У 2018 році інформаційний простір Луцька сколихнула новина: в місті оголосили про відновлення судноплавства на річці Стир. Спочатку, більшість лучан поставилися до новини з недовірою, бо довгий час річка Стир була забруднена, а дно замулене і абсолютно не готове до прогулянок судном. Проте, йшов час і давня традиція річкових прогулянок по Стиру ставала не мрією, а реальністю для мешканців Луцька.
До Дня Незалежності було відкрито річковий прогулянковий маршрут на катері. Для міста це справді історична подія, бо вперше за останні 40 років річкою Стир курсував прогулянковий катер. Цьому передував складний процес розчистки дна і берегів річки, підготовка необхідних документів. Але все це було зроблено. Місцева “Укртрансбезпека” видала ліцензію на перевезення пасажирів водним транспортом по річці Стир. В одному з інтерв’ю Волинським Новинам директор річкового порту Луцька Олег Кербалай розповів:”Посадка всіх охочих здійснити водну прогулянку здійснюватиметься біля будинку архітектора Миколи Голованя і в парку на ділянці між “Спартаком” і пляжем моржів. Екскурсія Луцьком триватиме близько 40 хвилин, згодом маршрут буде продовжено”.
Історія судноплавства в Луцьку давня і цікава. Її дослідив місцевий знавець історії нашого міста Олександр Котис. Більше можна прочитати в його матеріалі на Хроніках Любарта. А читачам розповімо про кілька епізодів з цікавої історії судноплавного Луцька першої половини ХХ століття. Одним із перших у своїх мемуарах про річкові прогулянки Стиром в Луцьку згадує депутат від Волинської губернії Василь Шульгін. Його землі знаходились в Острозькому повіті на Волині, проте він у вільний час часто приїздив до Луцька.
У своєму щоденнику Шульгін написав про один такий візит до Луцька, куди він привіз своє приватне судно під назвою “Волиночка”. Ось що він написав про ту подію, яка сталась в 1910-х роках: “Наступного літа відвезли ми “Волиночку” в місто Луцьк і там спустили на воду до річки Стир. І втрьох — Саша, я і Кочановский – пустилися в дорогу. Стир був річкою не лише сплавною, але і судноплавною. Але останнє слово звучить занадто гордо. Судна, які ходили по Стиру – це невеликі катери. Але все ж при їх наближенні плаваючі млини дають їм дорогу через стрімку течію на річці. Якось ми підпливли до одного з стрімких проходів на річці, і якась стара жінка, мабуть, єврейка, стала відчайдушно кричати, намагаючись нас зупинити. Ми причалили до берега, запитали її, в чому справа. Вона, раптом, встала на коліна, благаючи, щоб ми не йшли в шлюз. “Що ви, смерті своєї хочете?” — стогнала вона. “Чому?” — запитав я. – “Що означає “чому”? Там вчора втоплені два, сьогодні ховали”. Неможливо було дивитися на стареньку, яка валяється в ногах. “Добре, але ж нам якось же треба …”, — “Так ви зайдіть до мене. Я пошлю людей, вони на руках перенесуть ваш човен, і тоді їдьте собі з Богом”. Що було робити? Дійсно, під наглядом Кочановського “Волиночку” і багаж потягли, а господиня затягла нас до себе і стала пригощати чаєм. І дякувала”.
Спогади волинського депутата доводять, що прогулянки Стиром на початку 1900-х були дуже популярні не лише серед лучан, але й серед гостей міста.
Іншим цікавим фактом, про який вдалось дізнатись із міжвоєнної преси, було існування туристичного річкового маршруту під гучною назвою “Трансатлантиком з Луцька до Рожища річкою Стир”. Такий рейс діяв щонеділі в 1920-1930-х роках, і всі охочі могли здійснити подорож за маршрутом з Луцька до Боратина, Торговиці чи Рожища.
Найдалі з Луцька на пароплаві можна було допливти аж до Пінська (нині територія Білорусі). Окрім цього з Рожища постійно курсував Стиром пароплав до Луцька і Колок – це був громадський транспорт того часу. У Луцьку в 1930-х роках були пасажирські пароплави “Гдиня” і “Герольд”, які перебували в приватній власності.
Пароплав “Гдиня” вміщував 74 пасажири, а “Герольд” міг розвивати швидкість до 60 кілометрів на годину. Ймовірно існували й інші, але про них поки немає відомостей. Під час мальовничої прогулянки річкою Стир на пароплаві грав військовий оркестр. Для такої події гості пароплаву вдягали свій найкращий одяг, ніби збиралися в навколосвітню подорож. Жінки майже всі були в стильних капелюшках, а в осінню пору плечі прикривали хутром.
У спогадах лучан міжвоєнного періоду можна часто прочитати, що подорож пароплавом була невід’ємною складовою неділі. А ще лучани під час недільного відпочинку зазвичай ходили до храму, на прогулянку до парку і в кінотеатр на перегляд якоїсь голлівудської прем’єри, яку завезли в місто.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело: РівнеРетроРитм
