Студит Климентій у вирі війни. Фрагмент біографії бл. свщмч. Климентія Шептицького

0
136
Студит Климентій у вирі війни. Фрагмент біографії бл. свщмч. Климентія Шептицького

Після закінчення навчального року в Канізіянумі, припускаємо, що це було влітку 1914 р., бр. Климентій повертається до Кам’яниці. У листі до рідного брата Станіслава Шептицького, написаного у квітні, бр. Климентій згадує, що у червні слід скласти ще сім екзаменів.

Із того часу нам залишилося два листи, написані з Інсбрука, один з яких подаємо тут:

Інсбрук, 08.04.1914 р.
Канізіянум
Станіславові Шептицькому — Рим,
(адреса і титул, як вище)
Мої найдорожчі!
Серед багатьох інших добрих сторін свят є і та, що змушує якось так комбінувати з часом, щоб мати можливість і написати листи до всіх своїх дорогих і близьких. Без цієї нагоди, навіть і за доброї волі, залишається все ж небезпека, що увесь рік може минути без взаємного звернення один до іншого, а проти такого мовчання потрібно тим більше реагувати, чим більше і життя, і простору, і часу буде нас взаємно ділити. Те все впроваджуючи в практику, сьогодні приходжу, мої найдорожчі, бажати Вам Веселого Алілуя! Хай Вам Г. Бог дасть багато своїх милостей і благословень на цей Великий день, який є символом, що вічно оновлюється, що для нас тільки цілковито в Г. Ісусові і в Його Спасінні є Перемога життя над смертю. Тому, коли більше хочемо уникнути смерті і всього того, що є її наслідком, і коли більше хочемо життя, то більше до Г. Ісуса горнімось. Дуже сердечно дякую Вам за Ваш лист — отриманий колись… у старім минулому, а ще вісті, що йшли з давнішої стародавності. У листі Твоєму, люба Мариню, про який згадуєш, що його вислала для мене до Боснії. На жаль, він не знайшов мене, як і кілька інших, котрі адресувалися до Кам’яниці. Взагалі пошта там не функціонує зразково. Пишу про це, аби у такий спосіб зменшити розмір мого щодо Вас кореспонденційного боргу, а збільшити Вашу достовірність. За загублений лист мені належиться новий, якомога вичерпний про Вас самих, що дає образ, — як Вам ведеться. Як товариські взаємини? Чи, крім нудних і офіційних, маєте також ті, де Вам тепло й добре? Здається, недавно був у Римі о. єпископ Краківський [Правдоподібно, йдеться про Адама Стефана Сапігу герба Лис (1867–1951) — католицького духовного кардинала; від 1911 р. і до смерті — краківський архієпископ — І. М.], і, напевно, Ви його часто бачили. У червні до Риму збирається і Митрополит, де повинен зустрітися з єписк. Ортинським [Сотер Ортинський герба Сас, власне Сотер-Стефан Ортинський де Лабетц герба Сас (1866–1916) — єпископ, греко-католиць­кий священик, від 1907 р. почесний єпископ Давлії та греко-католицький екзарх у США — І. М.]. Його здоров’я, дякуючи Богу, добре — Він був тут кілька тижнів тому після сеймової кампанії, яка, дякувати Го­споду, так добре закінчилася. Я по вуха у науці — тим більше по вуха, бо пам’ять уже старіється, а тут до іспитів повно речей, котрі варто пам’ятати. Тепер формально вакації, але потрібно так працювати, немовби їх немає, бо інакше буде біда в червні, коли прийдеться складати аж 7 іспитів. На Святого Станіслава доведеться вже адресувати до пана Полковника? Чи не так? Завершую якнайсердечніше Вас, мої дуже дорогі, вітати, як і Богові в опіку віддаючи — завжди щиро.
Ваш бр. Климент
[«Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи…». — С. 91–93]

