Трагічна любов Уляни Кравченко до Івана Франка

Трагічна любов Уляни Кравченко до Івана Франка

Уляна Кравченко (справжнє ім’я і прізвище її Юлія Юліївна Шнайдер) народилася 18 квітня 1860 р. в містечку Миколаєві (тепер Львівської області). Вона походила з німецької сім’ї, котра переїхала до Галичини з першою хвилею австрійських чиновників. Юлія навернулася на українство ще підлітком, коли жила у провінційному містечку Миколаєві, у будинку, де колись виростав український поет Микола Устиянович.

Уляна Кравченко
Уляна Кравченко

Тут вона вперше закохалася, у французького інженера-соціаліста, який, між іншим, оповідав їй про Паризьку комуну. Її найбільшою любов’ю був, однак, Іван Франко. З ним вона познайомилася на початку 1880-х років, і він впровадив її в українську літературу. Лише випадкові обставини перешкодили тому, щоб вони стали чоловіком і дружиною.

Микола Устиянович
Микола Устиянович

«Є потайна связь поміж духами! Ти відгадав мої смілі, скриті бажання, заговорив до незнайомої. Я ваша, ваша навіки! Твої слова загріли, заохотили ту, що на роздоріжжі з заложеними руками стояла та безнадійно споглядала. Великі й тяжкі боротьби я бачила, та не знала, чи оплатиться труд. О, до останнього віддиху я для твоєї ідеї живу, незнайомий, але споріднений духом – рішаєш мою долю», – нотує у щоденнику 23-річна Юлія Шнайдер у листопаді 1883-го.

Іван Франко
Іван Франко

 

Він редагує поезію Уляни і публікує її у найближчому номері “Зорі”. Повідомляє про це авторку в листі, писаному фіолетовим чорнилом на рожевому папері. Учителька щаслива, бо ж Франко для українських ­письменників-початківців тоді – беззаперечний авторитет. Молоді люди починають активно листуватися. Франко радить: “У Вас є далеко більша спосібність до поезії, і то до ліричної поезії, ніж до повісті. І я раджу Вам працювати на тім полі”. Допомагає публікувати вірші у “Зорі”, газеті “Діло” та інших періодичних виданнях.

Вона називає його Мироном, він її – Надбібрянкою. Спілкуються не тільки у листах. Франко працює у польськомовній газеті KurjerLvovski. Періодично залишає новій знайомій зашифровані послання у рубриці “Кореспонденція”.

Юлія має великий успіх серед чоловіків. Вчитель Супрун через невзаємне кохання до неї навіть накладе на себе руки.

А от на Франка Юлія враження не справляє.

“Правду кажучи, ви мені зовсім не сподобалися, – ­зізнається письменник після першої зустрічі у бібрці у грудні 1883-го. – Зріст зависокий, руки замалі, очі не блискучі. Ну, але то правда, що кого пан Біг обдарував гарною, золотою душею, той повинен тим одним вдовольнятися”.

Франко спілкується ще з кількома молодими вчительками, які йому небайдужі. Обіцяє відвідати Юлію вдруге на Різдво. Але опиняється в гостях у вчительки з-під Дрогобича Ольги Білинської. Освідчується їй, та невдовзі просить заховати пошите біле плаття. Має нове захоплення – доньку польських аристократів Юзефу Дзвонковську. Просить руки і серця й у неї. Мати дівчини відмовляє. У Юзефи – сухоти, жити лишилося недовго.

Водночас Франко зберігає кокетливий тон у листуванні з Юлією Шнайдер. Натякає на можливість “спільної праці” десь у сільській місцевості. “Радості виявити не можу, бо ви застерегли, що пишете абстракційно, і я без мамці не можу нічого рішуче казати, – відповідає Юлія. – Коротко кажу, що на життя наше на селі цілком згоджуюся. Тиха праця фізична, скрашена духовною, зближення і пізнання нашого бідного люду – се було моїм бажанням і має для мене повабу. Тож рада я, щоб план, вами уложений, удався. Впрочім, лишаю вам дальший заряд”.

