Театральні місця та споруди Львова від початку зародження і до кінця XIX століття

Театральні місця та споруди Львова від початку зародження і до кінця XIX століття

Театральне мистецтво здавна захоплювало та приваблювало людей своєю таємничістю, загадковістю, витонченістю, красою… Беручи свої витоки ще з Давньої Греції, воно розвивалось та поширювалось по інших теренах. Які театральні дійства відбувались у Львові, чим захоплювали жителів та гостей міста? Про це пропонуємо Вам дізнатись трохи більше.

Театральне мистецтво на території України бере свої початки ще з античних міст-держав Античного Причорномор’я (середина I тис. до н.е. – IV ст.н.е.). Разом із занепадом античної культури настає перерва у розвитку театру. За часів Київської Русі починають виступати мандрівні актори-скоморохи. В кінці XVI –  на початку XVII ст. починають діяти так звані шкільні театри, які відіграли значну роль у становленні театрального мистецтва.

Що стосується театральних традицій Львова, то свої початки вони беруть саме з існування шкільних театрів. Під час святкових містерій головними виконавцями були учні міської школи. Такі постановки були на релігійну тематику і датуються XV ст. Починаючи з XVII ст. їх виконують учні при домініканському монастиреві, ще за століття згадуються постановки, в яких брали участь учні єзуїтського колегіуму. Достатньо розвиненими були саме єзуїтські шкільні театри, які мали постійні зали з усілякими пристроями, що дозволяли ‘‘спускати з небес’’ богинь та богів і т.п.

Вид на площу Ринок з північно-західної сторони. Фото Мар’яни Іванишин.
Вид на площу Ринок з північно-західної сторони. Фото Мар’яни Іванишин.

Варто згадати про те, що різноманітні театралізовані дійства відбувались і на площі Ринок. У 1583 р.  – дійство на честь приїзду до Львова архієпископа Яна Селіковського, в якому брали участь не лише місцеві, а приїжджі учні. Дія відбувалась на площі Ринок в тій частині, де біля будинку міських ваг знаходилась сцена.

Ян Димітр Соліковський
Ян Димітр Соліковський

Постановка полягала в тому, що була представлена пустеля, в якій попередник Христа, увінчаний лавровим вінком, в оточенні диких звірів пропонує мир і злагоду. Звірами були хлопчики одягнені в звірині шкури. Після промови, під музичний супровід та хоровий спів ‘‘руський лев’’ став на коліна і склав зброю перед  ‘‘єдинорогом’’. Це означало те, що символ герба міста скоряється символу герба архієпископа. Потім всі повернулися до кафедрального собору, де музикою і співами закінчилося свято.

В 1605 році учні міської школи три дні показували виставу про померлого канцлера Яна Замойського. Дійство відбувалося на помості, збудованому посеред катедри. Стояла споруда, яка символізувала трон Соломона.  На кожній сходинці розмістили 12 фігур левів зі щитами,  на яких були написані імена вихідців зі Львова, котрі за кошти Замойського мали змогу навчатись в академіях Замостя, Кракова, Вільна. Серед них такі особи як: Стефанович, Гепнер, Бірковський, Кіслицький, Шміглецький та інші. На самому верху стояла статуя Яна Замойського.

Варто згадати про театралізоване дійство 1611 року, яке було присвячене здобуттю фортеці міста Смоленська і відтворене у Львові. Смоленська фортеця була виготовлена з паперу і картону, мала  ворота і вежі.  Постановка виглядала таким чином, що частина міщан грала оборонців Смоленська, а інша частина – нападників. Нападники стріляли, робили наступи, оборонці захищалися, кидали на голови нападаючих куряче пір’я. В кінцевому результаті нападники здобули фортецю, ‘‘взяли в полон’’ своїх ворогів, тричі обійшли з ними  площу Ринок,  несучи перед собою здобуті трофеї і переможно викрикуючи. Це все супроводжувалось грою на музичних інструментах. Після цього і ‘‘переможці’’, і ‘‘переможені’’ сіли разом пити вино. Як зазначає Бартоломей Зиморович, ‘‘І вже б оці хвалькуваті переможці знищили б вщент тої ночі цілу Москву, але ж їм забракло пляшок, які випорожнили і, переможені сном і вином, прощалися з Марсом’’.

