Таємниці герба роду Шептицьких. Частина третя

0
664
Таємниці герба роду Шептицьких. Частина третя

Сьогодні ми завершуємо розповідь Івана Матковського про славний герб роду Шептицьких, про його походження  і про власників, яку розпочали в першій частині і продовжили минулого тижня у другій.

З XV століття Шептицьких щораз більше згадують у різноманітних документах. Можна вже стверджувати про можливість ґрунтовно дослідити рід. Не таємниця, що такі дослідження проводилися істориками.

Одне з найбільш достовірних опрацювань документів та їх опис належать дрогобицькому науковцеві Ігорю Смутку. Стаття «Родовід Шептицьких за матеріалами перемишльських гродських і земських актів XVI — першої половини XVIII століття» [опублікована в: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — 2011. — Вип. 20. Actes testantibus. Ювілейний збірник на пошану Леонтія Войтовича. — С. 592–602], найповніше серед інших інформує про представників роду, особливо у XV столітті.

Теодор Жихлінський «Złota księga szlachty polskiej»
Теодор Жихлінський «Złota księga szlachty polskiej» (фото http://gabinet-ksiazek-i-rycin.pl/)

Слід згадати також про цитовану вже працю Теодора Жихлінського «Złota księga szlachty polskiej», а також п’ятитомник Адама Амількара-Косінського «Przewodnik heraldyczny: monografie kilku dziesięciu znakomitych rodzin, spis rodzin senatorskich i tytuły honorowe posiadających», який вийшов у Кракові 1877 року. У працях Теодора Жихлінського та Адама Амількара-Косінського є генеалогічні таблиці роду, які дають, на перший погляд, інформацію про всі покоління Шептицьких від Федора з Шептич, який 12 квітня 1469 року довів у перемишльському земському суді своє шляхетство [Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie, wydane staraniem Galicijskiego Wydziału krajowego. / Wyd. K. Liske, A. Prochaska, W. Hejnosz. (AGZ). — Львів, 1903. — T. 18. — № 17], до початку ХХ століття. Однак історик Ігор Смуток знаходить невідповідності опублікованих генеалогічних дерев та доповнює у згаданій статті родинну історію багатьма іменами та документами. Слід згадати про ще кілька історичних досліджень. Одне з них опубліковане на початку ХХ століття українським греко-католицьким священиком та науковцем Іваном Рудовичем [Іван Рудович, Епископы Шептицки. — Богословский вестник. — (Львов), 1901. — № 1. — С. 24-35; № 2. — С. 102–134; № 3. — С. 184–192; № 4. — С. 238–248; № 5. – С. 289-305; 1902. — № 1. — С.26–59; № 2. — С. 233–250; № 4. — С. 338–347]. Інше — авторства українського історика Івана Шпитковського, опубліковане у 30-х роках ХХ століття у часописі «Богословія» [Іван Шпитковський, Рід і герб Шептицьких // Богословія. — 1933. — Т. 11; 1934. — Т. 12, кн. 1, 2—3, 4; 1935. — Т. 13, кн. 1, 2—3, 4.].

Адам Амількар-Косінський «Przewodnik heraldyczny: monografie kilku dziesięciu znakomitych rodzin, spis rodzin senatorskich i tytuły honorowe posiadających»
Адам Амількар-Косінський «Przewodnik heraldyczny: monografie kilku dziesięciu znakomitych rodzin, spis rodzin senatorskich i tytuły honorowe posiadających»

Як було сказано, один із ранніх представників роду Шептицьких — Федір з Шептич. У справі про підтвердження його шляхетства  1469 року є надзвичайно важлива інформація. Документи передають його родовий знак, який виглядає так: «luna cum duobus stelli». Тобто йдеться про герб Сас. Федір подає також родовий знак матері: «ex clenodio matris babatum cum cruce», тобто підкова з хрестом [AGZ. — XVIII. — С; на цей факт також звертає увагу польський історик Кшиштоф Шопка у статті «Historyczne początki rodu Szeptyckich» // Metropolita Andrzej Szeptycki. Studia i materiały, pod red. Andrzeja Zięby, Kraków. — 1994. — С. 11–16]. Цей герб називається Побуг. Як відомо, Шептицькі з XVI століття ідентифікувалися серед шляхти власним гербом, що є варіантом герба Побуг. Цей факт значною мірою підтверджує інформацію про походження роду Шептицьких з числа Драго-Сасів.

