1 вересня 1939 року власники акціонерної спілки “Трускавецькі джерела” востаннє, як виявилось згодом, подали оголошення в періодичну польську пресу про початок осіннього курортного сезону в Трускавці. Та того ж таки дня розпочалися масштабні бойові дії нападом Німеччини на Польщу, що на той час мала в своєму складі землі Східної Галичини. З початком ІІ Світової війни ситуація у Трускавці докорінно змінюється.
До середини вересня, пройшовши через усю територію ІІ Речі Посполитої солдати Вермахту ввійшли до Трускавця, та затримались тут не надовго. Згідно пакту Рібентропа-Молотова, підписаного в Москві 23 серпня 1939 року німці відступили, а на західноукраїнські землі прийшла Червона Армія.
Спочатку були вітання, промови та поспішні вибори до Народних зборів, проведені в неділю 22 жовтня 1939 року, які мали місце і в Трускавці.
Народні збори Західної України відбулись у Львові 26-28 жовтня 1939 році, результатом яких була Декларація, що проголосила приєднання Західної України до УРСР. Ще до виборів, впродовж першої половини жовтня 1939 року в селі було створене Тимчасове управління, до якого увійшли місцеві жителі Йосип Олексюк, Павло Кулик, Михайло Орсуляк та інші. Трускавецький селянський комітет провів націоналізацію землі та розділив її поміж селянами, а першим головою сільської ради став Павло Кулик.
Паралельно з націоналізацією землі та курортної нерухомості, розпочався процес вивезення трускавчан-«куркулів» до Сибіру. Багато місцевих жителів, серед них учасники та прихильники національно-визвольного руху без слідства і суду загинули в застінках Дрогобицької катівні НКВС.
Трускавецький курорт став на новий державницький шлях розвитку. Об’єднавши в одну структурну установу окремі курортні вілли та корпус колишнього Санаторію для відпочинку польських офіцерів, в 1940 році був запущений в дію санаторій Червоної Армії, що було першим кроком нової влади в організації радянського курорту.
Ряд заходів було проведено і щодо «благоустрою» трускавецького курорту. І найперше, що зробила нова влада в цьому плані, як згадують старожили, то було встановлено скульптури комуністичних вождів у парку «Ядвинівка» (єврейськи парк), що знаходився на місці теперішнього ПК ім. Т. Шевченка.
З початком німецько-радянської війни 22 червня 1941 року, Червона Армія з Трускавця відступила, виїхали з села і всі росіяни та інші, що прибули встановлювати радянську владу, залишились тільки російські німці.
Та перед відступом більшовицька влада встигла провести мобілізацію серед трускавчан у ряди Червоної Армії, багато з яких не повернулося з поля бою ІІ Світової війни, серед них Кунцьо Володимир, Грицик Іван, Габшій Богдан, Білас Теодор, Повлічко Микола, Данилишин Михайло тощо.
Бомбардування німецькою авіацією важливих об’єктів Бориславсько-Дрогобицького нафтоперебного регіону частково зачепило і курорт Трускавець, внаслідок чого постраждали деякі місцеві жителі. А масштабні вибухи на нафтових промислах супроводжувалися чорним димом по всьому Дрогобицькому регіоні…
Німці в село прийшли швидко. На початку липня 1941 року вони вже встановили свій порядок у Трускавці. Як відомо, вже 1 серпня 1941 року Східну Галичину на правах окремого дистрикту, німці приєднали до Краківської Генеральної Губернії. До складу дистрикту «Ґаліція» належала Дрогобицька округа (крейс), серед територіальних громад якої перебувало село Трускавець.
Поступово німецька влада підпорядкувала собі шкільництво, визначила початок навчального року з 1 жовтня 1941 року та відновила колишню польську систему освіти. В Трускавці на період німецької окупації діяли дошкільні установи, що мали сезонний характер і діяли від травня до вересня. Діти місцевих селян здебільшого виховувались при Захоронці Сестер Служебниць Пречистої Діви Марії, яка діяла ще від 1890 року і справно піклувалася про дітей, навчаючи їх християнської етики.
Освітню роботу в Трускавці представляли три народні школи: українська ІІІ ступеня, польська І ступеня та німецька. Загалом навчальну діяльність в трьох трускавецьких народних школах провадили 10 вчителів: 7 в українській, 2 – польській, 1 – німецькій школі. Найстаршим за віком і найдосвідченішим серед всіх був керівник української школи Роман Стеців, педагогічна кар’єра якого почалася ще в часи Австро-Угорської імперії.
В період німецької окупації, з 1941 по 1944 рік, на курорті, крім військових та льотчиків «Luftwaffe» німецької армії, які оздоровлювались у військовому госпіталі, лікувалося і цивільне населення. Працював санаторій «Кришталевий палац» та літній курорт – «Помярки», який був на особливому рахунку у німецької влади.
Функціонування трускавецького курорту потребувало обслуги з боку місцевих жителів, які працювали в санаторіях окупованої оздоровниці. А ще трускавчани працювали на невеличкому підприємстві по розливу мінеральної води, який знаходився у підвалі колишньої вілли «Гопляна», де наповнювали у півлітрові пляшки мінеральнуводу з джерела «Юзя». Решта сільськогосподарського населення села Трускавць справно готувало «контингент» (податок продуктами) окупаційній владі, про що свідчать квитанції та податкові книжечки, видані трускавчанам. Всіх євреїв в перші місяці німецької окупації було вивезено з Трускавця.
В ході звільнення території України від німецьких військових частин, війська І гвардійської армії під командуванням генерал-полковника А. Гречко 6 серпня 1944 року ввійшли в Трускавець.
Багато місцевих людей в той час залишило рідний Трускавець, не бажаючи миритись з старою новою радянською владою, знаючи про їхні попередні методи владарювання в 1939-1941 роках.
В Трускавці розпочався повторний процес встановлення радянської влади. Голову сільської ради Павла Кулика в кінці 1944 року більшовицька влада відправила на фронт, звідки він не повернувся. Новим головою в післявоєнний час був призначений Михайло Веретко.
Розпочалась масова колективізація села, якої не встигли провести під час першого перебування. Організований колгосп у 1945 році назвали на честь Т.Г. Шевченка, а головою обрали Степана Петріва. Проводилися насильницько-примусові дії по «запису» людей до колгоспу. З кожної хати хтось обов’язково мав працювати на спільному господарстві.
В 1944 році була відновлена робота санаторію Червоної Армії, який вже отримав нову назву – Військовий санаторій ПрикВО, запущено в експлуатацію санаторій “Кришталевий палац” та ще ряд інших курортних установ. Та статус всесоюзної оздоровниці, присвоєний йому в 1947 році, докорінно змінив шляхи розвитку трускавецького курорту.
Галина КОВАЛЬ
директор музею міста-курорту Трускавця
цікаво…..дякую….