Ілюстрований часопис «Pochodnia», № 8 від 14 лютого 1914 р., С. 16. Польські й українські політики в Галичині підписують 28 січня 1914 р. протокол про політичну угоду, тзв. «польсько-український компроміс». За українців угоду підписує Митрополит граф Шептицький, за поляків — намісник др. Коритовский та голова Галицького Сейму граф Голуховський
Ілюстрований часопис «Pochodnia», № 8 від 14 лютого 1914 р., С. 16.
Польські й українські політики в Галичині підписують 28 січня 1914 р. протокол про політичну угоду, тзв. «польсько-український компроміс». За українців угоду підписує Митрополит граф Шептицький, за поляків — намісник др. Коритовский та голова Галицького Сейму граф Голуховський

1914 рік для родини Шептицьких був особливим. На початку року стараннями Митрополита Андрея Шептицького було підписано політичну угоду між поляками та русинами-українцями у Галичині, до чого Шептицькі віддавна прагнули й спонукали. Саме підписання відбулося 26 січня 1914 року в будинку Галицького крайового сейму, в якому нині головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка. Від польської сторони документ був підписаний маршалком крайовим Адамом графом Голуховським, владу представляв д-р Вітовт Коритовський, представником же українців-русинів був Митрополит Андрей граф Шептицький. На жаль, документ так і не увійшов у дію з об’єктивних причин .

Станіслав граф Шептицький. Фото з колекції «Archiwum Szeptyckich» (Власність «Fundacji Rodu Szeptyckich»)
Станіслав граф Шептицький. Фото з колекції «Archiwum Szeptyckich» (Власність «Fundacji Rodu Szeptyckich»)

Того ж року почалася Перша світова війна, Митрополита Андрея піддала арешту та ув’язненню окупаційна влада, Прилбичі й Дев’ятники були спалені, а брат, Станіслав граф Шептицький, виявив вояцьку удатність на фронті. Про ув’язнення Митрополита бр. Климентій написав полковнику Станіславу Шептицькому 14 вересня. Митрополит Андрей уже був вивезений у Росію, однак тоді Шептицькі не знали, де він перебуває. У згаданому листі бр. Климентій прохає перевірити собор св. Юра після визволення Львова. Він припускає, що Митрополит міг загинути.

Кам’яниця, 14.09.1914 р.
аб. Дубрава і Прнявор
Боснія
Станіславові Шептицькому (полковнику) — Oberarmeecomando
Польова пошта № 15
Мій найдорожчий Стасю!
У листі Ромця, написаному 30 серпня зі Львова, який дійшов до моїх рук учора, подає мені він Твою адресу, відтак бодай слівце, щоби Тебе обійняти і сказати, що в цих часах, таких поважних і повних смертей більше, аніж коли-небудь, щоденно я віддаю Тебе опіці Найсв. Серця Г. Ісуса і Н. Діви Марії. Усі ми так розкидані й так нічого не знаємо про себе. Чи, може, ще колись дасть нам Г. Бог разом на цьому світі всім зібратися? Через це, бодай здалека, знак життя — сердечні обійми і Бог з Тобою. Ромцьо не хотів залишати Львова — через це потрапив до рук москалів. Якщо Вам вдасться відбити Львів, дізнайся негайно, будь ласка, що діється у св. Юра. Оскільки був у їхніх руках, на все потрібно бути підготовленим, а найімовірніше, може, вивезли. Як ласка Твоя, дай мені знати словом. Прислав мені, власне, документи на поїздку до Львова, але писав це тоді, коли москалі були у Винниках уже. Тому казав чекати з поїздкою, поки ситуація стане ясною. Хай Бог Вас у цій важкій боротьбі підтримує — як багато від Вашої перемоги залежить! За Олесями загинув слід. Дев’ятники, напевно, згоріли. Тільки хоч би Прилбичі були врятовані! Обнімаю від душі та серця й Богові в опіку віддаю безперервно і безперервно. Знаю, що Мариня у Відні, мусить переживати там години неспокою, але Бог дасть, що все після цієї бурі добрим закінчиться. Ще раз — Бог з Тобою, мій найдорожчий.
Твій завжди бр. Климент
[«Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи…». — С. 95]

