Отже хлопець…, або таємниця народження Казимира Шептицького

0
712
«Отже хлопець». Таємниці народження Казимира Шептицького — отця Климентія

“Отже хлопець… Не знаю, чи ти навіть знаєш, скільки з тим словом зникло мильних бульбашок — так я мріяла, що буде донька, моя донька, ціле літо коло серця дзвеніло, що ж діяти — Бог знає, що робить”, — так повідомляла мама Софія Шептицька у листі від 11 грудня 1869 року до родини про сина, який народився 17 листопада. Це, за календарем, була середа. Виховуючи Марію графиню Шембек, свою племінницю, Софія Шептицька сподівалася народити і виростити доньку — однак знову народився син.

Пам’ятна медаль, ви чеканена з нагоди шлюбу Яна Кантія Шептицького і Софії з Фредрів
Пам’ятна медаль, ви чеканена з нагоди шлюбу Яна Кантія Шептицького і Софії з Фредрів

Кілька днів пізніше, 22 листопада Александр граф Фредро прислав у Прилбичі своє Благословення онукові, яке передає також всім найближчим:

Моє благословення:

Необмеженою любов’ю складаю долоні на твоїй голові, Коханий Казю, Дорогий мій Внучку, і благаю Всемогутнього, аби обдарував тебе непохитною вірою, завжди чистим сумлінням, тяжінням до праці, нарешті, щоб наділив тебе всіляким благополуччям, яким тільки в цьому житті одарити може.

Передаючи тобі любов, якою кохаю Твоїх Батьків, благословляю тебе, Кохана моя дитино, в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Александр Фредро
Для Казимира Шептицького
мого Внучка
Дня 22-го листопада 869, у Львові
[Fredro i fredrusie / BogdanZakrzewski. — Wrocław-Warszawa: Ossolineum. — 1974. — C. 251.]

4.Александр Фредро. Опубліковано у часописі «Kłosy» (1868).
4. Александр Фредро. Опубліковано у часописі «Kłosy» (1868).

Шостий син у сім’ї Шептицьких був охрещений у грудні того ж року у сусідньому селі Брухналь у римо-католицькому обряді о. Мартином Узарським (1830–1907). При хрещенні хлопчика названо Казимиром Марією.

«Літо 1869 року минає гомінливо і рухливо. 24 червня приїжджає вуй Олесь Ян Олександр граф Фредро герба Боньча (1829–1891), , з дітьми на вакації до Прилбич, а разом з дітьми також гувернер Фалькович і бонна Куїловська, яку потім досить швидко підміняє вихователька дітей Шептицьких Маздуня.

Казимир ІІІ Великий і його перша дружина Альдона Анна Гедимінівна (графіка Александра Лессера)
Казимир ІІІ Великий і його перша дружина Альдона Анна Гедимінівна (графіка Александра Лессера)

В липні у Кракові проходять символічні похоронні урочистості на честь Казимира Великого (1310–1370) — польського короля і останнього представника династії П’ястів. По смерті від отруєння останнього короля Русі Юрія ІІ ( бл. 1340 р.), за династичним правом, руську корону успадкував Казимир ІІІ Великий. Після низки воєн за престол, Русь було приєднано до Королівства Польського. 1869 року у Кракові були проведені роботи з відновлення архікатедральної базиліки святих Станіслава і Вацлава, розташовану на території Вавельського королівського палацу. Під час цього знайдено поховання і труну з королем. Завершення праць польська спільнота вшанувала перепохованням Казимира в катедрі на Вавелі.

Надгробний пам’ятник короля Казимира Великого. Джерело: Вікіпедія
Надгробний пам’ятник короля Казимира Великого. Джерело: Вікіпедія

«На ці урочистості вибрались Папа разом з Вуєм Олесем вибрались. A conto [a conto (італ. ) — в рахунок] цих урочистостей, правдоподібно, чотири місяці пізніше мене назвали Казимиром» — писав Казимир граф Шептицький в коментарях до маминих листів [Bogdan Zakrzewski, Fredro i fredrusie . — Wrocław-Warszawa: Ossolineum. — 1974. — C. 248].

Вуй Олесь — Ян Олександр Фредро
Вуй Олесь — Ян Олександр Фредро

«Папá» — це Ян Кантій, якого так ласкаво називали діти. Зберігаємо в тексті цю форму, яка звучала на фран­цузький манер з наголосом на другому складі.

