Про наявність нафти, так званої «ропи», було відомо у Галичині ще у XIII ст., а з XVI ст. є спогади про використання мінерального масла в лікувальних цілях і як «смаровидла» – для змащування возів.
1810 роком датується перший урядовий документ, у якому йдеться про нафту, а саме, Постанова Двірської Палати Гірничого суду в Дрогобичі, що визнавала нафту як національний резерв. Як стверджувалося, в 1816 р. Юзеф Геккер розпочав переробку сирої нафти в Трускавці біля Дрогобича, а початком нафтової промисловості слід вважати, тим не менше, 1853–1857 рр. Хоча ще до того, у 1840 р. у Східній Галичині було 75 ділянок, на яких вручну на поверхні ґрунту збирали нафту, яку використовували для змащування возів. Організатором галицької нафтової промисловості вважався Ігнатій Лукашевич, який у 1858 р. розпочав видобування та переробку сировини.
Ще в серединi XIX ст. геологи помiтили, що первiсне iснування, або, точнiше, виявлення солi та нафти, стало одночасним явищем. Рiзниця лише в тому, що сiль, як продукт до споживання, використовували відразу пiсля виявлення, а нафту, як додатковий необроблений матерiал, використовували до потреб господарства. I лише в другій половині XIX ст., внаслiдок удосконалення видобутку i переробки, нафта стала важливою галуззю промислового розвитку.
У середині XIX ст. у Галичині у нафтовій та озокеритовій промисловості діяли невеликі підприємства у Биткові, Бориславі (нафта і озокерит), Дрогобичі, Космачі, Пасічній, Слободі Рунгурській та Старуні (нафта і озокерит). Вперше цими покладами зацiкавилися пiдприємцi у XVIII – першій половині XIX ст. У Слободі Рунгурській перша нафтова свердловина з’явилася в 1771 р. Її виникнення цiкаве з тієї точки зору, що нафтові припливи отримані цілком випадково, внаслідок поглиблення соляної свердловини на 12 сяжнiв, коли замiсть солi виявлено нафтову ропу. З цiєї свердловини, яку прокопали вглиб на 20,8 сяжнiв, почали черпати нафту – по 100 кг на добу.
У 1853 р. Ігнатій Лукасевич, провізор аптеки у Львові, разом зі своїм колегою Зегом отримав з нафти гас, який у примітивній гасовій лампі, виготовленій бляхарем Братковським, вперше запалено в лікарні загального профілю в м. Львові. У 1856 р. Тит Трецеський, поміщик, шахтар за фахом, який володів копальнями залізної руди і заводот гутного скла в Уйсті, заснував з Лукасевичем і Віктором Клобассою першу компанію на видобування нафти у Бібрці, нерухомості Клобасси. У той же час в Улашовичах поблизу Ясла побудовано першу дуже примітивну дистилярню, другу – в Полянці, маєтку Тита Трецеського. Нафтовий гас давав краще освітлення, тому потреба у його виготовлення у Галичині сприяла нафтопромислу. Поряд з вище зазначеними дистилярнями, виникли такі ж підприємства у Хорківці біля Кросно та ін. у тій же околиці.
Нафтова компанія «Трецеський, Лукасевич, Клобасса» видобувала нафту у Бібрці з квадратних копанок (криниць, шибів) глибиною до 300 стіп (стопа – 0,288 м) чи 80 м. Ці криниці представляли собою квадрат у перетині, складений з колод, а нижче йшли просвердлені круглі отвори глибиною 400 стіп (115 м) і глибше. З часом там діяло 35 свердловин, 4 насосів для викачування нафти і 5 великих резервуарів для нафти-сирцю. У Роп’янці був шиб, який давав 10 т нафти на добу, що рівнялося продуктивності нафтових свердловин у Америці.
У 1859 р. Північна залізниця Австрії цілковито перейшла на використання для освітлення поїздів гасу, виготовленого з галицької нафти у Галичині, що повністю витіснило з Віденського ринку так званий «гідрокарбід», що отримувався з переробки бітумінозних сланців, імпортованих – як баласт корабля – з Шотландії до Гамбурга.
