Цьогоріч, на початку квітня, погода порадувала нас надзвичайно теплими, сонячними днями. В таку погожу днину кожен має бажання відпочити у лісі чи прогулятися місцевим парком. На щастя у Львові ще збереглися невеликі оази на території яких можна відпочити не виїжджаючи за межі міста. Тож сьогодні розповімо про одну з них, а саме – Студентський парк.
Студентський парк, розташований біля гуртожитків Львівської Політехніки, на схилах пагорба, між вулицею Сахарова та вулицями Бой-Желенського і Лукаша. У польський період історії Львова це місце називалося Вулецькі пагорби, він назви цієї місцевості – Вулька.
Парк займає площу 10 га, а його схили круто спадають до вулиці Сахарова, від якої на горішній майданчик до гуртожитків НУ “Львівська політехніка” ведуть круті сходи.
Розпочали будівництво парку у 1950 р. студенти Політехніки під керівництвом спеціалістів зеленого господарства. Озеленення поораних ерозією горбів тривало кілька років. У парку зростають липа дрібнолиста, ясен звичайний, граб звичайний, клен гостролистий, явір, модрина європейська, із чагарників — переважно бузина чорна.
На горішній терасі парку, поблизу гуртожитків, колись була тополева алея, але оскільки дерева були уражені хворобами та загрожували падінням її вирубали. На заміну висадили молоді берізки.
Головна алея парку виводить на галявину, де над крутим схилом, що спадає до вул. Сахарова, підноситься невеликий курган, звідки добре проглядається паркова долина та панорама південно-західної частини міста, а внизу — жвавий транспортний потік. У південній околиці парку розташований невеликий стадіон.
Низиною, буквально під асфальтовим полотном вулиці ще наприкінці ХІХ ст. біг Вулецький потік, несучи свої води до Полтви, а перед цим живлячи ставки, зокрема Пелчинський.
На горішній терасі парку, навпроти корпусів Політехніки у 1995 році встановлено пам‘ятний знак у вигляді бетонного п’єдесталу з метлевим хрестом, що оповитий вінком з колючого дроту. На постаменті напис українською та польською мовами: “У цьому місці 4 липня 1941 року гітлерівські кати розстріляли польських професорів львівських навчальних закладів та членів їх родин”, а також вміщено таблицю із списком страчених.
Пам‘ятний хрест встановило Польське товариство опіки над військовими похованнями (автор Станіслав Косєдовський).
Нижче від пам‘ятного знаку розташований пам‘ятник розстріляним польським професорам. І хоча встановили його уже у ХХІ ст., історія його спорудження є досить давньою.
Ідея встановити монумент розстріляним виникла ще на початку 1950-х рр., а у 1956 р. він навіть був виготовлений, але не встановлений. У 1960-х рр. львівська громадськість та офіційні діячі Польської Народної Республіки неодноразово клопоталася про його встановлення. Начальник обласного управління культури Я.Вітошинський у липні 1968 р. звертався до Львівського обкому КПУ з проханням сприяти спорудженню цього пам‘ятника, вказуючи на те, що “монумент жертвам фашизму у Львові не лише стане виявом пошани загиблим, а й доведе необгрунтованість тверджень про те, що в УРСР не зберігають належним чином пам‘ятки польської історії”. Тож, у 1968 р. Львівське обласне управління культури доручило скульпторам Еммануїлу Миську та Якову Чайці, архітектору Ярославу Новаківському розробити проект пам‘ятника, який був би меморіальним комплексом, встановленим на місці страти. Пам‘ятник мав складатися з вох груп : символічної і меморіальної.
У 1974 р. проект було підготовано і на Вулецьких пагорбах розпочали будівельні роботи. Відкрити пам‘ятник мали до 40-річчя загибелі вчених. Скульптурну групу авторства Е.Миська встановили в яру, навпроти будинку № 42 на вул.Сахарова. Однак відкриття монумента не відбулося. Кілька років недовершений пам‘ятник стояв у яру. Прибрали його під час будівництва естакади для трамвайної колії на вул. Сахарова. Працівники медичного інституту зберегли частину пам‘ятника — скульптурну групу з 11 постатей замордованих вчених.
І лише у 2008 році міський голова Львова і президент Вроцлава домовились про встановлення монументу. У 2009 році було оголошено конкурс на створення пам‘ятника. У міжнародному конкурсі перемогу здобув спільний польсько-український проект скульптора Александра Сліви (Краків) та архітекторів Олега Трофименка й Дмитра Сорокевича (Львів).
Остаточно пам‘ятник спорудили до 70-х роковин від дня розстрілу науковців. Урочисте відкриття відбулося 03 липня 2011 року.
Монумент є аркою, що складається із десяти каменів, які символізують 10 Божих заповідей. П‘ята заповідь – “Не убий!” – суттєво порушена, ніби збита. Це символізує, що коли людина порушує заповідь Божу, існує загроза руйнування цілісності конструкції світу.
У 2012 р. біля доріжки,що веде до монументу розстріляним вченим, встановлено плиту з написом українською, польською та англійською мовами: “Пам‘ятник львівським професорам, вбитим нацистами 1941 року”. Нижче – “пам‘ятник споруджено в 2011 році зусиллями влади Львова та Вроцлава, а також завдяки пожертвам громадян”.
У 2009 році біля гуртожитків Львівської Політехніки було споруджено студентську церкву. Храм отримав назву в честь блаженного священномученика Олексія (Зарицького), який був парохом с.Рясне-Руське, а пізніше висланий в Казахстан, де здійснював душпастирську опіку вірних підпільної на той час УГКЦ. Це є дуже рідкісний випадок в Україні, коли храм має таку назву.
Джерело:
- Кучерявий В.П. Сади і парки Львова. – Львів: Світ, 2008
- Мельник І., Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012
- http://map.ugcc.ua/