Того року, коли народився Казимир, його батько активно готувався до політичної кар’єри. Історія замовчує цей факт, однак можна сміливо припустити, що весь  рік тривав активний виборчий процес. Це підтверджує обрання 1869 року Яна Кантія Шептицького спочатку до Галицького крайового сейму (каденція 1870-1876 рр.), а пізніше до Австрійського парламенту (каденція 1870-1871 рр.). Вибори до Галицького крайового сейму відбулись 16 листопада 1869 року, у переддень народження Казимира [Dziennik Polski. — № 48. — 18 листопада 1969 р. — С. 1.]. Тут слід зазначити, що Ян Кантій Шептицький обирався завжди як кандидат польської частини населення округу. Українці-русини майже завжди виставляли Шептицькому опонента на виборах. Польськомовна преса цього періоду є багатою на повідомлення з виборчих процесів, серед яких знаходимо і новину про те, що русини-українці пропонують Шептицькому після перемоги на виборах увійти в руське коло політичне (так тоді називались політичні фракції за національністю), так і претензії руських кандидатів до українців-русинів, що вони підтримували «польську» кандидатуру Шептицького і не голосували за руського кандидата. Проте у своїй політичній діяльності Шептицький не відсторонювався від українсько-руських проблем і підтримував раціональні проекти, про що скажемо пізніше.

Зала засідань Галицького крайового сейму
Зала засідань Галицького крайового сейму

У липні цього ж року цісар надав Яну Кантію Шептицькому титул шамбеляна [Neues Fremden-Blatt. — № 170. — 22 липня 1870 р. — C. 18] — придворний чин високого рангу, який у Австро-Угорській імперії надавався задля об’єднання аристократії. Безперечно, що цьому сприяли також родинні зв’язки з графськими домами Фредрів (зять) та Коморовських (швагро), однак і вагу мали  особисті риси та історія роду.

Згадка у газеті австрійській газеті «Wiener Zeitung» про надання графського титулу Яну Кантію Шептицькому
Згадка у газеті австрійській газеті «Wiener Zeitung» про надання графського титулу Яну Кантію Шептицькому

Роком пізніше, 6 травня 1871 року,  Ян Кантій Шептицький, як про це писали тодішні газети, «з особливою ласкою піднесений Цісарем до стану австрійських графів» [Gazeta Narowoda. — № 177. — 31 травня 1871 р. — С. 3]. Графом у Австро-Угорській імперії міг стати тільки той представник польської шляхти, серед предків якого були сенатори І Речі Посполитої, або ж той, що мав предків, удостоєних високих посад. Всупереч загальноприйнятій думці, про «споконвічних графів Шептицьких», саме Ян Кантій отримав першим цей високий титул. Історіографи кінця ХІХ століття наполягали, що графський титул був наданий Шептицьким польським королем Августом ІІІ Фрідрихом (1696-1763). Однак жодного підтвердження цьому не знайшлось. 1775 року Шептицькі були представлені до надання графського титулу губернатором Галичини Антоном фон Перґеном [Йоганн Баптист Антон фон Перґен (1725–1814) — австрійський аристократ і державний діяч. Перший губернатор Королівства Галичина і Лодомерія], який надав цісареві список 36 шляхетних родів, гідних увійти до класу аристократів. Однак у Відні не взяли до уваги родовід та заслуги Шептицьких [Teodor Żychliński, Złota księga szlachty polskiej. — Rocznik I. — Poznań, 1879. — C. 306]. 16 вересня 1871 року Ян Кантій Шептицький отримав диплом графа імперії [Jerzy Dunin-Borkowski. Almanach błękitny: genealogia żyjących rodów polskich. — Львів. — 1909 р. — С. 913.]. Оскільки надання поширювалось і на дітей, то слід вважати, що цісарем також було надано право передавати титул по спадковості. Отже, разом з батьком до цієї гідності було піднесено також і дружину Софію Шептицьку та дітей. Тільки один з синів, Леон Юзеф Марія набув титул графа від народження, оскільки народився пізніше – 1877 року.

Засідання Палати Панів австрійського парламенту. Джерело: Вікіпедія
Засідання Палати Панів австрійського парламенту. Джерело: Вікіпедія

Цього ж року, а саме 11 жовтня 1871 року Яна Кантія Шептицького знову було обрано послом Австрійського парламенту [Gazeta Polska. — № 226. — 13 жовтня 1871 р. — С. 4]. Мандат набув чинності 28 грудня 1871 року після присяги у парламенті [Stenographische Protokolledes Abgeordnetenhauses des Reichsrates 1861-1918. —  VII. Session. — C. 4].

