Таємниці герба роду Шептицьких. Частина друга

0
574
Таємниці герба роду Шептицьких. Частина друга

Сьогодні ми продовжуємо публікувати розповідь Івана Матковського про славний герб роду Шептицьких, про його походження  і про власників, яку розпочали на минулому тижні в першій частині.

Історики не знайшли у літописах згадки про саксонського графа Гуйда. Нині вважається, що це середньовічна легенда. Досить добре її проаналізував Людовик Виростек, польський історик, мешканець Львова міжвоєнного періоду ХХ століття, у праці «Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiej. — Kraków: nakł. Polskiego Towarzystwa Heraldycznego», виданої  1932 року. Однак, є кілька аргументів на те, що в основі легенди – безсумнівні факти. Бартош Папроцький згадує у праці «Herby rycerstwa polskiego…» про одруження графа Гуйда з невісткою короля Данила Галицького.

Король Данило Галицький. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Король Данило Галицький

Первістка, що народився в цьому шлюбі, було названо Данилом на честь короля. Родина Даниловичів герба Сас в Галичині стверджувала, що саме вони — нащадки Данила, сина графа Гуйда. До слова, Даниловичі мешкали в Олеському замку, який перейшов у родинну власність 1605 року. В Олеську народився польський король Ян ІІІ Собеський, який був внуком Івана Даниловича герба Сас та сином Теофілії з Собеських герба Яніна. Серед близького оточення короля Яна ІІІ Собеського було надзвичайно багато представників роду Драго-Сасів. Одному з них, Юрію Кульчицькому герба Сас з Кульчиць Самбірського повіту, судилось сталося стати разоміз королем Яном ІІІ Собеським героєм оборони Відня  1683 року. Тоді було врятовано Європу від турецької навали.

Ян ІІІ Собеський
Ян ІІІ Собеський

Та повернемось до шлюбу графа Гуйда. Невістка короля Данила Галицького, ім’я якої невідомо історії, овдовіла 1269 року, коли загинув князь Галицький, Холмський і Великий князь Литовський Шварно Данилович. Високий статус у Литовському князівстві йому забезпечив шлюб з дочкою Міндовга І, єдиного короля Литви. Ймовірно, Бартош Папроцький оповів про шлюб дочки Міндовга І з графом Гуйдом.

Великий князь литовський Міндовг. Зображення з книги Алессандро Гваньїні "Хроніки європейської Сарматії"
Великий князь литовський Міндовг. Зображення з книги Алессандро Гваньїні “Хроніки європейської Сарматії”

Про те, що частина родів гербу Сас прибувала з Литви, свідчать грамоти про надання земельних уділів їм князем Левом Даниловичем. До наших днів у архівах зберігається копія князівського листа, долучена до підтверджувального привілею, наданого королем Сигізмундом ІІ Августом (1520–1572) від 8 січня 1557 р. Документ свідчить, що Лев Данилович надав Степанові Лізді, вихідцю з Литовської землі, села Гординю та Дорожів [Михайло Грушевський проаналізував ці грамоти у статі «Чи маємо автентичні грамоти кн. Льва? Критично-історична розвідка», опублікованій у «Записках Наукового товариства імені Шевченка. — Львів, 1902. — Т.45. — С. 3–4; також їх опис знаходимо у Олега Купчинського: «Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ–першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. — Львів, 2004. — С. 697–705, 883–884]. Нащадки Стефана Лізди живуть донині під прізвищем Гординські. Відомий письменник Юрій Гординський-Федькович герба Сас є представником цього роду. Хоч історик Михайло Грушевський доводив, що ці грамоти фальсифікати, у дослідників згаданий документ викликає найменше підозр. Можна припустити, що автентичні грамоти  були втрачені —скільки ж часу минуло з тих пір!

Портрет Михайла Грушевського,виконаний художником Фотієм Красицьким. Львів, 1907 р.
Портрет Михайла Грушевського,виконаний художником Фотієм Красицьким. Львів, 1907 р.

Питання про представників шляхти, які своїм родовим гербом вважали герб Сас і служили у війську короля Данила Галицького, Великого князя Литовського Шварна Даниловича, а опісля — Лева Галицького, ключове у дослідженні походження роду Шептицьких. Представники Драго-Сасів ще кілька раз напливатимуть у Галичину. Але це вже будуть піддані інших королів, представники шляхти інших держав, ніж Галицько-Волинське князівство, яке ще називали Галицькою Руссю. Тому стверджувати про своє руське коріння могли лише ті роди герба Сас, які виходили з близького кола галицького королівського двору. Як приклад, можна вказати період панування в Польщі короля Людовика Угорського (1326–1382), представника  французької Анжуйської династії Капетингів. Серед численних титулів Людовик був також титулярним «Королем Русі». Разом з ним у Галичину прибули також Драго-Саси, про що пише Людовик Виростек у згаданій вище праці, а також Владислав Семкович, ініціатор створення «Геральдичного Товариства» у Львові на поч. ХХ століття. Йдеться про працю, опубліковану в серпні 1908 року в №3 часопису «Miesięcznik Heraldyczny» під назвою «O rodzie Drago-Sasów».

