«Спортова» мода Львова 1920–1930-х рр., або що вбирали українські панянки для активного відпочинку

0
1191
«Спортова» мода Львова 1920–1930-х рр., або що вбирали українські панянки для активного відпочинку

Міжвоєнний Львів. Час змін, нових надій і сміливих експериментів. Українство, попри складні політичні і економічні реалії, у прямому розумінні не опустило рук, а взялося за розбудову здорового тіла української нації. Спортивний стиль життя активно пропагувався й серед українського жіноцтва Галичини. Спершу мода була спортом, але врешті спорт став модою, – радісно сповіщала львівська преса у 30-х рр. ХХ ст.

Вежа «Рівновага» спортивного гуртка «Скуд» у Львові, 1927 р.
Вежа «Рівновага» спортивного гуртка «Скуд» у Львові, 1927 р.

Все рідше у культурному середовищі Львова спорт прирівнювався до «капризів» моди, таких, як коротка спідничка або стрижене волосся, а, навпаки, ставав джерелом натхнення для модельєрів: «передполуднем жінка – це зухвалий хлопчак у шапці на бакир, обута в незугарні лещетарські черевики», а «пополудні й увечорі виколюється з цієї шкаралупки ніжний, барвистий мотиль», – писала «Нова Хата» 1933 р.

Прогресивні львівські панянки із середини 20-х рр. почали активно цікавитися плеканням «справжньої культури свого тіла» та «молодечого вигляду» – рухливий спосіб життя став невід’ємним атрибутом модерної галичанки. Одяг для руханки (гімнастики) складався з чорних коротких штанців, білого трикотового (трикотажного) светра чи блузки, або спіднички (темного кольору), блузки (здебільшого білого кольору), спеціальних капців. Під спідничку одягалися чорні короткі шортики для вільного виконання вправ. Українські спортивні товариства розробляли власну спортивну форму, часто з елементами вишивки.

«Спортова ідея» мала значний вплив на жіночу моду, і Львів не був винятком. Важливим критерієм модного вбрання стала його практичність та зручність, прості лінії крою, а тому неабиякою популярністю користувалося «прогулькове вбрання» – зручна спідничка (на защіпки збоку), жакет з паском, сукня вільного крою, спеціальні практичні капелюшки із повстяної матерії. Для тривалих походів були доречними спортивні штанці з чорно-білої краткової (клітчастої) вовняної тканини та блузка або сорочка зі шовку.

У другому десятилітті ХХ ст. серед жіноцтва Галичини стає популярною туристика (туризм) й українські модельєри у поті чола працюють над створенням практичного одягу, у якому жінка залишалася б чарівною навіть у горах. Типовий туристичний стрій того часу передбачав короткі штани, сорочку (блузу), берет, наплічник і палицю.

Туристичне вбрання, 1926 р.
Туристичне вбрання, 1926 р.

Одним з найулюбленіших зимових видів спорту у Львові було лещатарство (лижний спорт), яке від кінця 20-х рр. стало загальним захопленням галицьких жінок і об’єктом зацікавленням модельєрів. Головні вимоги до «лещатарського відряду» (лижного костюма) у міжвоєнний період – зручність, функціональність, добра теплоізоляція. Популярними матеріалами були однотонний або візерунковий трикотаж, сукно, непромокальні вовняні матерії, імпрегований габардин. Основні елементи лижного вбрання у 1920-х рр. – светр, штани типу галіфе, шапка, панчохи і черевики.

У 1930-х рр. лещатарська мода формувалася під впливом північноєвропейських традицій, тому у тренді був норвезький стиль. Довгі широкі штани (темно-синього або брунатного кольору), фланелева/батистова блузка або тонкий пуловер під низ, сіра вітрівка зі стягненими на зап’ястках рукавами (як варіант – короткий жакет на ґудзики спереду або на пасок), барвистий шалик (або хутряний комірець) і шапка, рукавички та шкарпетки із пістрявими узорами. Панчохи під штани не одягалися, натомість трикотажні підштаники.

Дотримуючись у моді основних європейських тенденцій, українські модельєри усе ж не забували про вироблення рідного «спортового» стилю. Оригінальними акцентами українського лещатарського вбрання міжвоєнного періоду були гуцульські атрибути – баранячий плетений пояс, яскраві вовняні шкарпетки, кольорова «шапочка-клепаня».

Лещатарський костюм з гуцульськими елементами, 1934 р.
Лещатарський костюм з гуцульськими елементами, 1934 р.