Герб Побуг
Герб Побуг (зображення https://commons.wikimedia.org/)

Герб Побуг, у свою чергу, був варіантом герба Яструбець (польською Ястшембєц). Як стверджує видання 1887 року під назвою «O heraldyce polskiej» [Станіслав граф Мірошевський, «O heraldyce polskiej». — Краків, 1887 р. — 80 с.], рід герба Побуг був гілкою роду герба Яструбець. Побужанам було визначено у Середньовіччі завдання, яке полягало у створенні оборонної лінії вздовж річки Буг. Звідси і назва — по Буг, тобто Побуг. Як вже йшлося, цей рід не мав жодного стосунку до історії русинів-українців. Серед них представники роду Побуг з’являються у козацькі часи. Найбільш відомим є козацький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний герба Побуг, зять Богдана Хмельницького полковник Іван Нечай герба Нечай (варіант герба Побуг), а знаний Іван Богун належав до роду Яструбець.

Людовик Виростек «Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiej»
Людовик Виростек «Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiej» (http://kpbc.umk.pl/)

Достеменно невідомо, за яких обставин і коли рід Шептицьких перестав ідентифікуватись з гербом Сас і отримав право вживати власного герба. 1531 року Михайло з Шептич зрікся своїх прав на материнські маєтки у с. Висоцько на користь Дмитра Думки та Івашка Вериги Височанських герба Сас [ЦДІА України у м. Львові. — Ф. 14. — Оп. 1. —Спр. 262. — С. 826–827]. Документи не вказують, ким були згадані Височанські Шептицьким і до якого герба належали. Про герб Височанських і їх належність до герба Сас дізнаємось із пізніших джерел. Однак можна припустити, що такі близькі відносини зумовлені належністю до роду Драго-Сасів. Невідомо також і походження Височанських. Людовик Виростек у праці «Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiej» припускає, що це могли бути нащадки волоського воєводи Джуржа, який  1377 року отримав від Владислава Ягайла Ступницю і Новошичі і започаткував рід Ступницьких [Про Ступницьких, посилаючись на документ: ZDM. — Т. IV. — № 1037, пише Ігор Смуток: Родовий склад шляхти Перемишльської землі у XV–початку XVII ст. // Rocznik Lubelskiego Towarzystwa Genealogicznego. — Т. V. — С. 113]. Височанські розподілили землі між собою по-братськи. Внуки Івашка Вериги Височанського залишились у старому селі, тобто Висоцьку (antiqua villa SuperiorVyssoczkye), а внуки Дмитра (Думки) Височанського отримали землі на «потоці» Матків (nowa villa supertorrentem Mathkuph), де заснували поселення [ЦДІА України у м. Львові. — Ф. 14. — Оп. 1. — Спр. 262. — С. 826–827]. Відтоді ця гілка Височанських почала значитись в документах як Матковські.

Олександр Ягеллончик
Олександр Ягеллончик (зображення https://commons.wikimedia.org/)

Надані акти на маєтки Комарницьких, Височанських та Турецьких не збереглися — вони знищені пожежею 1498 року у Самборі під час турецького нападу на Галичину. 1505 року польський король Олександр Ягеллончик, спираючись на свідчення спеціально скликаної для з’ясування справи комісії, затвердив права на земельні володіння згаданим родам [Kazimierz Dziwik, Katalog dokumentów pergamentowych Biblioteki PAN w Krakowie. —Вроцлав-Варшава-Краків, 1966. —Ч. 1. —№ 131; ЦДІАЛ. — Ф.13. — Оп.1. — Спр.286. — С.42]. Коли і ким були видані попередні документи, а також кому, залишається таємницею. Тому є ймовірність, що Думка Височанський або був родичем Михайлу Шептицькому з материнського боку, або в його походженні виявилися споріднені гілки Драго-Сасів.

