В нетрі львівського функціоналізму. Вулиця Лукіяновича

0
1813
В нетрі львівського функціоналізму. Вулиця Лукіяновича

Між вулицями Коперника та Героїв Майдану з низу вверх тягнеться  з першого погляду непримітна вулиця Лукіяновича. Вулиця  відноситься до старовинної місцевості Цитадель.

Вулиця закладена у кінці XIX століття і була названа на честь польського театрального діяча Войцеха Богуславського.  Під час німецької окупації носила назву Horst Wesselgasse.

У 1944 році була перейменована на Карла Лібкнехта. Після здобуття Україною незалежності (1991) була перейменована на честь український письменника Дениса Лукіяновича.

Вулиця забудована в стилі класицизму, історизму, сецесії, та є на ній і три функціоналістичні будинки. Першим привертає увагу будинок № 12. Вхідний портал дуже плавно заокруглений, не лише пілястри, але й вікна виконані в тому ж ритмі. В будинку збереглись автентичні вхідні двері.

Вікна поділені класично на три секції та оздоблені рустом. Щоб продовжити площу квартири, у функціоналізмі дуже часто використовували лоджії.

Вхідні сходи до під’їзду з обох боків оздоблені алебастром, в тридцятих роках цей камінь ще називали руським мармуром. Тоді економічна криза змусила звернути увагу найдешевші крайові матеріали, в тому числі і на алебастр. Взагалі алебастр і дерево належать до постійного репертуару декоративного оформлення таких будинків. На дверях до сходової клітки бачимо дуже душевну деталь, ймовірно, ініціали майстра.

Прагнення до створення вишуканих інтер’єрів з використанням коштовних матеріалів (або їх імітацій) цілком відповідало тодішнім естетичним тенденціям і  навивалось «стиль 1937 року» (від Паризької міжнародної виставки 1937 року, на якій яскраво виявився цей напрямок).

Двері та поручні в під’їзді виконані з дерева. Ритмічні узори створює залізна частина поручнів. Підлога виконана в класично чорно-білій плитці.

Сусідній будинок № 10 тісно прилягає до попереднього і створює з ним своєрідний ансамбль. Тут ми бачимо двері з рустом та приємні заокруглені пілястри. Оздоблення цієї  кам’яниці архітектори, крім лоджій, прикрасили ще й балконами. Фасад частково оздоблений витягнутими рустованими лініями.

Будинок під номером 2 обережно запрошує увійти лише однією заокругленою рустованою пілястрою. Ця кам’яниця вже багатше оздоблена: над вхідним порталом «морське» кругле вікно, з фасаду обережно виступає заокруглений з одного боку еркер.  Він плавно переходить в  балкони, фактично композицію еркеру вже завершують залізні згини балконів.

Внутрішня частина кам’яниці особливо варта уваги. Ввігнуті вхідні сходи облицьовані темним і світлим алебастром. Виходить своєрідний малюнок з відтінків, що добре гармоніює з чорно-білою плиткою на підлозі під’їзду.

Ансамбль під’їзду має своє продовження у малюнку плафону. Крім ліпнини, у плафонах головним декоративним елементом був світильник, а точніше – ніші або підвісні конструкції, в яких монтувалася освітлювальна арматура.

В одному світильнику бачимо кругле ввігнуте заглиблення, в іншому довге вузьке заглиблення з заокругленими торцями, в якому монтувалися лампи і підвісні плити, що мали створювати не тільки декоративний акцент оформлення стелі, але й забезпечувати розсіяне світло штучного освітлення під’їздів. Останнє було необхідним для того, щоб поліроване алебастрове облицювання не давало яскравих бліків.

Серед інших складових декору таких будинків – різні фактури тиньку та двері до квартир, розмір та малюнок вікон. Багато означає і денне світло, що дістається крізь вікна і м’яко освітлює під’їзд.

Мирослава ЛЯХОВИЧ

Джерела:

  1. https://uk.wikipedia.org/
  2. http://explorer.lviv.ua/uploads/Grankin_statti.pdf

 

Напишіть відгук