Копальня у Ключанах була однією з найстаріших у Галичині. Уже в 1858 р. її заклав і почав експлуатувати барон Маурицій Бруніцький, під керівництвом якого нафту використовували в якості добавки до мазей. Ця копальня не давала достатніх припливів нафти, однак заклала початок нафтовидобування в околицях Нового Сонча. Власник Ключан Євген Зелінський розпочав у тому ж році пошуки і на глибині 10 м було виявлено нафтові поклади, що давали близько 20 ц/добу. За декілька місяців було видобуто значну кількість нафти, яка могла використовуватися для освітлення. З цією метою Зелінський відправився у Відень, де професор Клєтцінський провів хімічні аналізи ключанської нафти і констатував, що вона, як засіб освітлення, має велике майбутнє, в чому полягає її «національне надбання». Після проведення своїх досліджень проф. Клєтцінський у липні 1859 р. встановив чотири реторти на заснованій у Ключанах рафінерії фірми «Брати Аполлінарій та Ігнатій Лукасевич» під керівництвом останнього.
Зібравши значні запаси гасу, з метою її кращої реалізації, компанія закупила у Відні та Берліні велику кількість ламп, які використовувалися для освітлення приміщень і продавали їх разом з гасом в якості «довантаження». Тільки у жовтні 1859 р. було укладено договір з державною дирекцією залізниць на поставку 100 ц гасу на місяць, зробивши рішучий прорив на ринку нафтопродуктів. Однак це збільшення замовлення ні до чого доброго не привели: запаси нафти вичерпувалися і вже восени 1860 р. навіть з розширенням рафінерії та підняттям ціни до 28 гульденів за центнер, компанія більше не могла приймати замовлень.
На виставці Товариство сільського господарства у Кракові у червні 1860 р. Ключанська рафінерія була нагороджена медаллю. Отже, Ігнатій Лукасевич вперше ввів у світову промисловість і практику світлі нафтопродукти, а Ключанська рафінерія була першою в країні, яка запропонувала світлі нафтопродукти на Австрійській торговій біржі. Коли ж запаси нафти вичерпалися, компанія була розпущена в 1861 р., а I. Лукасевич переїхав у Бібрку і спільно з Євгеном Зелінським через два роки запустив нову рафінерію.
Продукція нафти-сирцю коливалася з 1858 по 1863 рр. на рівні 4 тис. ц. Тим часом Фердинанд Бруніцький зіткнувся в шахтах з труднощами і в 1863 р. взявши кредит у 20 тис. гульденів на 10 років, створив з ними Гамбурзьку спілку і під керівництвом відомого хіміка й інженера Альберта Фаука, котрого привіз з Америки, розпочав експлуатацію свердловини т. зв. американським способом за допомогою парових двигунів та свердлильних інструментів для свердління. Але ненадійність банкірів призвела до великих фінансових втрат і закриття копальні.
Той сумний досвід, однак, мав хороший ефект, оскільки у Галичині вже твердо впроваджувалося буріння з паровим приводом і можливості кращого видалення нафти. Інженер Фаук залишився в країні й за сприяння І. Лукасевича з часом поліпшив спосіб буріння в умовах Галичини, використовуючи для цього залізні прути і самостійне долото. Після розпаду Гамбурзької спілки на місцевих шахтах запанувала десятирічна стагнація. І аж у 1878 р. Фердинанд Бруніцький разом з Альбертом Фауком, до яких долучився і Євген Зелінський, розпочав нові пошукові роботи на іншій території з використанням парового буріння. Роботи пройшли з успіхом – видобута нафта виявилася найкращою в краї, тому що при температурі 51°С давала 75 % гасу для освітлення і 10 % парафіну.
У 1879 р. на базі цієї свердловини створено другу спілку: Євген Зелінський, Альберт Фаук, Богуслав Бзовський і Костянтин Липовський, оскільки бурові роботи, сягаючі глибин 150–300 м, коштували дуже дорого.
