Українська фотографія Львова у персоналіях. Портрет чотирнадцятий: Олександер-Микола Мох

0
457
Українська фотографія Львова у персоналіях. Портрет чотирнадцятий: Олександер-Микола Мох

Український публіцист, журналіст та видавець Олександер-Микола Мох був досить відомою постаттю міжвоєнного Львова. Як критик часто полемізував, був досить гострим, навіть категоричним, в оцінці некатолицьких проявів творчості, через що неодноразово потрапляв під уїдливий приціл опонентів. Водночас добре знався і розумівся на формальних мистецьких засобах того часу.

Світливством зацікавився у молоді роки і відтоді не шкодував часу для улюбленого заняття. Згодом став одним із редакторів першого фотографічного часопису на західноукраїнських землях – журналу «Світло й Тінь». Як фотомитець дуже цікавий – незвичайними ракурсами, тематикою, творчими експериментами, стильовими новаціями.

Олександер Мох. Самота, сер. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1936. – Ч. 6)
Олександер Мох. Самота, сер. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1936. – Ч. 6)

Народився 1900 р. у с. Глинянах на Львівщині. Навчався спершу у школі, згодом вступив до Львівської теологічної семінарії, яку закінчив 1923 р. Водночас упродовж 1920–1923 рр. студіював у Львівському таємному університеті. Ще у студентські роки поринув в активне громадсько-культурне життя.

Восени 1920 р. започаткував у Львові видавничий інститут «Добра Книжка», завданням якого було поширення між українським народом католицького світогляду (до 1931 р. вийшло близько 120 випусків книжкових видань). 1922 р. О. Мох був одним із ініціаторів започаткування літературної групи «Лоґос», довкола якої гуртувалися українські поети католицького спрямування.

Олександер Мох. Церква Успіння Пресвятої Богородиці у Львові, сер. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1937. – Ч. 12)
Олександер Мох. Церква Успіння Пресвятої Богородиці у Львові, сер. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1937. – Ч. 12)

У міжвоєнний період активно займався журналістською працею – редагував журнали «Поступ», «Наш Приятель», перший річник газети «Правда». Співпрацював із часописами «Громадський голос», «Дзвони», «Нова Зоря», «Новий шлях», активно публікуючи на їхніх сторінках літературно-критичні статті, рецензії, замітки з питань релігії та культури під псевдонімами Араміс (Aramis), С. Лишкевич, криптонімами О. М., С. Л.

Окрім цього, О. Мох виступав як поет – власні твори підписував псевдонімом Орест Петрійчук. Уперше опублікував поезію 1917 р. у гімназійному часописі «Відродження». 1924 р. світ побачила збірка його поезій «Про те, що я люблю», яка, за спогадами самого автора, викликала зацікавлення читачів і була перевидана другим накладом.

Із започаткуванням у Львові Українського фотографічного товариства став активним його членом, належав до організаційного комітету та журі виставок української фотографії, сам був учасником практично всіх виставок УФОТО. Наприкінці 1935 р. брав участь у першій всеслов’янській виставці мистецької фотографії у Загребі (зараз – столиця Хорватії).

1933 р. УФОТО розпочало видавати журнал «Світло й Тінь» – О. Мох почав співпрацю із виданням, увійшов до його редакційного комітету, вміщував на його сторінках статті з актуальних проблем фотомистецтва (підписувався криптонімами ОММ, О.М.М.). Разом із фотоаматором Олексою Балицьким на шпальтах журналу обстоював потребу творення власної школи фотографії та розроблення й усталення питомої фотографічної термінології. Опублікував розлогий матеріал «Українське фотоґрафічне словництво» (1938. – № 7, 8), в якому ввів в обіг близько 150 фахових німецькомовних термінів і їх відповідників української мовою.

Під час війни О. Мох емігрував до Австрії, наприкінці 1940-х рр. редагував в Інсбруку журнал «Життя і Слово». 1952 р. переїхав до Канади, оселився у Торонто, де із 1969 р. видавав газету «Правда», активно співпрацював із журналом «Світло» та іншими часописами католицького спрямування. Також відновив діяльність видавництва «Добра Книжка». Станом на 1957 р. побачило світ 154 видання оригінальної та перекладної літератури, переважно релігійного, науково-популярного та історичного змісту, що вийшли у різних серіях. Помер у 1975 р. Торонто.

Олександер Мох є автором низки книг, які вийшли друком у видавництві «Добра Книжка»: «На фронті української книжки» (Львів, 1937), «Покажчик змісту «Нової Зорі» на річник I—IX» (Львів, 1937), «Самоосвітні видавництва які в нас є, що вони варті та що з них вибрати» (Львів, 1938), «Смерть у газеті» (Львів, 1937), «Книжки і люди» (Львів, 1938), «Добра преса: Як її поширювати» (Львів, 1938).

Олександер Мох. Той, що іде…, друга пол. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1937. – Ч. 7)
Олександер Мох. Той, що іде…, друга пол. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1937. – Ч. 7)

Його фотороботи високо оцінювалися міжвоєнними критиками, їх називали сміливими, оскільки митець «відважно послуговувався чорною плямою й високим світлом». О. Мох отримав звання репрезентанта урбаністики і «нової речевості» в українському фотомистецтві Галичини, також його називали майстром мистецького репортажу.

Дзвінка ВОРОБКАЛО

Джерела:

  1. Книга мистців і діячів української культури учасників Першої Зустрічі українських митців Америки й Канади з громадянством.— Торонто, 1954.— С. 295.
  2. Комариця М. Католицька Акція у редакційно-видавничій та літературознавчій діяльності О.-М. Моха: інтерпретаційні моделі // Збірник праць Науково-дослідного інституту пресознавства. – Львів, 2011. – Вип. 1(19). – С. 432–454.
  3. Передирій В. Мох Олександер-Микола // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. — Львів, 1999. — Вип. 6. — С. 222—225.
  4. Світ у камері. VIII-а Вистава Української Мистецької Фотоґрафії // Діло. – 1937. – 20 квіт.
  5. Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. – Донецьк, 2012. – С. 326–327.

Напишіть відгук