За кілька тижнів Франко надсилає їй чергового листа. У підписі “Цілує вас ваш Іван” хвилястими лініями закреслює перші два слова. Прикріплює поетичні рядки:

Будь здорова, моя мила,
Я не твій!
Розлучила
Нас могуча сила.
Де поставить кого доля,
Там і стій!
Моя ж доля –
Вітер серед поля.

Франко кличе Юлію до Львова, щоб порадитися в “особистих справах”. Вона каже, що не може приїхати через сильні морози та хвору матір. Одного разу хоче передати з листом засушену квітку. Та мати відмовляє: “Дай спокій, не нуди мудрого чоловіка, не посилай сіна”.

Уляна Кравченко з родиною, 1920-ті роки. У капелюсі – молодша донька Нуся. Позаду – Ярослав Секела, рідний брат зятя. На руках у няньки Ксенії – онука Леся.
Уляна Кравченко з родиною, 1920-ті роки. У капелюсі – молодша донька Нуся. Позаду – Ярослав Секела, рідний брат зятя. На руках у няньки Ксенії – онука Леся.

Стосунки між ними стають натягнутими. Франко все більше критикує її творчість. Радить відмовитися від еротичної поезії: “Ви на ховзькій дорозі! Покиньте етери і фалі, солов’їв і мотилів – усе те дрянь, не варта вашого пера. Глядіть на речі трохи реальніше”.

Влітку Уляна Кравченко дізнається, що той одружився з киянкою Ольгою Хоружинською. Нотує у щоденнику: “Душе, ти вірила, сумнівалася, боролася, в кінці в темному пересвідченні безсилля – заціпеніла. Думо моя, і ти мертва. Серце, ти, незважаючи на все, рятуй мене своїм багатством, вливай м’якими струями ліки на мої рани. Покривджена, сумна, переможена звертаюся до тебе, природо-нене, джерело життя, заспокоєння”. Пізніше пише: “Молюся за смерть для себе як за визволення”.

Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською 1886 р. сфотографувались у Влодзімежа Висоцького одразу після одруження на пораду польської письменниці Елізи Ожешко.
Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською 1886 р. сфотографувались у Влодзімежа Висоцького одразу після одруження на пораду польської письменниці Елізи Ожешко.

Вона виходить заміж за Яна Немєнтовського, ­вчителя-поляка, на 17 років старшого. Живе біля Дрогобича. Наступні вірші видає під псевдонімом Уляна Кравченко – прізвище Шнайдер у перекладі з німецької – “кравець”. Чоловіку їх не показує. Продовжує листуватися з Франком. Пише у квітні 1892 року: “Тепер гірко мені і тяжко в подвійній неволі. Одна – людини, зависимої від властей, друга неволя – се ся жіноча неволя. Сумне і пригноблююче вліяння має на мене се, що не можу брати уділу хоч би тілько в з’їзді жінок – бо муж не позволяє, що я віддалена від усього руху об’явів життя духовного і що за кожду дрібницю, от таку, як видання віршів, маю нові неприємності”.

Лукіянович Денис
Лукіянович Денис

Юлія Шнайдер пережила Івана Франка на 30 років. До кінця життя зберігала листи від нього. Коли почалася Перша світова війна, закопала їх у землю. Потім ховала під матрацом. Повирізала ножицями незручні місця. Усім казала, що це зробив ревнивий чоловік. У 1920-х оселилася в Перемишлі – тепер це територія Польщі. Просила літературознавця Дениса Лукіяновича написати роман, у якому головними героями були б вона і Франко. Той відмовив – не повірив, що між ними були справжні стосунки

Роксана ТИМКІВ

Джерела:

  1. Ярослав Грицак – Що нам робити зі своєю власною історією? (http://www.ji-magazine.lviv.ua/seminary/2002/krstil-111/krstil-1lyst.htm#10)
  2. https://arsenkaspruk.wordpress.com/
  3. http://gazeta.ua/a

Напишіть відгук