Бартоломей Зиморович (1597-1677) - бургомістр, історик, поет, один з провізорів шпиталю Святого Духа.
Бартоломей Зіморович

Можна згадати і про театралізоване святкування канонізації Ігнатія та Ксаверія Лойоли у 1622 році, яке організував бургомістр Мартин Кампіан. Коли почало сутеніти, всі зібралися на пл. Ринок. З’явилися разом з Парнасом музи, вільні мистецтва,  які співали під музичний супровід. З’являється і зникає твердиня безбожності, яку спалюють. Далі показано Вакха разом з вакханками, який випиває сам і пригощає їх, опісля їх виганяють за браму . Потім привертають увагу глядачів сім рухливих зірок, тобто планет. Проводилось ще багато різних дійств – змагання танцюристів, акторів, а також інші забави.

Південна сторона площі Ринок. Фото Мар’яни Іванишин.
Південна сторона площі Ринок. Фото Мар’яни Іванишин.

У 1660–х роках відбулась постановка античної вистави у Вірменському кварталі за участю учнів вірменської семінарії. Згадана вистава складалася з 5 частин з інтермедіями.

Існував  також шкільний театр і при школі Ставропігійського братства. На Різдво студенти ходили з вертепом і колядували міщанам, на Великдень давали драматичні вистави. Для цього вони одягалися як актори та будували сцену.

Можна говорити про те, що такі театри певною мірою були публічними, бо на перегляд вистав з’їжджалися родичі учнів, а також приходили численні гості. Під час релігійних урочистостей учні виступали на міських площах, де збиралися тисячі мешканців Львова. Мали місце і народні театри. В таких театрах ставили народні драми.

Важливе місце у розвитку театральних традицій мали ярмарки, під час яких приїжджали мандрівні трупи, актори яких виступали на ярмаркових возах. В основному виступали акробати, атлети, жонглери, лялькарі, а також канатохідці. Ці всі види зайнятості не мали хорошої репутації. Варто зазначити, що майже всі площі міста в певний період часу були місцем виступів таких мандрівних акторів . На різних вулицях (Городоцькій, Коперника, Личаківській, Дорошенка, просп. Шевченка) відбувалися театралізовані релігійні, сезонні, цехові, політичні свята, а також процесії та маскаради. Для проведення таких заходів у Львові будували тимчасові споруди тріумфальних арок, сцен, подіумів, а також  алеї. На час видовищ входи будинків, вікна, колони, балкони прикрашали гірляндами, вазонами, паперовими прикрасами, квітами. Треба згадати, що і в будинку Корнякта (пл.Ринок, 6) ще у XVIII столітті відбувалися драматичні вистави, пантоміми, феєрверки.

Перші публічні театри з’явились у другій половині 18 ст. Найстаршим театром Львова був так званий Театр – буда, який знаходився в районі теперішньої площі І.Підкови. Під театр було переобладнано дерев’яний будинок, який  був досить великим, а на той час коли згадувався вперше (1776 р.) вже розвалювався, тому його і називали будою або шопою. Театр мав ложі, галереї та партер.  Наприкінці свого існування будівля театру щораз більше перехилялась, виникала потреба у тому, щоб її підпирати. Якщо б публіка заповнила хоча половину залу, то міг статись нещасний  випадок.  У 1783 р. театр розібрали.

Площа Івана Підкови, приблизне місце розташування Театру – буди. Фото Мар’яни Іванишин.
Площа Івана Підкови, приблизне місце розташування Театру – буди. Фото Мар’яни Іванишин.

Перший львівський стаціонарний театр знаходився на вул.Театральній, у колишньому костелі Святого Хреста, який належав ордену францисканців і був переобладнаний під театр після Йосифінської касації, у 1787 році.

Костел Святого Хреста і монастир францисканців

Місце під згадані костел та монастир були надані Владиславом Опольським. Комплекс був побудований ще у 1370 році і знаходився приблизно там, де зараз розташований будинок економічного факультету ЛНУ імені Івана Франка ( проспект Свободи).

Цей театр називали Пофранцисканським, Зимовим (у Львові театральні видовища відбувались на численних відкритих сценічних майданчиках), а  також театром Булли (Генріх Булла був довгий час директором цього театру). Після проведення касації, підприємець Генріх Булла викупив у міста згадані будівлі. Костел було перетворено на перший у Львові стаціонарний театр. Варто зазначити, що споруда не відповідала потребам театру. Бракувало місця для акторських вбиралень, складів, було тісно за кулісами.  Існувала також потреба в наявності карнавальної, редутової зали, адже львівська публіка полюбляла карнавали.

