Таємничий Памво Беринда, або один з перших словників в Україні

0
1548
Таємничий Памво Беринда, або один з перших словників в Україні

Львівські вулиці є справжніми резервуарами таємничості і загадковості. Аби оповити себе цим містицизмом з позитивним відтінком, не обов’язково відвідувати окраїни міста Лева чи дійсно нікому не відомі місцини. Достатньо просто пройтися центром, де кожного дня “рояться” тисячі туристичних груп – і перед вами відкриваються справжні перлини, вершини яких є доступними для споглядання і в наші дні, тоді як основне “тіло”  заховане глибоко в віках.

Вулиця Памви Беринди, м. Львів
Вулиця Памви Беринди, м. Львів

Однією з таких перлин, що також містить присмак невідомості, є вулиця Памви Беринди, яка сполучає вулицю Театральну та проспект Свободи.

Вулиця Памви Беринди, сучасний вигляд
Вулиця Памви Беринди, сучасний вигляд

Кожного дня вона пропускає повз себе незліченну чисельність людей, фіксує безмірну кількість трамвайних рейсів у різні боки та спостерігає як кипить і вирує життя в самому серці Львова ось уже дві сотні років. Кожного дня люди, йдучи цієї вулицею чи перетинаючи її трамваєм, ставлять собі питання – а хто ж такий отой загадковий Памво Беринда? Дивлячись на таке незвичне прізвище та ім’я нашого героя, не дивними були би жартівливі припущення про нього, як про афро-українця, якого волею долі занесло у Львів XVII століття )).

Та, виявляється, Памво Беринда таки “наш”, а його вклад у розвиток української філології, лексикографії та книгодрукування настільки великий, що якщо би існував “Зал Слави”, що об’єднував би три згадані вище сфери діяльності та дисципліни, місце Беринди в подібного роду залі не підлягало би сумніву. Зрештою, навіть ім’я в нього, насправді, не таке вже незвичне (назву Памво він взяв після прийняття чернечого постригу) – звати його було Павлом (якщо вірити підпису глаголичними буквами у “Тріоді цвітній” (1631)).

Перевальський В. Памво Беринда, дереворит
Перевальський В. Памво Беринда, дереворит

Тобто, так само як людину, що мала чи не найбільший вплив на формування і поширення ідей раннього християнства. Тепер, коли завісу таємничості привідкрито, заглянемо за неї і дізнаємось ким же був Памво – Павло Беринда і чим удостоївся честі, аби його іменем назвали одну з вулиць Львова.

Основним джерелом до вивчення біографії Памво Беринди є присвята (передмова) і післямова до його найвідомішого та чи не найвагомішого доробку – “Лексикону словено-роського і імен толкованія” (1627).

"Лексикон..." Памво Беринди, 1627 рік
“Лексикон…” Памво Беринди, 1627 рік

Надто мало даних є про його дитинство і перші роки життя, а те, що в наявності – це переважно гіпотетичні припущення, які не завжди вдається аргументувати. За однією з версій, його родина походила з Молдовії (історик церкви, археограф, Митрополит Євгеній (Болховитінов)). За іншою версією, він походив десь з району Карпат (c. Чайківці на Самбірщині), на що нібито вказує наявність місцевих діалектизмів у його віршах (Г. І. Коляда).

Освіту майбутній лексикограф та книгодрукар здобув у Львівській братській школі. В цьому навчальному закладі він на високому рівні опанував давньоукраїнську та давньогрецьку мови (загалом йому приписують знання більше десяти мов, серед яких такі “екзотичні” як давньоєврейська, сирійська і ін.), там же захопився дукарською справою. До останнього варто додати, що в братської школи була досить потужна друкарня. В ній ще 1591 року було видано Адельфотес, тобто граматику елліно-словенського язика, який впродовж тривалого часу був єдиним підручником для вивчення давньогрецької мови на східнослов’янському просторі.

Адельфотес, 1591 року
Адельфотес, 1591 року

Також не мало важливо, що матрицю латинських шрифтів у друкарні Львівського братства придбала друкарня Лаврської школи у Києві. Тобто база та можливості для розвитку й зростання в Беринди були хороші.

