Український Гамлет на сцені і футболіст у житті

1907
Український Гамлет на сцені і футболіст у житті

Енергійністю цього високого худорлявого чоловіка справді можна було захоплюватися. У нього завжди було багато ідей і невтомне бажання для їх втілення. Володимир Блавацький не боявся плисти проти течії – попри спротив батьків, все своє життя присвятив театрові як актор і режисер, шукаючи новаторських постановок і оригінальних рішень на сцені. Водночас був палким любителем копаного м’яча, сам грав із радістю, організовував команди з акторів. Готуючись до гастролей у якомусь із міст, наперед з’ясовував, чи є там футбольна команда. Вранці актори змагалися на полі, а ввечері – показували виставу, постаючи перед глядачами в новому амплуа.

Володимир Блавацький у молоді роки (зі сайту http://ukrslovo.net)
Володимир Блавацький у молоді роки (зі сайту http://ukrslovo.net)

Володимир Трач (справжнє прізвище Блавацького) народився 1900 р. у Косові на Івано-Франківщині. Закінчив польську гімназію в Коломиї і за настановою батька-судді мав усі можливості без жодних матеріальних турбот продовжувати навчання в університеті.  Однак 19-річний Влодко мав інші плани на своє життя – захопившись однією актрисою, супроти волі батьків, приєднався до театру Василя Коссака і змінив прізвище на Блавацький. Невдовзі від юнацького захоплення не залишилося і сліду, а от любов до театру стала головною супутницею у житті молодого актора.

Грав у трупах Василя Коссака, Петра Сороки, Йосипа Стадника, Олександра Загарова, В. Демчишина і «Людового театру». Як актор створив чимало яскравих сценічних образів. У 1927–1928 рр. пробував власні сили в театрі «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса і ця короткочасна співпраця мала визначальний вплив на подальші творчі пошуки В. Блавацького як актора і режисера.

Спершу став художнім керівником Театру ім. І. Тобілевича. 1933 р. очолив молодий театр «Заграва» у Львові і не без впливу Леся Курбаса намагався модернізувати театральну естетику галицької сцени, вдаючись до експериментів і новацій. У 1938–1939 рр. був керівником пересувного театру ім. І. Котляревського, який постав внаслідок об’єднання театру «Заграва» і театру ім. І. Тобілевича (керівник – Микола Бенцаль).

Володимир Блавацький вмів бути оригінальним не лише на сцені. Саме йому належала ідея створити при театрі спортивний клуб і футбольну команду – до цієї думки його підштовхнула шалена любов до футболу і спостережливість – якось звернув увагу, що в його трупі чимало досвідчених футболістів та любителів покопати м’яча. Так постала львівська команда «Гонг», яку очолив її ідейний натхненник – сам Блавацький. Перший комплект форми пошила театральна кравчиня зі старої завіси. Взуття взяли у крамниці в обмін на контрамарки на виставу. Тріумфом гонгівців став матч зі збірною трьох найсильніших польських команд Сокаля у травні 1939 р. Перемога львівських акторів із рахунком 4:2 допровадила українських кібіців (вболівальників) до шаленої радості і вони, виходячи зі змагань, дивились на поляків як на «мале пиво».

Із приходом «совітів» до Львова було створено драматичний театр ім. Лесі Українки, однак керівної посади Володимиру Блавацькому «не довірили» і він працював у ньому як актор та режисер.

На сцені В. Мельник, В. Блавацький (у центрі), В. Королик. Вистава «Любов Ярова» К. Треньова, Драматичний театр ім. Лесі Українки, 1939–1940 рр. (із книги О. Скоценя «З футболом у світ»)
На сцені В. Мельник, В. Блавацький (у центрі), В. Королик. Вистава «Любов Ярова» К. Треньова, Драматичний театр ім. Лесі Українки, 1939–1940 рр. (із книги О. Скоценя «З футболом у світ»)

Невдовзі зініціював відновлення при театрі футбольної команди «Мистецтво» (зареєструвати довелося як «Искусство»), яку записали до аматорської ліги. Безкоштовно тренувати і підтримувати команду погодився відомий львівський футболіст Олександр Скоцень – замість гонорару отримував по два квитки на всі театральні імпрези. Актори тренувалися на боковому полі колишніх «Чарні» (тепер «Динамо»), до тренувань підходили відповідально, але з гумором. Найсерйозніше до тренувань ставився В. Блавацький – першим роздягався, виконував вправи, залюбки займав місце у воротах або наодинці копав м’яча аж до вечірніх сутінків.

