Священик, якого боялися комуністи

Священик, якого боялися комуністи

“Я  ще  такого  не  бачив” – згадував  про  зустріч  із  героєм  нашої  розповіді  геть  спантеличений  працівник  радянських  “компетентних  органів”.  Для  колег  та  начальників  цього  службіста  такі  люди  до  самого  кінця  совєцької  імперії  були  живим  спростуванням  міфу  про  “всесильність”  карально-репресивного  апарату  і  тотальну  “перемогу”  комуністичної  ідеології.  Надокучливим   нагадуванням   про  те,  що  віру  не  знищити  ані  тривалими  тюремними  термінами,  ані  десятиліттями   заборон   та  цинічної  брехні.   Зрештою,  нестерпним  свідченням  того,  що  й  після  насильницької  (остаточної,  як  сподівалися  комуністи)  ліквідації  Греко-Католицької  Церкви  остання  продовжувала  жити  у  підпіллі  й  боротися  за  людські  душі…   

Цей  рік  є  особливим  для  світлої  пам’яті  о.  Михайла  Винницького,  ЧНІ.  Адже  на  2016-й  припадає  декілька  круглих  дат,  пов’язаних  із  цим  харизматичним  священнослужителем:  дев’яносто  років  від  дня  народження,  двадцять  років  з  часу  відходу  по  вічну  нагороду  і  шістдесят  літ  від  отримання  таїнства  священства.  Із  майже  чотирьох  десятиліть,  відпущених  на  душпастирське  служіння,  понад  тридцять  років  минули  для  отця  Михайла  у  новітніх  катакомбах,  з  них  десять – в  місцях  позбавлення  волі…

Народився  Михайло  Винницький  14 жовтня  1926 р.  у  селі  Чайковичі  (тепер – Самбірський  район  Львівської  обл.)  в  побожній  родині.  По  закінченні  восьмирічної  школи  у  1941 р.  вступив  до  ювенату – чоловічої  ґімназії,  відкритої  монахами-редемптористами  (Чин  Найсвятішого  Ізбавителя)  при  монастирі  Матері  Божої  Неустанної  Помочі  у  Збоїськах  поблизу  Львова.  Ювенат (або  мала  семінарія)  стараннями  отців  згромадження  щойно  поновив  роботу  після  перерви,  спричиненої  вступом  більшовиків  і  націоналізацією  монастиря.

Отці Симеон Гнатишин та Олександр Грама з вихованцями ювенату на Збоїськах. Михайло Винницький стоїть у передостанньому ряді другий праворуч. 1940-і рр.
Отці Симеон Гнатишин та Олександр Грама з вихованцями ювенату на Збоїськах. Михайло Винницький стоїть у передостанньому ряді другий праворуч. 1940-і рр.

За  понад  двадцять  років  існування  збоїщанського  ювенату  чимало  його  випускників  поповнили  лави  Чину  редемптористів:  їхнім  шляхом  йде  і  юний  Михайло.  19 серпня  1944 р.  він  розпочинає  новіціат,  а  рік  по  тому,  21 серпня 1945-го,  складає  перші  обіти.  Та  шлях   до  реалізації   покликання  виявиться   довготривалим  й  нелегким.

У  той  час  як  18-річний  Михайло  розпочинає  навчання  в  семінарії  редемптористів  у  Голоску  Великому – ще  одному  осідку  згромадження  на  околицях  Львова  (нині – вул.  Замарстинівська,  225) – повним  ходом  йде  насильницька  ліквідація  Греко-Католицької  Церкви,  офіційно – “возсоєдінєніє”  греко-католиків  з  Російською  Православною  Церквою.  Під  приціл  режиму  потрапляють  монаші  спільноти,  зокрема – Чин  Найсвятішого  Ізбавителя,  чиї  місіонери  прийшли  до  Галичини  на  запрошення  великого  митрополита  Андрея  графа  Шептицького  ще  перед  Першою  світовою  війною.  Аби  “знешкодити”  монахів  більшовики  вдаються  до  найрізноманітніших  методів.  На  вихованців  голосківської  семінарії  замість  місіонерства  очікує  служіння  дещо  іншого  характеру.

