На жаль, після невдалих листопадових боїв 1918р, галичани втратили свою столицю – Львів. Українська Національна Рада уповноважила д–ра Л. Цегельського та Д. Левицького поїхати в Київ для проведення перемовин у справі об’єднання Галичини з Великою Україною.
У Києві після восьми місяців перебування при владі Гетьмана Скоропадського йшла громадянська війна і лише 14 грудня він відмовився від влади, яку перейняла Директорія, очолювана Петлюрою та Винниченком. Був укладений договір про бажання об’єднатись, але Галичина залишала за собою право на Автономію.
В допомогу від республіканців галичани отримали батарею гаубиць з боєприпасами та обслугою, кілька тисяч рушниць і сотні тисяч набоїв; кілька тисяч кожухів, шапок, чобіт, десяток вагонів борошна та цукру, а також 10 мільйонів австрійських корон.
Разом з допомогою на Галичину прибули колишні офіцери царської армії генерал Михайло Омельянович-Павленко та полковник Євген Мишківський. Перший був призначений головнокомандуючим новостворенної Української Галицької Армії, а другий – керівником Генерального штабу.
Падіння Львова, втрата Перемишля, Ярослава, Хирова, загарбання румунськими військами Буковини змусили уряд проголошеної 1 грудня 1918 року Західно-Української Народної Республіки звернути увагу на організацію військової справи та формування армії.
Наприкінці листопада на основі підрозділів легіону УСС виникли перші бойові групи: «Старе Село», під командуванням отамана Осипа Микитки, зайняла позиції на лінії приміських сіл Давидів, Сихів, Солонка, замикаючи облогу з півдня.
Група «Схід» облягла місто зі сходу опираючись на село «Куровичі», її очолив полковник Мирон Тарнавський, котрому вдалось втекти з табору в Домб’є. Вздовж залізниці на Львів зі сторони Перемишля створено групу «Рудки» під командуванням А. Гофмана і групу «Хирів», яку очолив підполковник А.Кравс. У той же період виникли бойові групи «Північ», «Яворів», «Угнів», «Наварія», «Самбір», «Щирець».
Населення Східної Галичини, підтримавши заклик уряду, енергійно поповнювало армію і вона швидко зростала. У перші зимові дні галицьке військо захопило на фронті ініціативу, але бракувало сучасного озброєння, боєприпасів та обмундирування. В цей час УГА нараховувала 30 тисяч стрільців та старшин і цього було не достатньо, щоб вести широкомасштабні бойові дії тому вирішили головні сили зосередити для визволення Львова.
На нараді в Бережанах, де були присутні Коссак, Микитка, Букшований, Омельянович-Павленко молодший і сотник Бізанц, полковником Мишківським був запропонований план майбутньої операції, яка передбачала завдати основного удару з півдня, де силу ударної групи довести до 7-9 тисяч багнетів і 40 гармат, що складало б половину всіх військових формувань.
Напрямок основного удару, що його мала завдати група Омельяновича-Павленк молодшого, був скерований з околиці Глинна – Пустомити в північно-східному напрямку на головний двірець і на південно-західну околицю міста
Південно-Східній груп УСС Букшованого і Південній Микитки ставилось завдання вдертися в околиці Львова, аби цими діями відтягнути на свої напрямки максимум сил противника і цим сприяти наступові групи Омельяновича-Павленка молодшого.
Вже 17 грудня на південь від Сокільник точились запеклі бої, де мужньо боролись три Станіславські і Залізна сотня, організована з бійців підльвівських сіл Звенигород, Романів, Гринів, Водники, Шпильчин. Були зайняті села Сихів, Зубра, Солонка та Сокільники, але 19 грудня виснажені безперервними боями вони були змушені відступити.
У вечері цього ж дня сотня 1-го куреня 24-піхотного полку під орудою поручника Букшованого зайняли Велику та Малу Солонки.
20-22 грудня до них приєднались Бережанська сотня під командуванням четаря Домбчевського та новоприбулі сотні з Коломиї комендантом яких був буковинець Олекса Найда. Коли двома днями пізніше до Солонки прийшла Пробоєва сотня УСС то в селі в цей час спостерігався надзвичайний рух військових підрозділів, багато гармат, кіннота, йшов перегляд 3-го Коломийського куреня 24-го полку піхоти – «Дорошенківців».
В цей час лінію фронту творили протилежні села в яких закріпилась та чи інша залога. В українських руках були Зубра, Солонка, Нагоряни, Малечковичі, Наварія, Глинна. Поляки утримували Годовицю, Басівку, Сокільники, Козельники, Боднарівку.