У ніч з 19 на 20 червня 1915 р. окупаційною російською владою були арештовані шановані громадяни м. Львова, їх утримували в будинку повітового кримінального суду на вул. Казимирівській, а потім вивезли в кінських вагонах до Києва, де вони перебува¬ли від 23 червня 1915 р. до кінця 1917 р. Львівські заручники: Роман Левицький; Ши¬мон Феллер; Міхал Коцюба; Адольф Бек; Роман Сосновський; Якуб Діаманд; Еміль Абданк Дуніковський; Юзеф Шірмер; Валерій Влодзімірський; Константин Паньковський; Спири¬дон Баньковський; Самуель Пордес; Станіслав Сопух; Маурици Оберлендер; Степан Фе¬дак; Соломон Гольдфрухт; Юзеф Казимир Любинецький; Якуб Райх; Адам Каучинський; Освальд Ціон; Іларіон Свенціцький; Зигмунт Ган; Міхал Тепфер; Олександр Чоловський; Мойжеш Секлер; Ян Матіюв; Ісаак Шорр; Юзеф Холодецький; Юліуш Кенер; Миколай Ще¬панюк; Якуб Шрайбер; Артур Гольдман; Бернард Брайтман; Берл Мішль. На фото бракує Митрополита Андрея Шептицького. Фото з фондів CBN Polona.
У ніч з 19 на 20 червня 1915 р. окупаційною російською владою були арештовані шановані громадяни м. Львова, їх утримували в будинку повітового кримінального суду на вул. Казимирівській, а потім вивезли в кінських вагонах до Києва, де вони перебува¬ли від 23 червня 1915 р. до кінця 1917 р.
Львівські заручники: Роман Левицький; Ши¬мон Феллер; Міхал Коцюба; Адольф Бек; Роман Сосновський; Якуб Діаманд; Еміль Абданк Дуніковський; Юзеф Шірмер; Валерій Влодзімірський; Константин Паньковський; Спири¬дон Баньковський; Самуель Пордес; Станіслав Сопух; Маурици Оберлендер; Степан Фе¬дак; Соломон Гольдфрухт; Юзеф Казимир Любинецький; Якуб Райх; Адам Каучинський; Освальд Ціон; Іларіон Свенціцький; Зигмунт Ган; Міхал Тепфер; Олександр Чоловський; Мойжеш Секлер; Ян Матіюв; Ісаак Шорр; Юзеф Холодецький; Юліуш Кенер; Миколай Ще¬панюк; Якуб Шрайбер; Артур Гольдман; Бернард Брайтман; Берл Мішль. На фото бракує Митрополита Андрея Шептицького.
Фото з фондів CBN Polona.

Після Першої світової війни були опубліковані спогади очевидців, які розповідали про події в окупованому російською армією Львові. Доповненням до листа брата Климентія подаємо короткий опис того, як було арештовано Митрополита Андрея Шептицького та що стало формальною причиною арешту:

«Безпосередньою причиною, або краще сказати — приводом для ув’язнення Митрополита послужила, можна думати, його проповідь, виголошена ним 23. Серпня (Львів було зайнято 22-го серпня) в церкві Успення Пр. Д. 25-го серпня жандармський ротмістр Ширмо-Щербинський подав такий рапорт воєнному губернаторові міста Львова: «23-го сего августа мною были получены свъдънія о томъ, что въ г. Львовъ въ уныатской церкви митрополитомъ Шептицкимъ будет отслужео молебенъ, послъ которого митрополитъ произнесетъ проповъдь. Прибивъ въ означенную церковъ къ 6 часамъ вечера, я вислушалъ проповъдъ митрополита Шептицкаго, въ которой послъдный призывалъ народъ къ молитвъ за сражающихся на полъ брани, указалъ на то, что пришедшіе изъ Россіи также православные, но православіе ихъ далеко не то, которое исповъдуютъ греко-католическіе православные: наше православіе, горорилъ далъе Шептицкій, есть православіе свободное, чистое, подъ главенствомъ папы римскаго, православіе же пришедшихъ къ намъ — православіе синодальное, казенное, а насколько хорошо все казенное, вы сами знаете».