До слова, базовий набір лещатаря-початківця (лещата і штани) у 1930-х рр. у Львові можна було купити орієнтовно за 40 злотих, що було значно менше, ніж одна порядна «вечорова» сукня. Лижі у той час виробляли із ясена, клена, осики, фінської берези, а лижні палиці були ліщинові та бамбукові. На черевиках бувалі львівські лещатарі економити не радили – найліпші тоді вважалися з подвійної шкіри і шиті на замовлення, перед використанням змащувалися риб’ячим жиром.

Поступово популярності у Галичині набувало і совгарство (ковзанярський спорт). З цього приводу згадується міжвоєнний дотеп, адресований місцевим панянкам: «На совганці потанцюєте куди красше чим в балевій залі й передовсім не мусите ждати, аж вас хтось попрохає до танцю». Костюм на совганку мав кілька варіацій – светр і штанці, а зверху двосторонній плащ (міг бути з хутром), або комплект із картатої тканини з хутром – джемпер і шапочка з білого сукна, жакет підшитий білим шовком, або сукня у формі джемпера із візерункової чи однотонної тканини.

Одяг на совганку, 1926 р.
Одяг на совганку, 1926 р.

Серед літніх видів спорту улюбленицею львів’янок була ситківка (теніс), мода на яку прийшла з Англії. Ситківкарки носили вільні білі полотняні чи лляні сукні (плісировані або дзвоником, іноді з мережкою і кольоровим обшиттям) з короткими рукавами або без них, поясок яскравого кольору, або костюм у вигляді «джемперової блюзки без рукавів» та плісированої спіднички, легке спортивне взуття на ґумовій підошві, короткі білі шкарпетки. На голову одягалася хустинка або блейзер. Після гри зверху одягалося болеро (яскравого кольору).

Окрім того, львівські модниці грали у гольф, одягаючи гачковані темно-брòнзові спіднички, пуловер, шалик.

Одяг для гольфу, 1926 р.
Одяг для гольфу, 1926 р.

Захопившись туристикою, львів’янки досить швидко пересіли на ровери і полюбили ще й наколесництво (велосипедний спорт), оцінивши його перевагу у швидкому «перенесенні з місця на місце». У тогочасній Галичині жінці було прийнято їхати на ровері у довгій сукенці чи спідничці (переважно до колін) та капелюсі. Довший час мотоспорт у Львові сприймався як атракція, але вже із кінця 1920-х рр. потрохи з’являлися любительки драйву і львівська мода не могла не відгукнутися на це – вбрання мотоциклістки складалося із підперезаного паском комбінезона (із щільного полотна, вовняного сукна чи штруксу) і шолома. Для багатьох галицьких модниць воно виглядало досить незвичним і навіть робило вражіння однострою, але якщо жінка справді хотіла «власноручно керувати автом або мотоциклем», тоді її одяг мусив «перше всього відповідати вимогам доцільности». В автомобільній моді актуальними були шкіряні шапки, капелюхи, шоломи, шалі, високі чи хутряні коміри, штани, високі напівчеревики, черевики, гамаші та ін.

Пошиттям і декоруванням спортивного та прогулянкового одягу у Львові займалися кравецькі майстерні і фірми, гімнастична форма продавалася у спеціалізованих магазинах. Знаною 1937 р. у Львові була кооператива «Пласт» (вул. Городецька, 96 і філія на вул. Руській, 3) – єдиний український спортивний склад, де був широкий асортимент народного і спортивного одягу. «Капці руханкові» в 30-х рр. виготовлялись фабрикою Т. Процишина, а взуття для гімнастичних і руханкових вправ можна було придбати у робітнях Івана Чорнія (вул. Руська, 3), Івана Коблика (вул. Зибликевича, 2). Тенісні «капці» 1933 р. виготовляла у Львові Фабрика пантофлів Т. Процишина (по вул. Вроновській, 4). Лижний одяг можна було придбати у більшості спортивних крамниць. Галицькі туристки закуповувалися у магазині шкіряних виробів і товарів для подорожей «Фоа» (пл. Марецька, 3). Прогресивні львів’янки намагалися не відставати від провідних тенденцій європейської моди, але водночас дуже багато уваги приділяли виробленню українського спортивного стилю – традиційна українська вишивка і народні строї впевнено увійшли до спортивної моди Галичини.

Дзвінка ВОРОБКАЛО

 Джерела:

  1. Амазонка на моторі // Нова Хата. – 1926. – Ч. 5.
  2. Жінки і зимові спорти // Нова хата. – 1926. – ч. 1.
  3. Лещатарка. Лещатарське вбрання // Нова Хата. – 1934. – Ч. 1.
  4. Слава. Сніг кличе // Нова Хата. – 1933. – Ч. 1.
  5. Нога О. Світ львівського спорту, 1900–1939 : спортдосягнення, товариства, архітектура, вбрання, мистецтво. – Львів, 2004.

Фото: Нова Хата. – Львів, 1925–1939.

Напишіть відгук