Торгівля людьми у Львові 100 років тому

1
3616
Торгівля людьми на зламі ХІХ–ХХ століть

Левову частку осіб, що ставали жертвами торгівлі «живим товаром», становили жінки. Масова трудова міграція з провінції до великих міст та складність пошуку роботи без особливої кваліфікації та освіти створювали придатний ґрунт для людей, що займалися такого роду бізнесом. Найчастіше під приводом працевлаштування у якості офіціантки, танцівниці чи артистки жінок відправляли за двома найбільш поширеними напрямками сексуального трафіку – Америка і Африка. Містами-переправами були Нью-Йорк (звідти жінки потрапляли до домів розпусти, розпорошених по цілих Сполучених Штатах), Константинополь, Бейрут, Александрія, Коломбо, Бомбей, Калькутта, Йоганнесбург, Дурбан, Мапуту. Однак правдивим ельдорадо зорганізованої торгівлі жінками стали країни Південної Америки – Бразилія та Аргентина.

Ймовірні місця пошуків жертв. Кракідали, 1914 р. – фрагмент сучасної площі Ярослава Осмомисла і ринку “Добробут”
Ймовірні місця пошуків жертв. Кракідали, 1914 р. – фрагмент сучасної площі Ярослава Осмомисла і ринку “Добробут”

Судові процеси проти осіб, що були запідозрені у торгівлі людьми, вирізнялися особливою скандальністю. У 1892 р. у Львові відбувся гучний процес над двадцятьма сімома торгівцями людьми, котрі були обвинувачені у продажі двадцяти дев’яти жінок з Галичини у будинки розпусти в Туреччину, Єгипет та Індію.

Площа Ринок, початок ХХ ст. Джерело: https://www.facebook.com/lvivretro/photos/a
Площа Ринок, початок ХХ ст. Джерело: https://www.facebook.com/lvivretro/photos/a

У 1911 р. на лаві підсудних опинився 25-літній Герш Гюнсберг (родом з Житомира), затриманий львівською поліцією у супроводі двох неповнолітніх дівчат, з яких одна, нібито, була його сестрою, а інша – подругою. Компанія подорожувала до Південної Америки, а у Львові чекала на переказ грошей від родичів з Росії. Свідчення затриманих викликали чимало запитань. Підозру, зокрема, зумовлювала неможливість подорожуючих назвати адресу запланованого пункту призначення, а також те, що дівчата не мали з собою власних грошей. В результаті кримінального розслідування затриманих жінок було відправлено на батьківщину – в Російську імперію, а Гюнсберга арештовано. Як склалася подальша доля чоловіка, на жаль, не відомо, оскільки повністю архівна справа не збереглася.

Жінки, що вивішують випраний одяг, між 1900–1930 рр. Джерело: https://polona.pl
Жінки, що вивішують випраний одяг, між 1900–1930 рр. Джерело: https://polona.pl

Інколи торговці завіряли фіктивні шлюби з дівчатами, а потім продавали їх до домів розпусти. Особливо поширеним таке явище було у стосунку до єврейських жінок, оскільки створити таке подружжя завдяки існуванню в іудейській традиції феномену так званого ритуального шлюбу було найпростіше. «Stillah chuppah», або релігійнi зашлюбини, традиція яких була поширена в Галичині у другій половині ХІХ століття, передбачали вручення чоловіком жінці дрібного подарунку (до прикладу персня) і повторення обома нареченими традиційної формули подружньої обітниці. При цьому участь рабина не вважалася необхідною, а обряд міг провести будь-який дорослий єврей. Після такого ритуалу з точки зору єврейської традиції подружжя вважалося справжнім, натомість офіційне австрійське законодавство такий шлюб не вважало дійсним.

Жінка, що рекламує білизну, 1900 р. Джерело: https://polona.pl
Жінка, що рекламує білизну, 1900 р. Джерело: https://polona.pl

Доволі регулярно проблему існування торгівлі людьми описувала місцева преса. У 1903 р. газета «Діло» повідомляла про історію Касі Ганзякової з-під Самбора. Із заявою про зникнення доньки до поліції звернувся батько дівчини. Через кілька днів пошуків Касю знайшли в пивниці дому Камерманів при вул. Ягелонській. За повідомленням газети: «викрито при тім, що Касю увела з дому Міндзя Вайсброт і віддала її своїй доньці Камермановій, котра уживала її до неморальних вигод своїх гостей».

Жінка з келихом шампанського, 1900 р. Джерело: https://polona.pl
Жінка з келихом шампанського, 1900 р. Джерело: https://polona.pl

Зрештою, своєрідною ілюстрацією можливих масштабів сексуальної торгівлі, або принаймні того, що означена проблема для тогочасного галицького суспільства була доволі зримою, може послужити і художня література. У сюжеті повісті Івана Франка «Для домашнього вогнища» (1897 р.) головна героїня твору Анеля Ангарович разом зі своєї подругою пані Шаблінською організували цілу мережу, що займалася пошуком і продажем молодих і, зазвичай дуже бідних, дівчат з провінції на потреби сексуальної індустрії. Власне, на ґрунті такого заняття головної героїні твору, Франко побудував не лише сімейну драма конкретної родини, а й дилему «подвійної моралі» щодо жінок і чоловіків, перед фактом усвідомлення існування якої поставала його епоха.

Скріншот з фільму «Для домашнього вогнища», 1970 р. (режисер Юрій Суярко)
Скріншот з фільму «Для домашнього вогнища», 1970 р. (режисер Юрій Суярко)

Суміжною проблемою торгівлі людьми була проституція. Попри суспільний осуд такого явища, офіційна австрійська влада трактувала проституцію «злом», але таким, що є необхідним. Оскільки існування проституції неможливо було знищити, державі над нею потрібно було запанувати, тобто взяти під контроль. Необхідність контролю мотивували стрімким поширенням венеричних захворювань. Відтак, аби зменшити загрозу зараження жінки, зайняті у такій сфері діяльності, повинні були мати спеціальне посвідчення – так звану «книжечку здоров’я», у якій велися б записи їх щотижневої перевірки лікарем і його засвідчення відсутності хвороби. Цю ж книжечку вони мали б пред’являти на вимогу клієнта.

7.Скріншот з фільму «Для домашнього вогнища», 1992 р. (режисер Борис Савченко)
7. Скріншот з фільму «Для домашнього вогнища», 1992 р. (режисер Борис Савченко)

В «Regularium zachowywania się prostytutek» – свого роду звіті правил для повій – зазначалося, що у місті повіям можна мешкати усюди, окрім державних і приватних наукових закладів, храмів та монастирів; не можна сидіти чи стояти при брамах з метою «приваблювання чоловіків»; бути непристойно одягненими на вулиці чи в інших публічних місцях; а також зраджувати таємницю імені клієнтів, окрім тих випадків, коли цього вимагатиме влада.

Іванка ФЕДАШ

Джерела:

  1. Wilson T.L. Obdarci we Lwowie: migranci i sieroty na przełomie XIX i XX wieku / Tracie L. Wilson // Lwów: miasto – społeczeństwo – kultura. Życie codzienne miasta / pod red. Karolczaka i Ł. T. Sroky. – Kraków, 2014. – T. 9. – S. 129–135.
  2. Raczyński K. Kobieta niewolnicą XX wieku. – Poznań, 1933

1 коментар

  1. Перша фотографія публікації – Кракідали,але підпис – дурниця:Кракідали до Краківського ринку відношення не мали жодного,на фото фрагмент сучасної площі Ярослава Осмомисла і ринку “Добробут”,власне де й був епіцентр Кракідал

Напишіть відгук