Під час  проведення реконструкції театру в 1795 році, постало завдання про зведення такого приміщення. Проект всієї реконструкції розробив архітектор Карл Мерц. Здійснити його допомагали віденські майстри, серед яких артист-маляр Мюллер, механік сцени Лехман, декоратор Смуглевич. 1 листопада 1796 року оновлений театр розпочав свою роботу. Новий сезон відкрила вистава В.Шекспіра ‘‘Гамлет’’, в якій В.Богуславський зіграв головну роль.

Спектакль «Медея» П. Корнеля 1805р в монастирі францисканців у Львові
Спектакль «Медея» П. Корнеля 1805р в монастирі францисканців у Львові

Після реконструкції, суттєві зміни відбулися і в самому будинку театру – бічні галереї були пристосовані під гардероб, розширено куліси, відведено приміщення під декорації, а також створено художню майстерню. Під час заміни підлоги, було знайдено декілька поховань, що мало для театру неприємні наслідки. І хоча відбулося урочисте перепоховання останків у Єзуїтському костелі, проте дехто з побожної публіки, що не пропускав до цього часу жодної вистави, категорично відмовився розважатися, як тоді говорили, ‘‘на трунах’’.

Театр був не дуже великим, хоча і вміщав до 600 глядачів. Зала театру налічувала 36 лож, розміщених у два яруси. Значна частина глядачів могла розміститись в партері, що налічував 114 відкидних крісел, 200 партерових місць, чи то просто лав, поза тим була галерея, на якій могли стояти  понад 200 глядачів. Стосовно редутової зали, то вона перевищувала за площею театр і могла вмістити до тисячі відвідувачів. Освітлювали театр підвішені світильники, з яких часто на голови глядачів скапувала олія.

У 1839 році почалась нова реставрація споруди. У  1842 році було зведено новий театр С. Скарбека, а  Зимовий театр переобладнано на філармонію. Під час реставрації значних змін зазнав інтер’єр, яким займався декоратор Єжи Лехнер. Під час революційних листопадових подій 1848 року театр разом з редутовою залою був знищений. Слід зазначити, що спочатку в даному приміщенні здійснювались вистави німецького театру, а згодом і польського під керівництвом Богуславського і Камінського.

Корпус економічного факультету ЛНУ імені Івана Франка. Місце, де знаходився Зимовий театр. Фото Мар’яни Іванишин
Корпус економічного факультету ЛНУ імені Івана Франка. Місце, де знаходився Зимовий театр. Фото Мар’яни Іванишин

Варто згадати і про Літній театр, який діяв наприкінці XVIII століття у саду графів Яблоновських (тепер – пл.Петрушевича), біля палацу гетьмана Яблоновського. Парк був закладений ще в 1683році. В   ньому гетьман Станіслав-Ян Яблоновський власноручно висаджував липові алеї на честь перемоги під Віднем. Загалом парк було поділено на вісім величезних чотирикутників, які засадили липами.

Ідея відкриття цього театру належала Войцеху Богуславському. Побудовою театру займався Іноченто Мараїно, архітектор-маляр, італієць за походженням, який  у 1791 році спричинився до побудови Варшавського театру. За взірець майбутньої будівлі було взято архітектуру давньоримського театру. Першого травня 1796 року розпочалось будівництво Літнього театру, яке тривало шість тижнів.

Споруда мала вигляд амфітеатру. Глядацький простір мав довжину 65 ліктів, ширину 45 ліктів (приблизно 29 x 24 м). До 1000 глядачів могли розміститись в амфітеатрі, а загалом – до 3000. Сцена була  значних розмірів. Її стіни  були споруджені наступним чином – стовбури вкопані в землю та обшиті дошками. Декораціями та завісами займався І. Мараїно разом з А.Смуглевичем.

Актори, інколи навіть по декілька разів змушені були переривати виставу, щоб заховатись від дощу. Публіка під час негоди могла знайти прихисток у прилеглому палацику, а потім мусила поверталась на мокрі лави. Архітектор знайшов вихід з даної ситуації наступним чином. Було вирішено зшити намет з полотна, просяклого олією, а також розмальованого обрядовими сценами. Полотно закріпили за допомогою спеціальної системи на шістьох липах. Існував механізм, який піднімав і опускав цей своєрідний полотняний намет. Суттєвим недоліком було те, що така процедура виконувалась дуже повільно.

Войцех Богуславський
Войцех Богуславський

В Літньому театрі виступала театральна трупа В.Богуславського.  У 1799 році театр був розібраний на будівельні матеріали, коли Богуславский переїхав до Варшави.