Будівля австрійського парламенту. Джерело: Вікіпедія
Будівля австрійського парламенту. Джерело: Вікіпедія

У березні 1873 року представники польської аристократії у Віденському парламенті, а серед них і граф Шептицький, склали свої посольські мандати, протестуючи проти зміни виборчого законодавства, яке не сприяло слов’янським народам у імперії [Włościanin. — № 6. — 16 березня 1873 р. — С. 6 (46)]. Мандат посла парламенту було анульовано 21 квітня того  року, проте Шептицький-старший продовжував активно займатись політичною діяльністю. У період з 1870 року і аж до смерті  1912 він був незмінним депутатом Галицького крайового сейму, окрім IV каденції у 1877–1882 рр., коли він не балотувався. Однією із визначальних тем дослідження є політична діяльність Шептицького у Яворівському повіті, де проживав та багато років виконував  функцію голови ради повіту.

Площа перед будівлею Галицького Сейму (Головний корпус університету) на початку XX ст. Фото 1900 року
Площа перед будівлею Галицького Сейму (Головний корпус університету) на початку XX ст. Фото 1900 року

Доцільним буде також назвати кілька ключових проблем, які Шептицький-політик прагнув вирішувати як першочергові. Однією з них було удосконалення соціального забезпечення офіціалістів — службовців у адміністрації приватного будинку. Ян Кантій Шептицький належав до наглядової ради Товариства, що ставило собі за мету вирішення цих питань, як свідчать протоколи засідання Товариства за участю Шептицького, на законодавчому рівні [Gazeta Narodowa. — № 70. — 15 лютого 1870 р. — С. 3].  Ян Кантій Шептицький був серед тих українських та польських політиків, що 1871 року підписали подання, яке було підтримано Галицьким крайовим сеймом про введення русько-української мови у навчальну програму гімназій у Львові [Gazeta Narodowa. — № 289 — 20 вересня 1871 р. — С. 3.]. 1872 року Шептицький-батько став співавтором закону про народну освіту [GazetaNarodowa. — № 324 — 26 листопада 1872 р. — С. 1] та виступив  зі спільною заявою до уряду Австро-Угорщини  з вимогою виконувати свої обіцянки перед Галичиною [Gazeta Narodowa. — № 164 — 18 червня 1872 р. — С. 2].

Засідання Галицького Крайового Сейму у Львові. Рисунок авторства Антонія Фідлера (Fiedler), опублікований у: A. Zakrzewski Od Stojałowskiego do Witosa. — Варшава, 1988.
Засідання Галицького Крайового Сейму у Львові. Рисунок авторства Антонія Фідлера (Fiedler), опублікований у: A. Zakrzewski Od Stojałowskiego do Witosa. — Варшава, 1988.

1876 року посол Галицького крайового сейму Шептицький домагається створення фонду допомоги греко-католицьким священникам, яких «москалі вигнали з Холмщини і яких у Галичині є біля сімдесяти» [Gazeta Lwowska. — № 72. — 29 березня 1876 р. — С. 2;  Gazeta Narodowa. — 72 — 29 березня 1876 р. — С. 3]. Делікатність цієї ситуації спричинена ще й тим, що греко-католицьке духовенство у Галичині не було у захваті від напливу українських священиків з Холмщини, а єпископи неохоче надавали парафії. Історик Анджей Зємба описує, посилаючись на документи архідієцизіяльного архіву греко-католицької парафії у Кракові (рукопис APA 148) та дослідження, опубліковане у Ньо-Йорку  1977 року істориком Веніамином Мурдзком на тему «Emigrationin Polish Social-Political Thought, 1870-1914», як колишній канцлер єпархії з Холмщини скаржиться латинській курії у Кракові на невідповідне трактування священиків з Холмщини у Галичині та важкий стан їх тутешнього становища. Зємба згадує також звернення Папи Римського Пія ІХ у цій справі до греко-католицького духовенства, «яке не змінило ситуацію на краще» [Andrzej Zięba, W sprawie genezy decyzji Romana Szeptyckiego o zmianieo brządku // Metropolita Andrzej Szeptycki. Studia i materiały. — Kraków, 1994. — С. 60]. Шептицький допомагає облаштуватись двом греко-католицьким священикам, один з яких — о. Станіслав Лонцький — отримує парафію у Брухналі поряд з Прилбичами, а іншого наймає як вчителя для дітей, про що оповімо пізніше.

Будівля Галицького сейму.
Будівля Галицького сейму.

Серед повідомлень тогочасної преси, знаходимо також і такі, що свідчать про діяльність, спрямовану на облаштування своїх рідних теренів. Так, газета «Gazeta Narodowa» від 10 листопада 1872 року повідомляє, що посол Шептицький просить сейм поставити у список пріоритетних серед доріг дорогу з Рави на Немирів, Яворів і Судову Вишню, які заплановані ремонтувати і будувати найближчим часом.

Іван МАТКОВСЬКИЙ

Напишіть відгук