Спільнота редемптористів на Голоску. Михайло Винницький стоїть у першому ряді п'ятий зліва. 1945 – 1946 рр.
Спільнота редемптористів на Голоску. Михайло Винницький стоїть у першому ряді п’ятий зліва. 1945 – 1946 рр.

У  червні  1946 р.  студента  Михайла  Винницького,  разом  зі  співбратами Мар’яном  Галаном,  Теофілом  Олійником,  Володимиром  Піговським  та  Василем  Посталенюком,  мобілізують  до  війська.  З  усієї  п’ятірки  невдовзі  залишиться  лишень  Михайло:  Мар’ян  Галан  помре  в  ув’язненні  (зараз  триває  беатифікаційний  процес  щодо  Слуги  Божого  Мар’яна  Галана),  решта  ж  не  повернуться  до  монастиря.

Від  липня  1946  до  січня  1950-го  молодий  студент-редемпторист   служить  у  стрілецькому  полку  в  Південно-Уральському  військовому  окрузі  (ЮжУрВО).  Не  полишає  надій  сповнити  власне  покликання.  Молиться,  читає  релігійну  літературу,  яку  передають  з  дому  рідні,  чим  дратує  начальство,  а  з  ним  і  “органи”.  Це  й  спричиняє  арешт  майбутнього  душпастиря  (перший  з  кількох)  одразу  ж  після  демобілізації  та  повернення  додому.  Засуд – десять  років  таборів.  Треба  зазначити,  що  в  тому  часі  із  44  редемптористів  Львівської  віце-провінції  майже  половина  карається  по  тюрмах  і  таборах.  Серед  них – 1  єпископ  (Миколай  Чарнецький,  пізніше  беатифікований),  13  священиків  (з  26),  1  брат  (з  14),  всі  3  студенти  (Михайло  Винницький,  Мар’ян  Галан,  Євстахій  Смаль).  В  числі  редемптористів,  арештованих  і  засуджених  до  різних  термінів  ув’язнення:  отці  Василь  Величковський  (згодом  беатифікований),  Володимир  Стернюк,  Роман  Бахталовський,  Василь  Рудка,  Іван  Юськів,  Богдан  Репетило,  Євген  Пелех,  Григорій  Мисак,  Іван  Зятик  (згодом  беатифікований),  Петро  Козак,  брат  Авксентій  Кінащук  та  інші.

Михайло  відбуває  свій  термін  у  ВятЛазі  (Вятский  исправительно-трудовой  лагерь) – одному  з  найбільших  в  системі  сталінського  ГУЛАГу,  розташованому  посеред  боліт  Верхньокамського  району  Кіровської  обл.,  а  також  у  Комі-Пермяцькому  національному  окрузі  й  частково  Комі  АРСР.  Майбутній  пастир  працює  на  лісоповалі  аж  доки  його  не  звільняють  достроково  25 липня  1955 р.  Повернувшись  до  Львова,  він   влаштовується  працювати  завгоспом  у  школі  №  34,  водночас  продовжує  навчання  у  підпільній  семінарії.

Отець Євстахій Смаль (крайній ліворуч)
Отець Євстахій Смаль (крайній ліворуч)

11 листопада  1956 р.  Михайло  Винницький  нарешті  складає  вічні  обіти.  Того  самого  дня  він  отримує  і  священичі  свячення  з  рук  владики  Миколая  Чарнецького,  котрий  лише  кількома  місяцями  перед  тим  звільнився  з  совєцьких  концтаборів.   Розпочинається  найдовша  глава  у  життєписі  нашого  героя – служіння  для  переслідуваної,  загнаної  в  новітні  катакомби  Церкви.  Десятиліття  богослужінь  у  приватних  помешканнях,  лісах  чи  зачинених  храмах,  таїнств,  уділених  під  покровом  ночі,  обшуків,  допитів  у  КГБ,  судилищ  і  поневірянь  тюрмами.  Час,  коли  сповнювати  священичий  обов’язок  доводиться  за  незвичних  обставин  і  у  найнесподіваніших  місцях.

