Трохи більше року тому, 10 грудня 2015 року, відійшов у вічність Степан Павлович Костюк — відомий бібліограф, мистецтвознавець, історик української культури. 62 роки Степан Костюк працював у Львівської академічній бібліотеці, з них 34 — завідувачем відділу мистецтв.
Степан Костюк народився 20 листопада 1927 року у селі Сушно, що на Радехівщині, у сім’ї Павла та Евфимїї Костюків. Із Сушного вирушив у світи: вступив до Львівського технікуму культосвітніх працівників на бібліотечний факультет (1944-1947), згодом до Львівського державного університету ім. І. Франка на історичний факультет (1953-1957), працював у Львівській обласній бібліотеці для дорослих, а також у бібліотеці Львівського політехнічного інституту. У листопаді 1951 р. доля назавжди поєднала його з Львівською академічною бібліотекою (тепер — Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника).
Трактуючи працю у бібліотеці як щасливу можливість сприяти розвитку української науки, Степан Костюк зосередив увагу на збереженні і розкритті давніх фондів бібліотеки, передусім образотворчих, сформованих 1940 року на базі мистецьких колекцій Наукового товариства імені Шевченка, Ставропігійського інституту, Народного Дому, «Студіону», бібліотеки Оссолінських, а саме Музею Любомирських, який працював при ній, а також А. Натовського — В. Баворовського, Ю. Ґ. Павліковського, К. Кюнля та інших західноукраїнських колекціонерів XIX — початку XX ст.
Вивчивши досвід деяких музеїв і бібліотек України, Польщі і Росії, С. Костюк запровадив «Картку опрацювання графічних фондів», оптимальну щодо розкриття обліково-зберігальних даних про твір і його зовнішню характеристику. Прийнята на початку 1980-х рр. для інвентаризації образотворчих фондів відділу мистецтва, «Картка» в скорому часі уможливила широкий доступ до них, організацію на їх базі численних мистецьких і книжково-ілюстративних виставок в Україні та поза її межами, зокрема в Австрії, Польщі і Росії, а відтак багатоаспектне використання у наукових дослідженнях багатьма українськими і закордонними вченими. Серед них такі імениті постаті, як Ю. Гошко, П. Жолтовський, Я. Запаско, Р. Кирчів, Д. Крвавич, О. Купчинський, Р. Лубківський, Р. Пилипчук, В. Рубан, X. Саноцька, В. Слободян, Г. Стельмащук, О. Федорук та багато інших.
Водночас Степан Костюк багато зусиль і часу присвятив поповненню образотворчих фондів відділу, насамперед доробком українських художників. Уже в 1968 році він разом з М. Гуменюком підтримав В. Вітрука у підготовці першої найвагомішої виставки львівського книжкового знака, допоміг видати до її відкриття каталог «Виставка екслібріса львівських художників» (Львів, 1968) і після її закриття за домовленістю передав до відділу мистецтв десятки унікальних творів корифеїв українського образотворчого мистецтва, зокрема М. Андрущенка, М. Батога, Є. Безніска, О. Друченка, К. Звіринського, С. Караффи-Корбут, Я. Музики, Г. Смольського, 3. Флінти, О. Шатківського та багатьох інших. Подібну практику С. Костюк використовував і надалі, щиро дякував за дарунки, які надходили до бібліотеки від І. Крислача, І. Остафійчука, Б. Сороки, М. Старовойт.
У 2006 р. прийняв на збереження шедеври митців української діаспори з колекції відомих меценатів Іванни і Мар’яна Коців: скульптури О. Архипенка, П. Капшученка, С. Литвиненка, М. Черешньовського, живописні полотна М. Бідняка, О. Грищенка, С. Зарицької-Омельченко, Е. Козака, М. Мороза, М. Неділка, В. Цимбала. Цього ж року почав формувати їх експозицію у нововідкритих виставкових залах сьогодні Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів, яку впродовж 2007 р. відвідали сотні львів’ян і гостей міста і залишили прекрасні відгуки.
«Працю для читача, дослідника, науковця, для України» С. Костюк розглядав великою мірою і в підготовці та виданні численних біо-бібліографічних і бібліографічних покажчиків, каталогів з урахуванням кращих здобутків українських і зарубіжних шкіл. Так, 1964 р. вийшов перший покажчик, присвячений діяльності Олександра Мишуги. Згодом науковий доробок С. Костюка поповнили інші: «Іван Іванович Труш» (1969), «Осип Курилас» (1970), «Василь Касіян» (1976). Фундаментальною працею став покажчик «Художники радянської Львівщини» (1980).