Король Речі Посполитої Сигізмунд ІІ Август. Фото з www.epodreczniki.pl
Король Речі Посполитої Сигізмунд ІІ Август. Фото з www.epodreczniki.pl

З  цього століття зберігся ще один важливий документ. Зокрема 1552 року король Сигізмунд ІІ Август підтверджує право на маєтки Шептицьких, які вони набули в часи князювання Лева Даниловича та підтверджує право належності до шляхти, визнаючи походження роду благородним [Олег Купчинський, Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ — першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. — Львів, 2004. — С. 491–497, 828–831, 871– 875]. Згадані права були підтвердженні Яцкові vel Гіацинтові Шептицькому.  Він вважається протопластом братів Шептицьких, діяльність якиху першій половині ХХ століття є предметом нашого дослідження. Яцек vel Гіацинт Шептицький ідентифікував себе власним гербом, званим герб Шептицький. Про належність Шептицьких до герба Сас також свідчить те, що частина представників інших гілок ідентифікується власне цим гербом, і це підтверджують гербівники.

Шимон Окольський
Шимон Окольський

Один з перших описів герба Шептицьких знаходимо у гербовнику Шимона Окольського герба Равич під назвою «Orbis Polonus», виданий у трьох томах у 1641–1643 рр. На 181-ій сторінці автор описує герб, стверджуючи, що це варіант герба Побуг. З родинного герба Сас Шептицькі залишили стрілу, яку додали до Побугу, і отримали право на власний герб, названий Шептицьким. Окольський зазначає, що цим гербом послуговується Петро Шептицький. Це онук згаданого Яцка vel Гіацинта, а також з документів він відомий, як електор короля Владислава IV Вази (1595–1648). Інші онуки Яцка: Миколай, гусарський полковник короля Сигізмунда ІІІ(1596–1632); Павло — королівський поручник, Олександр — мечник перемиський, Станіслав — королівський обозний [Теодор Жихлінський, Złota księga szlachty polskiej. — Rocznik V.— Познань, 1883.—Tablice genealogiczne (Szeptyccy)]. Різні чиновницькі та військові посади займали і  наступні покоління Шептицьких.

Варлаам Шептицький
Варлаам Шептицький (взято https://commons.wikimedia.org/)

Важко стверджувати, що всі представники роду належали у XVI столітті до східного обряду та ідентифікувались як православні. Першим відомим православним церковним діячем став Варлаам Шептицький, син Захарії Шептицького, перемиського мечника і судді. В історії він відомий тим, що завдяки його зусиллям 1700 року була підписана Унія між Львівською та Перемиською православними єпархіями й Ватиканом.

Єронім Антоній Шептицький герба Власного (пол. Hieronim Antoni Szeptycki; 17 травня 1700 — 9 серпня 1773) — римо-католицький релігійний діяч, єпископ-помічник Луцький у 1739—1759 роках, єпископ Плоцької дієцезії від 24 вересня 1759 до 9 серпня 1773 року.
Єронім Антоній Шептицький герба Власного (пол. Hieronim Antoni Szeptycki; 17 травня 1700 — 9 серпня 1773) — римо-католицький релігійний діяч, єпископ-помічник Луцький у 1739—1759 роках, єпископ Плоцької дієцезії від 24 вересня 1759 до 9 серпня 1773 року.

В цей же час його племінник Єронім Антоній Шептицький герба власного був римо-католицьким єпископом. Як простежується з генеалогічного дерева, опублікованого Теодором Жихлінським, окрім знаних представників роду єпископів Варлаама, Атаназія та Леона Шептицьких, а також Лаврівського архімандрита Никифора, переважна більшість Шептицьких були православними, а пізніше греко-католиками.

Климентій Шептицький
о. Климентій Шептицький

Безсумнівним є факт походження Шептицьких з роду Драго-Сас. Православна традиція, поширена між волохами, прижилася у Галичині та пізніше тривала як традиція Галицько-Волинського князівства. Частина роду герба Сас, вірогідно, була на службі короля Данила Галицького і його сина Лева. Серед них могли бути також і протопласти роду Шептицьких. Один з аргументів, чому такі родини герба Сас, як Гординські і Кульчицькі залишились православними, а пізніше греко-католиками, була якраз ця пам’ять про присутність в історії руської держави,і ця присутність підтверджувалась документами про надання маєтків Левом Галицьким. Що стосується роду Шептицьких, то марно визначати, чи були вони русинами-українцями, чи волохами, чи поляками. Важливим є те, ким вони себе вважали. Це чітко виявиться пізніше у житті та діяльності о. Климентія (Казимира графа Шептицького) — до 1911 року поляка, а згодом видатного українського церковного діяча.

Іван МАТКОВСЬКИЙ

Напишіть відгук