Герб Сас
Герб Сас

Після смерті останнього галицького князя Юрія ІІ Тройденовича 1340 року до Галичини з угорськими та польськими королями прибувають представники роду, які використовують для ідентифікації герб Сас, однак називаються вже інакше — Драго-Саси. Одними з перших переселенців були діти та внуки молдавського воєводи Драгоша, що відіграв помітну роль у колонізації та заснуванні державного утворення на території нинішньої Молдови у першій половині XIVcт. Програвши політичну боротьбу місцевій знаті, велика частина нащадків Драгоша перебралась на північ, за Карпати. Цей період історії добре досліджений істориком Виростком у згаданій праці про історію роду Драго-Сас [«Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiej…»]. Серед родів, які існують донині, можна згадати тих, що беруть початок саме за панування у Галичині польської королівського династії Ягеллонів: волоський воєвода Джурж  1377 року отримав від Владислава Ягайла Ступницю і Новошичі (Ступницькі, Новошицькі) [ZDM, t. IV, nr 1037. Цитата та посилання: Ігор Смуток, Родовий склад шляхти Перемишльської землі у XV–початку XVII ст. // Rocznik Lubelskiego Towarzystwa Genealogicznego. — Т. V. — c. 113], Ванчі Волох, який прибув з Угорщини, та його сини Іванко, Занко і Ходко (Турецькі, Яворські, Ільницькі) 1431 року отримали велику частину нинішнього Турківського району теж від польського короля Владислава Ягайла.

Владислав ІІ Ягайло. Фото з http://slavpeople.com
Владислав ІІ Ягайло. Фото з http://slavpeople.com

Підтвердження належності Шептицьких до знаті Галицько-Волинського князівства знаходимо неодноразово. У XVII столітті єпископ Варлаам Шептицький, видатний представник свого роду, у листі до гетьмана Адама Сенявського з гордістю пише про давне походження Шептицьких, виводячи їх з історії давньоруського періоду: «Ви повинні знати, що ми, шляхта не від учора, ані з чиєї ласки, ані нобілітації, ані подружих кон’єктур ми виросли — але з давніх предків, із заслуг війни і мира, [шляхта – І.М.] так стара, як старі Русь і віра Христова на ній…»[цитата за: Микола Андрусяк, Szeptyccy. — Biuletyn polsko-ukraiński. — 11 жовтня 1934 р. — № 3 — C. 3]. Також Теодор Жихлінський, автор праці «Złota księga szlachty polskiej», опублікованої 1879 року у Познані (Польща), згадує про привілей князя Лева Даниловича, який був підтверджений Федору з Шептич  1469 року польським королем Казимиром Ягеллончиком у Городку, що під Львовом [Теодор Жихлінський, Złota księga szlachty polskiej. — Rocznik I. — Познань, 1879. — С. 305–306]. Жихлінський також згадує про те, що один з протопластів Шептицьких під Перемишлем поконав орду в роки монголо-татарської навали. Автор не вказує джерело цієї інформації, а посилається тільки на те, що ця подія збереглась «у актах руської капітули у Перемишлі».

Лев Данилович. Фото з https://uk.wikipedia.org
Лев Данилович. Фото з https://uk.wikipedia.org

Однак підтвердження присутності Шептицьких у близькому оточенні короля Данила Галицького і його сина князя Лева могло виникнути в процесі пізнішої діяльності греко-католицьких єпископів з роду Шептицьких. Серед польської шляхти цього періоду історія зафіксувала багато випадків родинних міфів про українсько-руське коріння. Цьому активно сприяла й тодішня польська література, в якій навіть сформувалась тзв. «українська школа». Прикладом цьому є випадок з польським письменником Михайлом Чайковським герба Яструбець (1804–1886). Рід герба Яструбець походив з центральної частини Польщі. Під час Ґрюнвальдської битви  1410 року на чолі роду стояв лицар Яранд з Грабя (бл. 1380–після 1452). Серед роду Драго-Сас були Чайковські, але походили вони з-під Самбора, та Михайло Чайковський до них не належав. Однак в процесі його бурхливої проукраїнської політичної, військової та літературної діяльності сформувалась легенда про те, що він є нащадком полонізованих українців. Чи не таким же шляхом пішли і Шептицькі у XVII столітті, щоб легендою пояснювати своє активне анґажування в українсько-руські церковні та культурні процеси?

(далі буде)

Іван МАТКОВСЬКИЙ

Напишіть відгук