За незалежної України побачили світ видання, присвячені забороненим упродовж десятиліть постатям української культури: «Володимир Січинський» (1996), «Петро Іванович Холодний» (1996), «Микола Голубець (1891-1942)» (2005). Окреме місце у цьому ряді посідає покажчик «Олекса Новаківський» (2001 ), підготовлений до друку ще в 1972 р. Не погодившись вилучити дослідження В. Залозецького, М. Голубця, М. Вороного, І. Свєнціцького, М. Драгана та багатьох інших «націоналістичних» діячів, упорядник відклав «переробку» на пізніше. Відтак помітно доопрацював його, включив раніше заборонену літературу, а також матеріали, видані у діаспорі. Тверда наукова позиція С. Костюка стала основою появи повноцінних матеріалів про художника.
Ознайомлення з машинописом «Бібліографічного покажчика статей по музейництву і мистецтву, поміщених в газеті «Діло» в річниках 1-45 (1882-1927)», підготовленим стипендіатами Українського національного музею у Львові в 1929 р., відкрило нові горизонти в діяльності С. Костюка. Доопрацювавши його й опублікувавши в 1995 р., він почав роботу над систематичним покажчиком змісту одного з найвагоміших журналів з питань літератури, мистецтва, науки і громадського життя українців у міжвоєнний період — «Назустріч», яка увінчалася ґрунтовним виданням у 1999 році.
Окреме місце у доробку С. Костюка посіло наукове розкриття мистецьких фондів бібліотеки. До найбільш резонансних праць належить «Каталог гравюр XVII-XX ст. із фондів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УPCP: архітектура Львова» (1989) — видання, в якому зібраний чи не найбільший за обсягом іконографічний матеріал з архітектури Львова. Він доповнений ґрунтовною історичною довідкою про кожну з пам’яток. Важливо, що багато з них сьогодні вже не існують.
Аналогічний принцип дослідник використав в опрацюванні маловідомого альбому акварелей Наполеона Орди із фондів бібліотеки, подав докладну історію пам’яток Бучача, Добромиля, Жовкви, Львова, Одеська, Теребовлі та інших місцевостей. Його працю підтримав
Я. Кравченко й у співавторстві видав книжку «Наполеон Орда і Україна» (2014). Однак сьогодні залишився неопублікованим анотований каталог «Архітектурні пам’ятки Львівщини у графіці Відділення «Палац мистецтв Тетяни та Омеляна Антоновичів».
Кожна праця С. Костюка повсякчас отримувала високу оцінку громадськості, більшість одразу ставала бібліографічною рідкістю. Його здобутки відзначили В. Александрович, Л. Волошин, В. Вуйцик, М. Гуменюк, Я. Запаско, Л. Ільницька, С. Малець, П. Медведик, Р. Пилипчук, X. Саноцька, О. Сидор, О. Федорук, Р. Яців та багато інших учених. Усі вони схилялися до того, що друковане слово дослідника — це основа для подальшого опрацювання і висвітлення тих чи інших постатей або явищ в історії української культури. Повторювали слова М. Батога: «Нині не уявляю собі, як би я міг написати статті, нариси та дослідження про таких митців, як Олена Кульчицька, Антін Манастирський, Петро Холодний, Осип Курилас, таку працю, як «Вовківська земля» та інші без доброї, щирої, чистосердечно! допомоги Степана Костюка, за що схиляю перед ним чоло».
9 березня 1992 р. С. Костюка обрали дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка. Дирекція ЛНБ ім. В. Стефаника вшанувала свого багатолітнього працівника виданням ілюстрованого збірника наукових праць і матеріалів на його пошану «Буття в мистецтві» (2007), назва якого, як стверджує Л. Ільницька, влучно відображає сенс його життя.
Любов і повага до Степана Костюка багатьох людей визначена не тільки його життєвим ужинком, а й добрим ставленням до тих, хто «вміє працювати, виходить у поле і в спеку, і в негоду», розумінням того, що «широкі українські лани потребували і потребують доброго обробітку, тоді вони дають високий урожай…», сьогодні творять йому світлу пам’ять у серцях нашого і прийдешніх поколінь.
Лариса КУПЧИНСЬКА
