Пліснеське городище – унікальна пам’ятка ранньосередньовічної доби, яка досліджується близько 200 років. Цей археологічний комплекс представлений сукупністю різних видів пам’яток слов’яно-руського, а також пізньосередньовічного часу, залишки яких збереглися на території і в околиці сучасного хутора Пліснесько – складової с. Підгірці Бродівського р-ну Львівської обл. Городище Пліснесько згадується двічі в Руському літописі під 1188 і 1232 роками ( Пльснськ, Пльеснеск, Преснеск) та в “Слові о полку Ігоревім”. В літописі під 1188 роком говориться про те, що волинський князь Роман Мстиславович відіслав до Піснеська військо, щоб вигнати звідти галицьких бояр та їх союзників-угорських феодалів. Другий запис під 1232/33 роком сповіщає про похід на Пліснеськ князів Данила Галицького та Олександра Белзського про їх перемогу над пліснеськими боярами Арбузовичами, які не хотіли визнавати їх владу над собою. Князі взяли в Пліснеську велику здобич і повернулися до Володимира-Волинського.
В «Слові о полку Ігоревім» про Пліснеськ згадується у тій частині твору, де розповідається про зловіщий сон князя Святослава, напередодні невдалого походу руських князів проти половців. Автор “Слова…” згадує окремі пліснеські урочища, назви декотрих у зміненому вигляді збереглися ще й досі (дебрь Кисаня – суч. Кицарки, Плеснеск – суч. Хут. Пліснесько тощо).
З давнім Пліснеськом пов’язана й легенда про княжну Олену, і зокрема про те, що вона заснувала тут монастир. Під час побудови теперішнього монастиря (1706 р.) на кам’яній плиті в монастирській церкві зберігся напис: “GELSI–SSIMA PRICIPISSA HE–LENA M • DUCIS WSE–WOLDI FILIA • ANNO 1180 • HOC MONAS–TERIUM PRIMO FUNDA–VIT: …” (“Благодарна княжна Олена, дочка князя Всеволода, в 1180 році цей монастир вперше заснувала).
Пам’ятка здавна притягувала увагу дослідників та любителів старовини, а також і скарбошукачів. Перші розкопки на її території були розпочаті ще в 1810 році, коли настоятель Підгорецького монастиря Варлаам Компанєвич та генерал-губернатор Гейслер обстежили городище і розкопали в його північній частині три курганні могили. Перші наукові пошуки сягають початку вісімдесятих років ХІХ століття, коли Пліснесько досліджував польський археолог Т. Земенцький. Він виготовив план городища з могильником, і протягом трьох польових сезонів розкопав більше сорока п’яти курганів. Цілеспрямоване вивчення унікальної пам’ятки почалось лише 1946 р. Протягом чотирьох польових сезонів тут працювала експедиція Львівського відділення археології ІА АН УРСР під керівництвом І.Старчука. За час досліджень було відкрито 28 заглиблених жител, 20 глинобитних печей наземних будівель, 96 ґрунтових інгумаційних поховань, 5 курганів. Було зібрано і опрацьовано величезну кількість унікального матеріалу. Починаючи з 1990 року вивченням Пліснеська займалась археологічна експедиція Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича Національної академії України та Інституту археології Львівського національного університету імені Івана Франка під керівництвом -М.Филипчука. Протягом цього часу виконано чималий обсяг робіт в різних частинах городища. Отримані результати дозволяють виділити два періоди розвитку цієї пам’ятки: слов’янський (VШ – Х ст.) та давньоукраїнський (ХІ-ХШ ст.). 15 вересня 2015 року рішенням сесії Львівської обласної ради було створено історико – культурний заповідник «Давній Пліснеськ», заповідної території якого стали терени Пліснеського археологічного комплексу.
Пліснеськ, був постійно заселений, починаючи з кін. VII ст. Впродовж цього часу тут функціонували: культове місце кін. VII–X ст. (ур. “Оленин Парк”); слов’янське городище полісного типу ІХ–Х ст. (ур.: “Побіч”, “Поділ”, “Кецарки”, “Оленин Парк”, “Замчисько”, “Високе городиско”, “Поруби”); городище літописного Пліснеська ХІ–ХІІІ ст. (ур.: “Оленин Парк”; “Замчисько”; “Високе городиско”); курганний могильник ХІ–поч. ХІІ ст. (ур. “Поруби”) та Підгорецький /“Пліснеський”/ монастир XII–XVII ст. (ур: “Оленин Парк” та “Високе городиско)/
Впродовж липня 2016 року на території історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» працює дві експедиції : Інституту археології Львівського національного університету ім. І. Франка (кер. – к.і.н., директор ІА ЛНУ, доц. кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки ЛНУ – М. Филипчук) та Адміністрації історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» (кер. – заступник директора з наукової роботи А. Филипчук, заст. кер. – завідувач наукового дослідного відділу – Б. Завітій).
В ур. «Оленин парк» продовжили дослідження півд. частини культового місця в східній його частині. На сьогодні віднайдено культові об’єкти останньої чверті I тисячоліття н. е. та унікальний рухомий матеріал, серед якого на увагу заслуговують фібули ( застібки) VI – VII ст., керамічний посуд та інші артефакти.
Об’єктом наукових пошуків археологів стала також друга внутрішня лінія захисту Пліснеського городища. Як виявилося оборонний рубіж у вигляді дерев’яно – земляних конструкцій валу та рову із напільної сторони, функціонував протягом слов’янського періоду ( X ст.). У давньоруський час на внутрішній стороні валу було закладено заглиблене житло, а у верхніх нашаруваннях над валом та житлом археологи виявили 9 християнських захоронень XII – XIII ст. Усі поховання були представлені безінвентарними тілопокладеннями, орієнтовані головою на захід. Руки небіжчиків традиційно складені на животі або на грудях. Це була частина давньоруського парафіяльного цвинтаря, адже виявлені поховання були різновіковими та різностатевими. Окрім того на зовнішньому схилі валу розкопали дві печі для випалу кераміки слов’янського періоду.
Цьогоріч не оминули археологи своєю увагою іншу пам’ятку археології національного значення, яка знаходиться на території Пліснеська – курганний могильник XI – XII ст. Некрополь первісно належав варязькій дружині київських князів. Було розкопано один з курганів цієї доби. Але не зафіксовано поховання. Це так званий кенотаф – могила без небіжчика. Найчастіше такі могили насипали воїнам, які загинули на чужині, а можливості поховати не було.
Наступні розкопки на Пліснеську мають бути не менш цікавими, адже городище ще має чимало таємниць.
Софія ЗМЕРЗЛА
Джерела:
- Літопис Руський (під ред. Л.Махновця).- К.,1989.-С.347
- Слово о полку Игореве. «Литературные пам’ятники». М.-Л., 1950.-С.427
- М. А. Филипчук. Структура Пліснеського археологічного комплексу в слов’янський та давньоруський час // Вісник Інститут археології. – Вип.4., 2009. – С. 3-13