Тим  часом,  не  дивлячись  на  всі  перешкоди  збоку  комуністичної  влади,  підпільна  Церква  продовжує  жити;  попри  залякування  й  шалену  пропаганду,  немало  молодих  людей  обирають  саме  цю  дорогу.  Бачачи,  що  і  ціла  Церква,  і  рідний  Чин  потребують  добрих  пастирів,  отець  Михайло  береться  викладати  у  підпільній  духовній  семінарії.  У  цій  над-важливій  справі  йому  допомагають  правдиві  подвижники,  співбрати – отці  Роман  Бахталовський,  Павло  Маїк,  Іван  Юськів,  Василь  Михайлюк,  Павло  Дмуховський,  Євген  Пелех,  Євстахій  Смаль,  Михайло  Лемішка  та  інші.

Отець Михайло Винницький у роках підпілля
Отець Михайло Винницький у роках підпілля

На  одного  з  найактивніших  священиків  забороненої  УГКЦ  одразу  ж  звертають  увагу  чекісти.  18 лютого 1964 р.  отця  Винницького  вдруге  заарештовують  і  засуджують  до  трирічного  ув’язнення.  Покарання  доводиться  відбувати  у  Кіровоградській  обл.,  але  недовго:  місцеблюститель  митрополичого  престолу  владика  Василь  Всеволод  Величковський  подає  апеляцію  до  Верховного  Суду   СРСР  і  в  грудні  того  ж  року  священнослужителя  звільняють.  То  були  тільки  перші  місяці  по  хрущовській  “відлизі”,  відносно  “ліберальні”,  отож  таке  виявилось  можливим.

Вийшовши  на  волю,  отець  Михайло,  разом  з  іншим  не  менш  харизматичним  редемптористом  о. Євстахієм  Смалем,  за  дорученням  владики  Величковського,  опікується  мирянським  рухом  при  редемптористичній  спільноті,  уособленим  Братством  Матері  Божої  Неустанної  Помочі,  котре  у  1975 р.  трансформується  в  Третій  Чин  редемптористів.  Також  отець  активно  працює  із  побожною  молоддю,  паралельно  (легально)  займаючись  збиранням  лікарських  трав.

Кінець  60-х – початок  70-х  років  позначається  новим  спалахом  гонінь  на  греко-католиків,  які  не  оминають  і  згромадження  редемптористів.  Заарештовують,  ув’язнюють,  а  потім  висилають  з  країни  владику  Василя  Величковського,  арештовують  і  засуджують  отців  Романа  Бахталовського  й  Миколу  Волосянка,  проводять  обшуки  в  протоігумена  Львівської  віце-провінції  о. Филимона  Курчаби  та  о. Володимира  Стернюка,  жорстоко  б’ють  отців  Смаля  і  Пелеха.  17 січня  1975-го  о. Михайла  Винницького  арештовують  втретє.  Цього  разу  вирок – п’ять  років  тюрми  й  три  роки  заслання.  Покарання  священик  відбуває  спершу  у  Жовтих  Водах  (Дніпропетровська  обл.),  а  потім – в  Казахстані.  До  Львова  вертається  щойно  в  липні  1982-го,  нескорений  і  готовий  до  дальшої  боротьби.

Отець Євген Пелех
Отець Євген Пелех

Його  відмовляються  прописувати,  йому  погрожують.  Та  отець  Михайло – не  з  тих,  кого  застрашиш  перевіреними  совєцькими  методами.   “Влада  його  боялася,  а  не  він  існуючої  влади” – коротко  підсумовує  співбрат  отця  владика  Михаїл  Колтун.

