Тут можна поглянути в обличчя Господа, або загадка Тайної вечері Яна Генрика Розена

0
922
Тут можна поглянути в обличчя Господа, або загадка Святої вечері Яна Генрика Розена

У 1898 році фотограф-аматор Секондо Піа зробив два фото Туринської плащаниці. Один негатив, на жаль, виявився зіпсутим, а проявляючи пластину другого фотограф вигукнув: «Я поглянув в обличчя Господа». Зображення на Плащаниці виявилося негативом.

Туринська плащаниця
Туринська плащаниця

Через кілька десятиріч інша людина теж намагалася «поглянути» в обличчя Господа, а точніше, його зобразити. Звали цю людину Ян Генрик Розен, і він розписував Вірменську церкву у Львові.

У 1925 році вірменський архієпископ Юзеф Теодорович замовив розписи храму обдарованому, але невідомому на той час художникові –містику Розену. Мистцю тоді було трохи більше 30 років. Але, не дивлячись на молодий вік, художник володів широкими і незрозумілими для такої молодої людини знаннями.

Ян Генрик Розен
Ян Генрик Розен

У вівтарній частині храму Розен зображує останню зустріч Христа із своїми апостолами – величну фреску на тему Тайної вечері. На першому плані автор зображує стіл, що зовсім не є несподіванкою, але… Цей стіл, мабуть, єдине, що об’єднує твір Розена з іншими подібними зображеннями. Придивившись, зауважуєш, що все інше у фресці є незвичним.

Стіл, вкритий білою скатертиною – порожній. Навколо столу стоять апостоли, по шість з кожного боку. Всі вони повернені обличчям до Христа, постать якого є центральною фігурою, окрім одного, який дивиться на нас з вами.

Фреска на тему Тайної вечері у Вірменській церкві у Львові, автор Ян Генрик Розен
Фреска на тему Тайної вечері у Вірменській церкві у Львові, автор Ян Генрик Розен

Обличчя апостолів висловлюють увагу, кожне на свій лад. Ці обличчя дуже реальні. Здається, що їх і зараз можна зустріти на вулицях Львова. І це не випадковість, адже позували Розену його товариші. Багато з них потім впізнали себе в цих мовчазних фігурах.

Всі апостоли – у білому одязі, крім одного. У нього немає обличчя, ніхто не захотів позичити йому свій вигляд, його хітон – темний, фігура, розташована біля самого краю фрески, повністю пішла в тінь – це Іуда. Його важко помітити, здається, що це просто темний куток, за столом стоять тільки 12 чоловіків. І порожній стіл, і стоячі апостоли – все це підкреслює важливість зображуваного моменту. Але найголовніша фігура – звичайно ж, Христос, який тримає в руках чашу, що потім стане святим Граалем. Чашу, в яку зберуть його кров під час страти.

За архівними записами знайдено було ім’я моделі Розена, але це ім’я нам нічого не говорить. Це не Андрей Шептицький, який був прототипом св. Бернарда на сусідньому з «Вечерею» «Розп’ятті». Але, не дивлячись на невідому модель, образ Христа на картині – головна фігура. «Поглянемо» ж в лик Господа. Почнемо з того, що перше, що кидається в очі – це колір волосся Спасителя. Воно відверто руде.

Фреска на тему Тайної вечері у Вірменській церкві у Львові, автор Ян Генрик Розен
Фреска на тему Тайної вечері у Вірменській церкві у Львові, автор Ян Генрик Розен

Ми не знаємо точно якого кольору було волосся у Христа, адже ні в одному з канонічних Євангелій немає опису його зовнішності. Тільки у Дамаскіна виявляється одна істотна деталь – Ісус був схожий на свою матір. Син Марії, Бар-Мірйáм – так називали Ісуса в Назареті, і швидше за все, через зовнішню схожість саме з матір’ю. Ось ця ниточка, потягнувши за яку ми можемо «виправдати» Розена.

Про життя Богоматері ми знаємо з апокрифів, з переказів, які були записані вже після смерті Діви Марії. Церковний історик Никифор Калліст зберіг для нас переказ зовнішності Пресвятої Богородиці. Вона була – читаємо у нього – зросту середнього, або, як інші говорять, трохи більш середнього; волосся золотаве; очі швидкі, з зіницями кольору маслини; брови дугоподібні і помірно-чорні, ніс продовгуватий, уста квітучі, сповнені солодких промов; лице не кругле і не гостре, але трохи довгасте; кисті рук і пальці довгі. Отже, Марія була рудуватою блондинкою, і схожий на неї Христос, цілком міг бути рудоволосим.

Є ще один, дуже докладний, апокриф, в якому зберігся опис зовнішності Христа. Хоча цей опис викликає сильні сумніви в достовірності тексту: Послання Лентула, нібито представляє собою звіт проконсула Палестини римському сенату. Ось що говориться в ньому про Ісуса: «Вид його виразний, так що усякий, хто його бачить, любить його або страшиться. Темно-русяве, майже рівне до вух, а нижче кучеряве, на кінцях світліше, з вогненним блиском, по плечах розвівається волосся, з проділом посередині голови, згідно з Назорейським звичаєм (in morem Nazareorum). Гладке чоло і безтурботно-ясне; лінії носа і рота бездоганні. Борода густа, того ж кольору, що і волосся, не дуже довга, розділена посередині. Погляд прямий, проникливий, очі синьо-зелені, мінливі. Страшний у гніві, ласкавий і тихий в умовляннях; веселий з гідністю. Як відмічено, він інший раз плаче, але ніколи не сміється. Тримається гордо і прямо, руки і плечі його повні витонченості. У бесіді піднесений і лаконічний. Найпрекрасніший із синів людських». І тут все сходиться. Подивіться на Христа від Розена. Все дотримано, до найменших дрібниць, крім кольору очей. Вони не синьо-зелені, а блакитні.

Фреска на тему Тайної вечері у Вірменській церкві у Львові, автор Ян Генрик Розен
Фреска на тему Тайної вечері у Вірменській церкві у Львові, автор Ян Генрик Розен

В книзі про Вірменську катедру Юрій Смирнов вказує що відомий львівський архітектор згадував, що обличчя Христа на фресці здалося йому не достатньо красивим і звичайним, і Розен його переробив. Але чи був Ісус красивим? Існує дві абсолютно протилежні думки: багато хто вважає – Ісус, звичайно, був гарним, адже він був схожий на свою красиву матір! Але що тоді є Преображення Господнє? Чи не говорить воно про те, що Ісус в повсякденному житті був абсолютно звичайним? І ще, коли варта хотіла схопити його Гефсиманському саду, знадобилася допомога зрадника-Іуди. Пам’ятаєте той злощасний поцілунок? Чи означає це, що Ісус нічим не виділявся серед своїх учнів? Адже тоді було темно і іудеї для римлян були всі на одне обличчя.

Напевно, ми ніколи не дізнаємося, як же все було насправді. Як і не дізнаємося, чому Христос на фресці Розена виглядає так, а не інакше. Певним залишається одне: Львів – це місце, де «зійшлися» Копія Туринської Плащаниці (церква св.Юра) і чудова Свята Вечеря Розена (Вірменська церква). Тут дійсно можна поглянути в обличчя Господа … і порівняти.

Юлія ГЕРАСИМАТО

Джерела:

Smirnow J. Katedra Ormiańska we Lwowe. – Lwуw, 2002. – 241 s.
Руслан Хазарзар. Син Людський. http://khazarzar.skeptik.net/

Напишіть відгук