Продукція копальні з 1 липня до кінця грудня 1881 р. склала 1500 ц і в повному обсязі була перероблена на власній рафінерії. Копальні мали важливе значення для місцевого населення, оскільки були джерелом отримання певного доходу, але це не сильно вплинуло на підняття їх добробуту, однак на цьому розбагатіли тільки перекупники і постачальники.
В останній третині століття видобуток нафти та озокериту активізувався, відбулося технічне переобладнання окремих свердловин та копалень, головну роль у чому відіграв іноземний капітал, який з кінця 1850-х рр. завдяки будівництву транспортних артерій почав проникати у закутини Галичини.
Як вже зазначалося, початково видобування нафти було досить примітивним і заключалося у викопуванні криниці, що обкладалася дерев’яним зрубом (цямринням – авт.). Нафту ж черпали відрами, а пізніше ручними помпами. Але в отой спосіб можна було видобувати не глибше 100 м, оскільки глибше виникали проблеми з надзвичайними ситуаціями, пов’язаними з загазованістю та вибухонебезпекою. Близько 1862 р. розпочато ручне буріння, а відтак – за допомогою парової машини, досягаючи глибини у 250 м.
Винахід способів перегонки нафти і використання гасу викликав великий попит на нафту. До середини 1860-х рр. нафту видобували лише у Бориславі та Слободі Рунгурській.
Нафтопереробна промисловість на початку 1860-х рр. зробила вагомий крок вперед: рафінерія у Полянці виготовляла світлий соляр («Solar Oil»); на заводі в Відні Густав Ваґеманн з галицької нафти вперше отримав мазут, що використовувався у якості паровозного палива на Австрійській Північній залізниці. В той час, американці стали виробляти мазут з сирої нафти після 1871 р., а Росія – лише після 1880-х рр.
У Бориславському басейні нафту від середини 1860-х рр. видобували переважно відрами з неглибоких 20–40-метрових криниць не більше 5–7 т щорічно. З 1862 р. почали бурити свердловини і випуск продукції досягав у 1870 р. 20 тис. т.
У 1863 р. губернатор Галичини розпорядився вивчити питання видобування і переробки нафти і підготувати відповідні законодавчі акти, однак перший закон про нафту був прийнятий Галицьким сеймом лише у 1884 р. До 1884 р. нафтові свердловини бурилися вручну, далі вкладалися труби, що унеможливлювали потрапляння у них води.
У Слободі Рунгурській близько 1865 р. закладено декiлька, викопаних вручну, свердловин, звідки нафту також витягали вручну. Спочатку це пiдприємство не могло розвиватися через брак коштів i фахівців. У 1873 р. заснована свердловина «Ядвіга», а бурiння вперше здiйснювалося за допомогою ручного свердла. Експлуатувалося сім шахт глибиною 25–70 м, з яких видобуто 150 т нафти. Як i в iнших місцевостях Галичини, нафтоносні землі стали ареною спекуляцій, у яких брали участь підприємці Щепановськi та Розенкранци. Пiдвищення експлуатацiї нафти на пiдступно захоплених селянських дiлянках розпочалося з 1880 р., коли до спiлки «Вольфартено» вступив С. Щепановський i зайняв місце керівника копальнi. За допомогою парової машини i свердлильних iнструментiв 2 лютого 1889 р. у свердловинi «Ванда» було видобуто таку кiлькiсть ропи, що не вистачало тари. Цей підприємець, за допомогою власних i інвестиційних коштiв (переважно iноземних), почав закладати новi свердловини, впроваджуючи новітні методи бурiння. Саме там, у Слободi Рунгурськiй, вперше в 1881 р. застосовано глибоке буріння, що сприяло бурхливому пiднесенню нафтової промисловості: в 1881 р. пробурено 50, а в 1885 р. – біля 300 свердловин.
Володимир КЛАПЧУК
доктор історичних наук, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Посилання на сайт та монографію автора статті обов’язкове.
© Фотографії Старого Львова, 2017
© Клапчук В.М. Корисні копалини Галичини : видобування та переробка : [Монографія] / В.М. Клапчук / ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». – Івано-Франківськ : Фоліант, 2013. – С. 67–216 (508 с.)