Починаючи з 1794 р. у Львівській семінарії відбувалися аматорські театральні вистави польською мовою.

Львів у графіці. Пилиховський А., церква руської семінарії.
Львів у графіці. Пилиховський А., церква руської семінарії.

Серед питомців особливим талантом вирізнялись такі як: Чернецький, Урицький, Ковальський, Щудлинський, Сточкевич, Слонський, Кашубинський, Твардієвич, Мох. Через брак відповідного українського репертуару,  семінаристи ставили п’єси польських та німецьких авторів, серед яких комедії Франца Богомольця. На вистави запрошували гостей  міста, а також сюди приходило духовенство з родинами. На таких виставах бував і директор польського театру Я. Камінський.

Вистави  українською мовою почали ставити після того як свою діяльність у 1830 – х роках розвинуло товариство “Руська Трійця”. В Семінарії відновлюється раніше заборонене навчання українською мовою.

Йосиф Лозинський видав в 1834 р. збірку обрядових весільних пісень  під назвою “Руське весілля’’.

Йосиф Лозинський
Йосиф Лозинський

Після цього семінаристи, у 1835 р. зробили постановку за матеріалами  згаданої фольклорної збірки. Потрібно зазначити, що це була перша спроба ввести народну мову на сцену. На цій постановці був присутній і ректор о. д-р Яхимович. Наступний ректор, о. проф. Теліховський, був противником театральних вистав у семінарії і виступав проти них.

Під час першого з’їзду українських учених у Львові, в жовтні 1848 р., о. Іван Озаркевич, котрий організував трупу в Коломиї, залучив до неї львів’ян та здійснив постановку “Дівка на виданню’’. Вистава відбулася в одному з музеїв духовної семінарії, де й проходив з’їзд вчених.

Потрібно згадати про ще одну цікаву подію, яка має стосунок до розвитку театрального мистецтва у Львові, а саме – про театралізоване дійство, що відбувалось на Пелчинському ставі у 1845 році. Пелчинський став був розташований між узгірь Вульки  – теперішній Парк культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького та Вроновських  –  Цитадель. Починаючи з 1843 року тут відбувалися різноманітні розваги та військові виступи на воді. На ставі часто проводились театралізовані вистави, в яких брали участь військові, старші учні пливальні, львів’яни. Доволі цікавими були морськи бої, в них брали участь загони піхоти, кавалерії в певному озброєнні, а також ті, хто вмів добре плавати. Бої проводились на спеціально виготовлених кораблях та човнах. Для проведення таких морських боїв спеціально виготовляли різноманітні морські чудовиська у вигляді китів, крокодилів та інших потвор.

Карл Ауер. Боротьба з морськими потворами, літографія до вистави на Пелчинському ставі у Львові.
Карл Ауер. Боротьба з морськими потворами, літографія до вистави на Пелчинському ставі у Львові.

У 1845 році тут відбулось грандіозне театралізоване дійство – ‘‘Битва морських потвор’’, на яке прийшли подивитися майже всі львів’яни.  В згаданій битві брали участь такі персонажі як матроси, турки, негри, які на човнах билися зі штучними крокодилами, китами, сиренами та великими літаючими драконами з картону, яких спеціально виготовили для цього дійства.

Варто згадати про ще один театр, який відіграв чималу роль у розвитку національного театру. На розі вулиць Театральної та Вірменської стоїть споруда  колишнього  Народного Дому,  який був одним з осередків культурного життя. У цьому приміщенні відбувались вистави Українського театру товариства ‘‘Руська Бесіда’’.

Народний дім. Фото Юзефа Едера, Фото 1860-1870 рр.
Народний дім. Фото Юзефа Едера, 1860-1870 рр.

В товаристві “Руська Бесіда” було утворено так званий окремий “театральний виділ”, до якого увійшли Товарницький, Лаврівський, Гавришкевич і Згарський.  Вищезгадані особи почали займатись збором коштів для театру.  В січні 1864 р. “Бесіда” уклала угоду з Омеляном Бачинським про проведення вистав протягом року.

Пам'ятна таблиця на фасаді будинку колишнього Народного Дому. Фото Мар'яни Іванишин.
Пам’ятна таблиця на фасаді будинку колишнього Народного Дому. Фото Мар’яни Іванишин.