Отець Михайло Винницький в роки підпілля
Отець Михайло Винницький в роки підпілля

Проблеми  із  пропискою  неспроможні  спинити  душпастирської  праці  отця  Винницького,  але  вони  стають  підставою  для  чергового – четвертого (!) – арешту  монаха-редемпториста  у  червні  1985 р.  “Найгуманніший”  у  світі  суд   цього  разу  дає  п’ять  років  в’язниці  і  п’ять  років  заслання   до  Архангельської  обл.  Для  підпільного  ієрея  тюрма  не  перешкода.  Отець  Михайло  і  там  продовжує  бути  “всім  слугою”,  інколи  навертаючи  до  Бога  навіть  бувалих  кримінальників…

На  дворі,  однак,  горбачовська  “перебудова”.  Аби  переконати  світ  у  щирості  власних  намірів,  совєцька  влада  змушена  потроху  випускати  з  тюрем  “антирадянщиків”,  серед  них  і  греко-католицьких  священиків.  Отець  Михайло  Винницький  виходить  на  волю  в  грудні  1987 р.,  ставши  останнім  ієреєм  переслідуваної  УГКЦ  звільненим  з  місць  позбавлення  волі.

Отець Павло Маїк
Отець Павло Маїк

З  1988  по  1992-й  отець  Винницький  виконує  обов’язки  магістра  новиків  у  Згромадженні  редемптористів.  Свою  першу  зустріч  із  отцем-магістром  у  вересні  1990 р.  описує  о. Євген  Задорожний,  ЧНІ – на  той  момент  18-річний  хлопець,  який  тільки-но  усвідомив  своє  покликання  до  богопосвяченого  життя.  До  харизматичного  священика  його  скерував  тодішній  протоігумен  владика  Филимон  Курчаба.  “Пам’ятаю, як сьогодні, як довго я шукав квартиру отця Винницького. – оповідає  отець  Євген. – Я  ж  Львова  тоді  абсолютно  не  знав.  Адрес  був – вулиця  Городоцька. Я  знайшов  таку  вулицю, а  номера  дому  не міг знайти  і пройшов  вулицею Шевченка майже до кінця та розпитував, і знову вертали мене  назад. В ці моменти годинних пошуків по Львові  приходила думка все кинути і поїхати до дому. Нарешті знайшов я помешкання отця Винницького.  […]  Отець  Винницький  дав  мені адрес,  де  вечором  мала бути Служба  Божа  о 18 год. і я мав туди прийти.  Я прийшов, там було кілька старших  хлопців, потім  прийшов  сам отець, були  і  жінки,  і  отець  почав правити Службу Божу. На перших хвилинах мене обгорнув страх і всяке диявольське, думки (куди ти попав,  втікай  звідси,  це  якась  секта, Служба  Божа якась не така…. не знаю, як  я  втримався  бо  вже  мав  виходити  і  втікати). Згодом після Служби Божої ми поїхали на місце, де мали відбуватися реколеції. Був вечір, коли ми дібралися на місце (Рясна Руська, хата підпільного католика). Ми прийшли  в  хату, де  вже  був  о. Михайло Винницький  і  інший о. Михайло Шевчишин. Злий  дух  від мене  не  відступав, злі думки, страх, самолюбство, гордість і  проче  пхалося мені під серце, шептав мені, що я не туди попав, втікай  звідси,  але  Господь  Бог тримав  мене  […]  Все зле відступило від мене…”

Отець Павло Дмуховський
Отець Павло Дмуховський

У  липні  1992 р.  отця  Винницького  призначають  префектом  колишнього  костелу  Марії  Сніжної  (вулиця  Сніжна,  2) – одного  з  найдавніших  храмів  Львова,  зачиненого  на  початку  1950-х  рр.  В  радянський  період  там  розташовувався  склад,  пізніше – Музей  фотографії.  Щойно  1995 р.  будівлю  костелу  передають  Згромадженню  редемптористів.  Віднині  тут  знаходиться  церква  Матері  Божої  Неустанної  Помочі.  Отець  Михайло  править  у   ній   до  кінця  життя.  Також,  від  жовтня  до  грудня  1993-го  виконує  обов’язки  настоятеля  монастиря  св. Климентія  (провінційного  дому  отців-редемптористів)  на  вулиці  Франка,  56.

