів. Тому що, виявляється, віл ніколи не поступиться назад. Він, якщо не може тягти – стоїть, але назад не поступиться, тобто дзвін не впаде вниз. І так помаленьку, допрягаючи волів, а потім впряглися й братчики з честі бути приєднаними витягувати дзвін, він був піднятий і дотепер звіщає Львову своїм прекрасним колоритним голосом про те, що церква живе і закликає до богослужінь.

Так, був прикрий випадок, коли була пожежа. Цей дзвін впав, його переплавили , але повністю зберегли всю консистенцію, кількість міді, срібла та розміри. І він абсолютно не змінив свого голосу, про що свідчать записи в архівних матеріалах.

Вхід на Вежу Корнякта
Вхід на Вежу Корнякта

На вежі поряд з «Кирилом» були трохи менші за розмірами дзвони «Олександр» та «Іван» . «Олександр» дар господаря Молдавії Олександра Барнавського , а «Іван» – Іоанна з родини Могил . Ці дзвони, на превеликий жаль, в часі Першої світової війни австрійською владою були забрані на військові потреби. Дзвін «Кирило» залишився тільки тому, що він занадто великий . Щоб його зняти треба було руйнувати архітектуру вежі на що місто ніколи не дало б згоди.

Були ще дзвони-підголоски. Дійшов такий дзвін «Дудка», який підспівував цим дзвонам. На загал це була прекрасна музика дзвонів, яка звіщала Львову про початок богослужінь.

Найбільший дзвін Вежі Корнякта під назвою «Кирило»
Найбільший дзвін Вежі Корнякта під назвою «Кирило»

Були нюанси, що монахи домінікани судилися довгі роки з нашою церквою. Оскільки коли там починалася проповідь наші починали дзвонити на «Достойно», а їх заглушувало. Чи це були штучні протистояння, чи це справді аж так заглушувало монахів, але факт в історії був.

Дзвін «Кирило», який залишився один на дзвіниці, замовк десь в 50-х роках уже за радянської, більшовицької влади. А озвався уже коли в 1989 році почався рух за відродження церкви, відродження української держави.

Панорама Львові з вежі Корнякта
Панорама Львові з вежі Корнякта

Пройшов певний час і на початку ХХІ ст., дякуючи Петру Буряку і його родині , церкві було пожертвувано дзвін «Апостол Петро», який був вилитий в Празі та дзвони «Князь Олег» і «Святий великомученик Юрій», які були вилиті в Перемишлі , у відливні із двохсотлітньою традицією лиття. І зараз вони дуже прекрасно злилися у своєму звучанні із дзвоном «Кирило» .

Ми дзвонимо ними завжди, ми кличемо людей на служби, ми звіщаємо про національні свята і здвиги. Та будемо дзвонити завжди коли в нас буде радість і, звичайно, печаль, коли в Україні, на жаль , мусимо хоронити воїнів. Але, сподіваємося завжди будемо дзвонити на свята та богослужіння.

Отець Ігор БУРМИЛО

Напишіть відгук