Так виглядала проповідь у жандармській інтерпретації. Вона дала підставу почати репресії. 30-го серпня в помешканні Митрополита було зроблено трус. Цей трус продовжувався і 1-го вересня. На другий день, отже 2-го вересня, Митрополиту було повідомлено, що він перебуває під домашнім арештом. А 6-го вересня вивезеного його на автомобілі через Золочів у Броди, звідки залізницею відправлено в супроводі жандармів до Київа. Арешт і висилку зроблено з наказу командуючого VIII-ою Армією генерала Брусілова. Того ж 6-го вересня галицький генерал-губернатор Граф Бобринський вислав таку телеграму до київського губернатора Суковкина: «Седьмого вечеромъ прибудеть въ Кіевь въ особомъ вагоні арестованный епископъ Шептицкій, высланный подъ конвоемъ изь Львова въ сопровожденіи секретаря и двухъ слугъ. Предполагается дальнейшее слідованіе Нижній-Новгородь, но возможно изміненіе маршрута на Румынію. До полученія Вами распоряженія Главнокомандующаго прошу принять мъры къ временному пребыванію его въ Кіеві».

Отже спочатку хиталися, що зробити з арештованим Митрополитом: чи везти його в глиб Росії, чи випустити на волю, виславши тільки за кордон, через Румунію. Але це хитання, видко, було недовге. 7-го вересня увечері Митрополит прибув до Київа, і його відвезено до готелю «Континенталь», а на другий день київський директор поліції Горностаев видав ротмистру, що привіз Митрополита, розписку, що він 7-го вересня в 11 г. 50 хв. вечора «прийняв» Митрополита Щептицького з його секретарем, духовником і слугою. Ні міняти маршрута, ні затримуватись у Київі Митрополитові не довелося: 8-го вересня його відправлено до Нижнього-Новгорода, звідки через якийсь час переведено до Курська».

[Дмитро Дорошенко, Спомини про перебування Митрополита Андрея Шептицького в Росыъ за часыв выйни // Богословія. — 1926. — Т. 4, кн. 1/2. — С. 59–60]

Климентій Шептицький із Інсбрука налагоджує контакт із Митрополитом у Росії. На жаль, на сьогодні невідомо, яким чином це йому вдалось. Однак про зв’язок з братом ми дізнаємося з листування бр. Климентія з Титом Столобут-Войнаровським герба Стрем’я (1856–1938). Саме листування згаданих осіб є добре опрацьоване львівським науковцем Орестом Шевченком і опубліковане у фахових виданнях. Науковець виокремлює три напрямки, які притаманні діяльності брата Климентія в ці роки:

  • 1) зацікавлення долею Митрополита й переказ йому коштів;
  • 2) заходи, спрямовані на визволення Митрополита;
  •  3) намагання покращити становище українців у Австро-Угорській імперії;
  • 4) спроби владнати проблеми Галицької греко-католицької митрополії.

 [Орест Шевченко, Листування о. Климентія Шептицького до о. Тита Войнаровського (жовтень 1914–1916 рр.) / О.В. Шевченко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С.  430-439].  

Канізіянум — навчальний заклад отців-єзуїтів у Інструку (Австрія)
Канізіянум — навчальний заклад отців-єзуїтів у Інструку (Австрія)

Щоби не дублювати аналіз листів, процитуємо кілька фрагментів із наукових розвідок  Ореста Шевченка:

«Климентій Шептицький 18 жовтня 1914 р. повідомив о. Войнаровського про ув’язнення Митрополита в монастирі та підкреслив, що це − найгірше з усіх можливих місць ізоляції. Аналізуючи відому йому інформацію, він висловив переконання, що владика Андрей може зробити собі життя більш-менш терпимим, даючи монахам хабарі (характерно, що слово «монахи» Климентій Шептицький написав у лапках, що віддзеркалює його ставлення до російської православної церкви). Щоб полегшити життя митрополита на чужині, брат Климентій періодично посилав йому кошти. Він побоювався, що гроші можуть не дійти до адресата, тому радився з о. Титом, за посередництвом кого це краще робити в майбутньому. У цьому ж листі Климентій Шептицький написав о. Титу Войнаровському, що вже послав владиці кошти (автор не пояснює, яким чином він це зробив). Щоправда, монах не був упевнений, чи гроші дійшли. На його думку, труднощі мали б виникнути в Росії, бо там їх може конфіскувати поліція. Тому й дипломатичний шлях, про який автор листа збирав інформацію у Відні, не годиться. Адже все, зрештою, дійде до міністерства закордонних справ Росії. А керівництво цього відомства ставилося до Митрополита вороже. Отже, доки не прийде якась звістка щодо першого переказу, чернець не посилатиме грошей, особливо через посольство» [тут же. — С. 431]. Цей лист о. Климентія зберігається у Львові в архіві за адресою: ЦДІАУЛ. — Ф. 682. — Оп. 1. — Спр. 206. — Арк. 1–2.