Після завершення навчання, на запрошення єпископа Гедеона (Балабана), у 1603 році Памво Беринда переїжджає до Стрятина (тепер Івано-Франківська область), де організовує роботу та утримує друкарню. За час свого перебування там, а це 1603 – 1606 роки, Памво Беринда видає Служебник (1604) та Требник (1606).

Требник Памво Беринди, 1606 рік

По тому, знову повертається до Львова. Тут він приймає чернечий постриг, найімовірніше – у монастирі св. Онуфрія. Впродовж 1608 – 1615 років продовжує книговидавничу діяльність. Зокрема, ним було опубліковано “На Рождество вірші”, присвячені львівському єпископу Єремії (Тисаровському), який, між іншим, очолював процесію висвячення Петра (Могили) в єпископи, що відбувалась саме у Львові.

У 1617 році П. Беринді, вже досить знаному на той час книговидавцеві та вченому, приходить запрошення від архімандрита Києво-Печерської Лаври Єлисея (Плетенецького). Беринда переїжджає до Києва. Він швидко адаптувався до нового місця та середовища й майже одразу влився до робочого процесу. Вже 1619 року з’являється Анфологіон (збірка вибраних служб на всі 12 місяців року), а 1620 року Номоканон (збірник церковного права), до виходу яких доклався і Памво Беринда. Згодом, під час візиту до Києва єрусалимського патріарха Феофана, останній надав ієромонаху Беринді титул протосинкела (помічник патріарха) Єрусалимської церкви. Після цього Памво Беринда їздив з місіями до Москви і можливо на Афон.

Новий період діяльності Памво Беринди мав місце за наступного архімандрита Києво-Печерської лаври, який змінив Єлисея (Плетенецького) – Захарії (Копистенського). У 1626 році було випущено листівку з зображенням преподобного Памви – духовного покровителя Беринди. На листівці зберігся тайнописний автограф самого Памви Беринди.

У 1627 році вийшов у світ найвідоміший твір друкаря – “Лексикон славено-роський і імен толкованіє”, який Беринда укладав протягом тридцяти років свого життя.

"Лексикон..." Памво Беринди, 1627 рік
“Лексикон…” Памво Беринди, 1627 рік

Ця праця, яка складається з двох частин, вміщує в себе 6982 слова, що розміщені на 475 сторінках. В передмові зазначено, що “велико славний язик словенський” має багато “темних” слів, тому й взявся Памво Беринда за пояснення – “каждое трудное слово виложилі”, даючи тлумачення церковно-словянських лексем тогочасною українською мовою. Роботу, що адресувалася “в пользу спудеев”, можна розцінювати як прототип сучасних енциклопедичних словників.

Через кілька років після підкорення найвищої вершини у своєму житті, Памво Беринди не стало. Він помер 1632 року в Києві, проживши біля семи десятків років. Похований в Києво-Печерській Лаврі.

Львів не забув свого героя, який жив, вчився і формувався як особистість у цьому місті. У 1992 році його іменем було названо вулицю в самому центрі, яка сполучає вул. Театральну і проспект Свободи. Що цікаво, раніше на цьому місці вулиці не було взагалі, а існував лише провулок, що впирався у міський мур. На місці зустрічі цього провулка і муру від 1422 знаходилась міська воскобійня, яка давала значні прибутки. Віск звідти, проштампований печаткою міста, вивозили до Німеччини, Франції, Волощини, у східні країни. Після ліквідації фортифікацій, на описуваному місці утворилась вулиця. На початку XX століття її назвали Вузькою. 1871 перейменовано на вулицю Кілінського,

Вулиця Кілінського, від 1992 року - Памви Беринди
Вулиця Кілінського, від 1992 року – Памви Беринди

а у 1941 – 1944, під час німецької окупації, вона мала назву Геллештрассе. Від 1992 вона відома як вулиця Памви Беринди  – видатного українського філолога, лексикографа та друкаря.

Євген ГУЛЮК

Джерела:

Енциклопедія Львова / За ред. А. Козицького та І. Підкови. – Львів: Літопис, 2007. – Т. 1;   Німчук В. Памво Беринда і його “Лексіконь…”. [Електронний ресурс]. Режим доступу: litopys.org.ua/berlex/be01.htm;  Чуприна О. Памво Беринда укладав свій словник пів життя // Gazeta.ua [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_pamvo-berinda-ukladav-svij-slovnik-pivzhittya/178699

Напишіть відгук