Українські частини не мали між собою надійного телефонічного зв’язку, новоприбулі старшини і стрільці були мало обізнані з місцевими теренами, не сприяла й приготуванню до наступу на Львів зима, яка видалась багатосніжною.
Третій курінь 24–го полку піхоти дістає наказ 27 грудня наступати на Сокільники. «Напередодні вечером 7 і 8 сотні рушили до Малечкович, дорога була важкою перешкоджав сніг, над ранком обидві сотні прийшли на фільварок, що розташовувався на краю села Нагоряни. Відпочивши рушили під Сокільники ,але йшли гусаком, бо була тут лише стежка. Коли сотні вийшли з фільварку загорілась стодола, яка освітлювала цілу околицю, так що загін було не тільки видно, але й можна його порахувати.Не було сумніву, що це був знак для залоги Сокільник від фільваркових хрунів-посіпак.
Наступ розпочали о 8-й годині ранку при чинній допомозі Бережанської сотні й залоги села Нагоряни. При цьому допустили помилку недочекавшись арт-обстрілу, який забезпечувала артилерія отамана Осипа Микитки. За короткий час загін зайняв третину села по шлях Кульпарків–Наварія, але в цьому місці були розташовані, добре укріплені ще з часів війни, австрійські бетонні окопи в, яких чекав озброєний ворог».
В цьому бою загинуло 32-є стрільців та хорунжий Сербінський з восьмої сотні, сьома сотня мала менші втрати. Підмога від сотень, які стояли на півночі дороги Сокільники–Годовиця прийшла запізно,так само лише після арт-обстрілу пішла в наступ 9-а сотня зі сторони Солонки, але була вимушена відступити через шквальний вогонь скорострілів та артилерії.
Цього дня в Сокільниках загинуло 42-є стрільців, важко поранено25;18 потрапили у полон.
Однак незабаром стало відомо, що передчасний виступ мав і добрі наслідки, оскільки ворог оголив Козельники та Персенківку стягуючи підкріплення до Сокільник, як наслідок – не витримав удару 1-го куреня «Дорошенківців».
28 грудня проводився артилерійський обстріл Сокільник і вже 29 числа українські війська зблизились до Кульпаркова і Схнилова, а Сокільники зайняв «Гайдамацький загін» поручника Фарановського.
Новий рік «Дорошенківці» зустрічали на відтинку Козельники, в Сихові були Січові Стрільці, а в Сокільниках комбінований курінь, що складався з Бережанської, Бурштинської та Жидачівської сотень під командуванням поручника Лісковецького.
Незважаючи на часткові невдачі, які були спричинені групою Зелінського в районі Любеня Великого українське військо просунулось вперед і закріпилось на зайнятих позиціях. Хоча прийшлось відмовитись від підмоги, яка прийшла з Наддніпрянщини, а саме Козятинська бригада не справилась з завданням, яке їм доручили і самовільно покинула позиції раніше захоплені УССами. Через це група понад 2500 польських легіонерів 27 грудня продерлась з-під Городка до Львова.
Cтрільці Пробоєвої сотні охарактеризували Козятинців коли зустрілись з ними у Наварії кремезними, достатньо вирядженими та озброєними хлопами, а як військо показали себе недостойно. Моральний стан частин, які прийшли на підмогу був подавлений з першими втратами. У лавах Наддніпрянців, почалась паніка мовляв: «А чого це ми будемо воювати за чужу землю, хиба у нас своєї мало?» Хоча на цей момент вже велись перемовини про злуку українських республік.
Досить схвальні відгуки лунали на адресу артилеристів Дніпровської Дивізії, яка справувалась напрочуд гарно.
По різдвяних святах Пробоєвий курінь УСС, який відсвяткував у Жирівці, 9 січня 1919 року відійшов через Нагоряни, Наварію, Годовицю до Басівки. По дорозі в Наварії мали дифіляду перед комендантом групи, до якої їх було приділено Альфредом Бізанцом. За хорошу муштру дістали від нього подяку, яку оголосив поручник Білинкевич.
Третя Бережанська Бригада – як і вся УГА в той час – формувалася у вирі Визвольних Змагань під Львовом взимку 1918-19 року. Спочатку це була тільки фронтова група (у грудні 1918 і в січні 1919 рр.), що вела бої на південь від Львова в околицях сіл Сокільники – Скнилів – Оброшин. Фронт хитався то в один то в другий бік, а з початком січня 1919 р. цей відтинок фронту отримав назву “Група Наварія” – від осідку команди цієї групи в місцевості Наварія.