«У листі від 5 грудня 1914 р. брат Климентій написав о. Войнаровському, що отримав листа від митрополита Андрея Шептицького. Він короткий і «такий, щоб міг перейти через цензуру». Із його змісту монах зрозумів, що владика здоровий, має книжки та з ним чемно поводяться. Митрополит повідомив брата, що в його помешканні є імпровізована капличка. На підставі цієї інформації К. Шептицький висловив здогад, що владика може навіть правити Службу Божу» (ЦДІАУЛ. — Ф. 682. — Оп. 1. — Спр. 206. — Арк. 1 зв.) [тут же. — С. 432].

«…У листі брата Климентія від 19 січня 1915 р. згадується про безрадісний лист владики до о. Боцяна. К.Шептицький піддав сумніву його достовірність, оскільки нещодавно отримав звістку від Митрополита Андрея, котрий написав, що одержав гроші, має книжки й може виходити з приміщення, а отже, можна бути за нього спокійними. Брат Климентій висловив переконання, що владика не писав неправду заради його заспокоєння» (ЦДІАУЛ. — Ф. 682. — Оп. 1. — Спр. 206. — Арк. 15−15 зв.) [тут же].

Отець Климентій підтримує зв’язок також із братом Станіславом, якого 24 вересня 1914 року призначили начальником штабу II-го корпусу на російському фронті. Збереглися кілька листів із цього періоду, написаних на лінію фронту з Канізіянуму. Перш ніж їх тут зацитуємо, слід зазначити, що о. Климентій у всі роки перебування Митрополита Андрея в Росії отримує від нього листи, про що періодично згадує у листах до о. Войнаровського.

Боснійці у складі автосро-угорської армії на вулицях Львова. 1915 р. (поштівка. Оригінальна назва «Einzug der Bosniaken in Lemberg»). Фото з фондів CBN Polona.
Боснійці у складі автосро-угорської армії на вулицях Львова. 1915 р. (поштівка. Оригінальна назва «Einzug der Bosniaken in Lemberg»). Фото з фондів CBN Polona.

Інсбрук, 05.05.1915 р.
бр. Климент Шептицький
Канізіянум
Станіславові Шептицькому (адреса і титул, як вище)
поштова картка
Мій Найдорожчий!
Сьогодні новина великої перемоги прийшла над Дунай [мова про звільнення Галичини від російської армії — І. М.]. Дякувати Господу за надію, що все можна ще повернути і наступить щасливий кінець цим страшним боям у Карпатах. Мій дорогий, за кілька днів Твої Іменини — як би я хотів — не карткою, і не листом, а обняти Тебе від душі й серця і зблизька, усно бажати всього-всього, чого людське серце потребує, щоби бути щасливим. Так прагну Тебе бачити і про багато речей з Тобою поговорити. Дасть Бог, усе буде добре, та й грім, який у Сх. Галичину вдарив і, здавалося б, що й Унію в руїну повинен був перетворити, — тільки в результаті принесе нове життя і благословення. Незвідані, але завжди мудрі й добрі є шляхи Господа. Леось мав картку від Р. за 11 квітня. Старається про можливість приїзду до Прилб. Найсердечніше Тебе обнімаю, мій дорогий.
Твій завжди бр. Климент
[«Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи…». — С. 97–101]

Іван МАТКОВСЬКИЙ

Напишіть відгук