Олександр Скоцень – тренер театральної команди в роки німецької окупації
Олександр Скоцень – тренер театральної команди в роки німецької окупації

У час німецької окупації В. Блавацький очолив колектив Львівського оперного театру – почалася плідна співпраця із Йосипом Гірняком, провідним майстром курбасівського «Березоля». Водночас режисер не покинув давнього захоплення – футболу. І хоча можливості утримувати повноцінну команду не було, В. Блавацький зініціював один із найрезонансніших футбольних матчів тих часів. 28 червня 1942 р. на стадіоні Українського центрального комітету (колишній стадіон «Поґоні», тепер на цьому місці будівля податкової адміністрації) зустрілися «Артисти театру» та «Робітники пера». За грою, затамувавши подих, спостерігало понад п’ять тисяч глядачів і півсотні фоторепортерів. «Робітники пера» перемогли з рахунком 4:3. Весь прибуток із матчу передали на допомогу українським студентам. «Хід гри був повний драматичних, комічних, опереткових, а навіть балетних моментів… Про вислід змагань сказав хтось дотепний на трибунах: «Актори програли, бо забули взяти суфлєра, а письменники і редактори виграли з причин, незалежних від редакції…», – писала щоденна газета «Львівські Вісті».

У вересні 1943 р. Володимир Блавацький першим виконав на українській сцені роль Гамлета у постановці Й. Гірняка і зробив це блискуче – перед львівським глядачем постав образ принца данського як інтелігента, інтелектуала, аристократа духу. Драму поставили в пам’ять про Леся Курбаса і Миколу Куліша, загиблих у катівнях НКВС. В умовах воєнного часу вистава була надто біографічною для кожного з її учасників і глядачів. Володимир Блавацький буквально полонив німецьку публіку своєю грою у спектаклі – після прем’єри німецька преса Львова порівнювала його з відомими виконавцями Віллі Біргелем і Рудольфом Фернау.

Після Другої світової війни В. Блавацький разом із частиною акторів Львівського оперного театру емігрував до табору переміщених осіб Зомме-Казерне біля Авґсбурга (Німеччина), де очолював Ансамбль українських акторів. Згодом переїхав до США і сформував Український театр з осідком у Філадельфії. Як режисер втілював свої сміливі задуми у постановках європейських п’єс у стилі психологічного театру. Створив спортивний клуб «Тризуб» і мріяв, що його команда стане чемпіоном США…

Однак важкі роки поневірянь підірвали здоров’я Володимира Блавацького і його серце перестало битися у 53 роки.

Петро Андрусів. Портрет Володимира Блавацького, січень 1953 р. (із книги Г. Лужницького «Наш театр»)
Петро Андрусів. Портрет Володимира Блавацького, січень 1953 р. (із книги Г. Лужницького «Наш театр»)

У пам’яті друзів та шанувальників його таланту він назавжди залишиться як невтомний ентузіаст й організатор українського театрального життя. Як режисер бачив розвиток української театральної культури лише в загальноєвропейському контексті, тому продовжував традиції модерністського «Березолю», реалізовував новаторські для галицького театрального мистецтва засоби виразності. А ще його пам’ятатимуть як людину, яка зуміла у чудовий спосіб поєднати театр і футбол й організувати першу в Україні (можливо, і в Європі) театральну футбольну команду.

Дзвінка ВОРОБКАЛО

Джерела:

  1. Блавацький Володимир Іванович (1900–1953 рр.). – Режим доступу: http://teatr.kolomyya.org.
  2. Володимир Блавацький. – Режим доступу : http://ukrslovo.net.
  3. Гарбузюк М. Національна прем’єра «Гамлета» у Львові (1943). – Режим доступу: http://shakespeare.zp.ua/texts.item.54.
  4. Гінда В. Перший «Гамлет» на український сцені // Збруч. – 2014. – 28 берез. – Режим доступу http://zbruc.eu/node/20548.
  5. К. Спортово-мистецька сензація у Львові // Львівські Вісті. – 1942. – 30 черв.
  6. Мандзюк Д. «Актори програли, бо забули взяти суфлєра». Як галицький футбол починався з театральної вішалки. – Режим доступу: http://ua.tribuna.com/tribuna/blogs/deathintenitive/817086.html.
  7. Скоцень О. З футболом у світ. Спомини. – Торонто, 1985.

 

Фото:

  1. Боньковська О. Театральне мистецтво на західноукраїнських землях у 1918–1939 роках // Студії мистецтвознавчі. — 2008. — № 2(22). — С. 27–48.
  2. Життя і творчість Леся Курбаса / упоряд., наук. ред. Богдан Козак. – Львів; Київ; Харків, 2012.
  3. Наш театр : книга діячів українського театрального мистецтва, 1915–1975. – Нью-Йорк ; Париж ; Сідней ; Торонто, 1975. – Т. 1.
  4. Ревуцький В. Актриса Марія Степова // Просценіум. – 2005. – № 3.

1 коментар

  1. Дякую за справді гарну публікацію про цікаву сторінку нашої історії! 🙂 Але маю одне зауваження: авторка статті взяла з моєї публікації фото Петра Сороки – підписавши його як В.Блавацький! :-/ хоч у публікації чітко підписано, хто це: http://ntsh.org/sites/default/files/v48-p25-48.pdf
    З повагою – Роман Лаврентій

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.