4 січня 1919 р. команду цієї групи очолив полк А. Легар угорець, шефом штабу став сот. Р. Якварт. До складу групи входили тоді курені, що походили зі Станиславова і Коломиї, та один Львівський курінь “ім. Князя Льва”, під командою сот. Зенона Черевка. Саме той курінь, мав стрільців та старшин з Бережан. В ході боїв за Сокільники і Скнилів курінь З. Черевка розташувався у Басівці, як запас групи. 3 недалекого фронту долітав клепіт окорострілів і вибухи артилерійських стрілен. Усю ніч ревли гармати в Басівці і в околиці, обстрілюючи головний двірець і саме місто Львів. Наше командування сподівалося польського наступу, що мав початись 14 січня. Доклавши зусиль, щоб випередити поляків загальним наступом на Львів – Група “Наварія” 11 січня вдарила вздовж залізничного шляху Львів – Стрий і через Скнилів з метою зайняти головний залізничий двірець – Львів. Саме тоді сталась зміна в команді групи “Наварія” : на місце полк А. Легара прийшов полк. Іван Омелянович-Павленко. Полковник Легар мав інший плян і зажадав, щоб наш наступ відкласти на кілька тижнів та ліпше його підготувати. Начальна Команда не погодилась, і полк Легар зрікся команди групи.
Наступ мусів відбутись – і відбувся бо так приказала Начальна Команда … « Мені припало таке завдання: вдарити двома куренями вздовж залізничного шляху через Сигнівку і 3имну Воду, щоб захопити головний двірець. Мав я два курені – четвертий Коломийський під командою сотн. Ілька Бодруга, другий курінь УСС-ів під командою сотн. Б. Білинкевича. та імпровізований панцирник зі скорострілами й гарматами на плятформах, під командою пор. артилерії 3убрицького; у резерві стояв Львівський курінь сотн. 3. Черевка. Праворуч від моєї групи наступали частини УСС-ів, під командою сотн. Зенона Носковського на село Скнилів, а на моєму лівому крилі мала наступати Гуцульська сотня під командою четаря Гр. Г’олинського – на Бартатів. Погода була непригожа: мряка, земля розмокла, пізніше ще й дощ почав накрапати. Раннім-ранком 11-го січня, усі частини зайняли визначені вихідні позиції і о год. б-ій почався наступ. Другий курінь УСС сотн. Білинкевича, посувався обабіч залізниці разом із панцирником а ліворуч від них – четвертий Коломийський курінь сотн. Бодрута.
Спочатку все йшло добре: другий курінь УСС зайняв Сигнівку і здобув кілька ворожих гармат, але четвертий Коломийеький курінь – серед мряки зостався десь на мокрих городах і далеко не просунувсь; Гуцульська сотня чет. Голинського на нашому лівому крилі – натрапила на сильний ворожий спротив і взагалі не пішла вперед. Зв’язку з оперуючими частинами сотн. Носковського, який зайняв Скнилів, також не вдалося втримати в наслідок мряки. УСС-и мусіли під тиском ворожих сил покинути Скнилів, Поляки скоро зібрали свої розбиті частини і отримавши ще й підмогу, вдарили на мої наступаючі частини, відібрали Сигнівку і свої гармати та примусили сотн. Білинкєвича наказати другому куреневі УСС-ів відійти на вихідні позиції. Самотній четвертий Коломийський курінь – також відступив.
Наступ не вдався, хоча ми всетаки розбили ворожі плани, не допускаючи поляків до наступу призначеного на день 14-го січня. Ще тривали сутички й стрілянина на різних відтинках – вкінці фронт устійнився, так що до квітня більших боїв на фронті “Групи Наварія” не було».
Отже, ця спроба визволити столицю ЗУНР у не вдалась.
Андрій КНИШ
Література:
- Бояринич В. «Бої за місто Лева».
- Омельянович Павленко М. «Україно – Польська війна 1918–20 рр.»
- Олекса Кузьма «Листопадові дні 1918р»
- Литвин М.Р. Науменко К.Є. «Історія галицького стрілецтва»
- Гордієнко В. «Українська Галицька Армія»
- Ілюстрований журнал «Літопис Червоної Калини»
- Шанковський Л. «Українська Армія в боротьбі за державність»
- Франко 3апутович (спогади) «Бережанська земля»
- Лонгин Цегельський «Від легенд до правди»
