Степан Ожґа – ще один активний учасник українського фотоаматорського руху міжвоєнної Галичини. Фотографією зацікавився у 15-річному віці – одним із перших у рідному містечку почав її опановувати. Згодом його назвали майстром пейзажу – мав виняткову здатність фіксувати мальовничі картини Українських Карпат об’єктивом свого німецького дзеркального апарата «Kine Exakta». Добре розумівся на кольорових процесах і технічних нюансах у художній фотографії. Попри те, що доля вготувала фотомитцеві непростий життєвий шлях, зумів зберегти гідність та інтелігентність.
Народився 1909 р., ймовірно у Старому Місті Лежайського повіту (нині Республіка Польща). Освіту здобував у польській гімназії. У цей час захопився фотографуванням. Далі вдосконалював свою фотографічну майстерність у Кракові, Берліні, Відні. Юнак мав намір видавати фотожурнал, пропонував книгарням у Львові і Відні взятися за цю справу, однак задум зреалізувати не вдалося.
На початку 1930-х рр. С. Ожґа мешкав у польському місті Лежайську, де йому вдалося здійснити свою давню мрію – відкрити фотомайстерню.
У середині 1930-х рр. світливець переїхав у Східну Галичину, де продовжив займатися фотосправою, став членом Українського фотографічного товариства у Львові, брав участь у виставках української фотографії.
Також співпрацював із друкованим органом УФОТО – журналом «Світло й Тінь», на сторінках якого публікував практичні статті та замітки на допомогу фотоаматорам. Отримав третю нагороду (фотоматеріал фірми «Kodak») на конкурсі, який організовувала редакція фотожурналу.
Із початком Другої світової війни переїхав до Відня, а після її закінчення добровільно повернувся в Україну. Наприкінці 1940-х рр. мешкав у містечку Косові на Івано-Франківщині, де продовжував займатися пейзажною художньою фотографією, його творчість була відомою далеко поза межами Прикарпаття.
У серпні 1949 р. С. Ожґу було арештовано органами НКВС за анонімним доносом про те, що у його помешканні нібито зберігалася антирадянська література (насправді це були німецькі журнали і фотоальбоми) і що він робив світлини вояків УПА. У лютому 1950 р. Особлива Нарада МДБ СРСР засудила фотомитця до восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна. Кілька років відсидів у таборах, зокрема у Воркуті, згодом домігся полегшення – став у нагоді його фах фотографа.
Після звільнення оселився у с. Ворохті на Івано-Франківщині. Деякий час працював фотографом, вів різні прикладні гуртки в школі, а потім влаштувався вчителем трудового навчання у дитячому санаторії «Смерічка». Також виконував замовлення для фотографічного тресту «Укрфото».
Як фотомитець мріяв влаштувати персональну виставку, однак, попри всі зусилля його колег по цеху, влада не була прихильною до колишнього політв’язня. Після «хрущовської відлиги» почались нові репресії, які торкнулися і С. Ожґи – він надовго був вимушений замовкнути як митець, лише поодинокі його роботи майже підпільно з’являлися на обласних фотовиставках в Івано-Франківську, зрідка у Львові.
С. Ожґа завжди відзначався активною громадянською позицією – цей скромний інтелігентний чоловік незворушно виступив на захист архітектурної своєрідності свого будинку, датованого 1901 р. Також як громадський інспектор з охорони природи виступав в обласній та районній пресі з публікаціями критичного та роз’яснювального характеру.
Не маючи змоги відкрито займатися фотомистецтвом, намагався реалізувати себе у літературній творчості – 1969 р. у видавництві «Веселка» світ побачила його повість для дітей «Дикунка». Також писав спогади, казки, підготував до друку ще одну книгу під робочою назвою «Ласунка», проте видати її так і не встиг. Дочекавшись у січні 1993 р. довгоочікуваної реабілітації, фотомитець невдовзі помер.
Степан Ожґа залишився у пам’яті своїх приятелів і знайомих як людина, яка, попри всі життєві негаразди, зуміла пронести любов до фотографічного мистецтва крізь ціле своє життя. Цей сивочолий мовчазний чоловік в окулярах особливо вболівав за розвиток української фотографічної школи і її вихід поза межі соцреалізму радянської фотографії. З-під чутливого ока його об’єктива виходили чудові настроєві етюди, краєвиди, гуцульські типажі, які за життя фотомитця, на жаль, офіційно не експонувалися.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
- Баран Р. Забутий за життя // Світло й Тінь. – 1994. – № 3/4. – С. 2, 3.
- Нагірний М. Фотомитець і письменник // Галичина. – 2009. – 19 лют.
- Середа О. Ожга Степан Григорович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. — Львів, 2009. — Вип. 16. — С. 218—219.