Театр розпочав свою роботу 29 березня 1864 р. інсценізацією повісті Г.Квітки-Основ’яненка ‘‘Маруся’’. Теофіля Бачинська, дружина Омеляна Бачинського, постала перед глядачами  в ролі Марусі. В першій  постановці вистави брали участь: Омелян Бачинський, Ю. Нижанківський, Юрчакевич та інші. Варто зазначити, що квитки на першу виставу було розкуплено одного дня, тому театр за декілька днів її повторив. Перший сезон у Львові тривав від 29 березня до 21 липня. Протягом цього часу було поставлено  22 вистави.

На сцені даного театру за часів керівництва І.Гриневецького – І.Біберовича ставилися твори Т.Шевченка, І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, І.Карпенка-Карого, М.Гоголя, Л.Толстого, Ф.Шиллера, А.Фредра.  На час головування Гриневецького – І.Біберовича театр був доволі розвиненим, адже поєднував в собі хороший репертуар, знамениту режисерію та вмілих акторів. У 1898 р. у Львові вперше поставлено ‘‘Украдене щастя’’ І.Франка.

Будинок колишнього Народного Дому. Фото Мар'яни Іванишин.
Будинок колишнього Народного Дому. Фото Мар’яни Іванишин.

На даний час в приміщенні колишнього Народного Дому  розміщується Окружний будинок офіцерів та кінотеатр.

Недалеко від Народного дому знаходиться Національний академічний український драматичний театр ім. М.Заньковецької, який був споруджений у стилі віденського класицизму протягом 1836-1842 рр. на кошти графа Станіслава Скарбека, чиє прізвище і дало первинну назву театрові. Театр споруджено на місці колишніх бастіонів Низького Замку. Тут була дуже болотиста місцевість, тому під фундамент було вбито 16 тис. дубових паль. Авторами проекту були архітектори Людвіг Піхль та Йоганн Зальцман. В театрі було 1460 місць, 54 ложі, а оркестрова яма вміщувала 40 музикантів. Його глядацький зал мав форму підкови. У театрі була добре продумана протипожежна безпека.

Вигляд на театр Скарбека. Літографія Карла Ауера
Вигляд на театр Скарбека. Літографія Карла Ауера

Стосовно екстер’єру театру, то він оздоблений портиком з шістьма колонами іонічного ордеру. На дашку прибудови стояла квадрига коней Аполлона, яка у 1847 р. під час сильної зливи впала на землю від власної ваги. Цікавим фактом є те, що будівля театру з початку свого існування була багатофункціональною. Для тих, хто хотів залишитися у Львові, театр міг запропонувати готель,  в якому була їдальня та ігрові кімнати. Будинок нараховував загалом близько 550 приміщень різної величини.

Відкриття театру графа С. Скарбека відбулося 28 березня 1842 року твором ‘‘Життя як сон’’ драматурга Ф.Грільпарцера, а наступною була вистава комедіографа А.Фредро ‘‘Дівочі обітниці’’. Колись це була одна з трьох найбільших театральних споруд в Європі, поряд із Ла Скала та Дрезденською оперою. У приміщенні театру відбувались не лише вистави, а й концерти та бали. Свою першу виставу український драматичний театр імені Марії Заньковецької показав львів’янам у листопаді 1944 року (був створений у Києві у 1922 р.) і продовжує тут діяти і до сьогодні.

Головний вхід Національного академічного українського драматичного театру ім. М.Заньковецької. Фото Мар’яни Іванишин.
Головний вхід Національного академічного українського драматичного театру ім. М.Заньковецької. Фото Мар’яни Іванишин.

Ось такий короткий історичний екскурс місцями зародження та розвитку театрального мистецтва у нашому місті.

Мар’яна ІВАНИШИН

Джерела:

  1. Зіморович Б. Потрійний Львів : Leopolis Triplex/ Громадська організація “Інститут Львова”; перекл. з лат. Н.Царьової; коментарі І.Мицька; редактор О.Шишка. – Львів : Центр Європи, 2002. – 224 с.;
  2. Качор І., Качор Л. Марево давнього Львова. – Львів : Апріорі, 2009. – 164 с.;
  3. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів : Каменяр, 1991. – 167 с.: іл..;
  4. Проскуряков В. Перші театральні простори і споруди. Режим доступу : http://www.ji.lviv.ua/n36-1texts/proskuryakov.htm
  5. Чарнецький С. Історія українського театру в Галичині. Нариси, статті, матеріали, світлини. – Львів : Літопис, 2014. – 584 с.;
  6. Неіснуючий Пелчинський став (вул.Вітовського, район входу парку Культури). Режим доступу : https://www.facebook.com/media/set/?set=oa.1529971037265896&type=1&hc_location=ufi.

Напишіть відгук