Помирає  о. Михайло  Винницький  12 жовтня  1996 р.,  двох  днів  не  доживши  до  свого  сімдесятиліття.  Поховано  одного  з  найбільших  подвижників  Чину  Найсвятішого  Ізбавителя  в  Україні  на  Голосківському  цвинтарі.

Владика Филимон Курчаба – довголітній протоігумен редемптористів. 1990-ті рр.
Владика Филимон Курчаба – довголітній протоігумен редемптористів. 1990-ті рр.

Отець  Михайло  прожив  життя  правдивого  апостола,  якого  не  змогли  зламати  ані  заборони,  ані  тюрми,  ані  усілякі  спокуси.  Його  приклад  може  багато  чому  навчити  різних  людей,  як  віруючих,  так  і  байдужих  до  релігії.  Найперше – мати  сміливість  відстоювати  власні  переконання,  не  прогинатися  під  можновладців  й  мінливий  світ,  бути  вірним  до  кінця. Пам’ять  про  героїв  на  кшталт  о. Михайла  Винницького – запорука  того,  що  хай  якими  є  сьогоднішні  реалії  чи  політична  кон’юнктура,  ми  навчимося  цінувати  те,  що  маємо,  і  зуміємо  його  зберегти.

Олександр  ШЕЙКО      

  1. 100-літтю редемптористів в  Україні  присвячується//Офіційний  сайт  церкви  блаж. Миколая Чарнецького  у  Ковелі [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://cssr-kovel.ucoz.com/news/100_littju_redemptoristiv_v_ukrajini_prisvjachuetsja/2012-09-23-121;
  2. Борейко В. Пам’ять про праведника  буде  вічна//Офіційний  сайт  редемптористів  у  Львові  [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://www.cssr.lviv.ua/news/?article=397;
  3. Історія Львівської  провінції//Офіційний  сайт  редемптористів  у  Львові  [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://cssr.lviv.ua/about/history/;
  4. Маловідомі факти з  історії  Львівської  провінції редемптористів //Офіційний  сайт  редемптористів  у  Львові  [Електронний  ресурс] – Режим  доступу:  https://drive.google.com/file/d/0B5bqlJaDOz_2Nng3UDVCeXhaa0k/view;
  5. Місця народження і  поховання  редемптористів  Львівської  провінції //Офіційний  сайт  редемптористів  у  Львові  [Електронний  ресурс] – Режим  доступу:  https://drive.google.com/file/d/0B5bqlJaDOz_2bEVfZVV0RzQ5eDQ/view;
  6. Олег Турій: “Свідчення  мучеників  та  ісповідників  віри  ХХ  століття – джерело  життя  УГКЦ//Офіційний  сайт  Українського  Католицького  Університету [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://ucu.edu.ua/news/31968/;
  7. Отці та брати  Львівської  провінції  редемптористів//Офіційний  сайт  редемптористів  у  Львові  [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://cssr.lviv.ua/about/Otci/;
  8. Піх Р. “Львівський  собор” – позиція  і  вибір  редемптористів  Львівської  віце-провінції//Офіційний  сайт  редемптористів  у  Львові  [Електронний  ресурс] – Режим  доступу:  https://www.academia.edu/23150875;
  9. “Священство – це не професія,  а  покликання”, – з  досвіду  30-річчя  священства  засвідчує  єпископ  Михаїл  Колтун//Офіційний  сайт  Сокальсько-Жовківської  єпархії  УГКЦ [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://www.sokaleparchy.org.ua/index.php/2009-06-04-11-42-55/1-2009-06-29-22-19-48/549-sviaschenstvo-30rokiv-kyr-myhaila;
  10. Церква Матері Божої  Неустанної  Помочі  у  Львові//Офіційний  сайт  редемптористів  у  Львові  [Електронний  ресурс] – Режим  доступу:  http://cssr.lviv.ua/about/monasteries/MBNP_Lviv/;

Напишіть відгук