Смерть Мами. Фрагмент біографії бл. свщ. Климентія (Казимира графа Шептицького)

0
288
Смерть Мами. Фрагмент біографії бл. свщ. Климентія (Казимира графа Шептицького)

У неділю 17 квітня кілька хвилин по 6-ій після полудня Софія графиня Шептицька померла. Похорон відбувся у четвер 21 квітня не тільки в присутності родини та друзів, але також представників влади Галичини, знаних громадських діячів, сотні священиків різних обрядів та сотень селян.

Окрім газетних дописів, які розміщаємо тут і які найповніше повідомляють про цю жалобну для всієї Галичини подію, публікуємо також лист Казимира до брата Станіслава, в якому він описує й похоронні урочистості, і свої відчуття:

До листа Батька (Яна Шептицького) Станіславові Шептицькому дописую:

Адреса
Прилбичі, 03.05.1904 р.

Найдорожчий Стасю!

Уперше Твої іменини так несамовито від Тебе далеко, уперше без Мами, тут, на землі, але Вона до цього часу завжди була там, де Її слабке здоров’я Її прикованою тримало: чи то в Прилбичах, чи в Ґріс, чи в Ловрано. Сьогодні Вона ближче до кожного з нас, де б ми не були, і відстань до Маньчжурії для неї не є вже відстанню. Обнімаю Тебе від душі й серця і бажаючи ще раз, якщо це можливо, ще гарячіше й сердечніше, аніж давніше, нині, коли Вона нас посиротила. Декілька днів ми ще тут перебуватимемо, а потім кожен собі поїде у свою сторону. Козловський пише великий некролог про Маму в «Gazecie Narodowej» і отримав звідси багато матеріалів. Така шкода, що спогади Мами сягають тільки до 1855 року. Тепер я перегортаю Її кореспонденцію з Тіткою Дунею, щоби могти відтворити роки до заміжжя в l86l р.

[Згадувана часто Дуня — це скорочене ім’я Ванди зі Скшинських графині Островської герба Заремба (1833—1884), дочки Владислава Скшинського і Ванди Розвадовської. Була найкращою приятелькою Софії Шептицької, якій авторка присвятила цілий другий том своїх спогадів]

Софія Шептицька (автопортрет)
Софія Шептицька (автопортрет)

Матеріал уже дуже багатий, щоби написати Її життєпис, а жит­тя — таке воно у Мами наповнене, що шкода, щоби страченим засіяла його пам’ять для майбутніх поколінь. На поточну сесію парламенту взяв відпустку: заважко б мені було в цьому шумі та шумовинні політики. А й Ти, мій дорогий, не одну важку хвилину там мусиш перебувати. За серце мене стиснуло, коли сьогодні прийшла Твоя телеграма. Як Твоє здоров’я? Напиши, чи добре Ти витримуєш ці труди.

Похорон Мамусі був у погідну пору, бо в чудесну весняну погоду перед заходом сонця попро­щалася з цим світом. Для мене жахливим був цей перехід — замість, як поранений звір, змогти втекти й сховатися, потрібно було днями й ночами готувати прийняття на якихось 300-кількадесят осіб. Військові намети в саду, цілий старий дім внизу заставлений столами, у новому домі накритий стіл тільки в їдальні. Уночі з середи на четвер салон, де на катафалку лежала Мама й де перейшли сотні селян, священиків та ін., потрібно було відновити до давнього стану, щоб відразу по похороні приймати частину гостей. Зі спальні Мамусі винесене ліжко, зрештою, все — як давно, тільки без Неї. Лампадка перед Господом Ісусом горить — не можна призвичаїтися до того, що і голосно ходити, і голосно розмовляти можна, і на відчинені вікна не зважати, і на протяги. Папа хоче, щоби Леосеві перенеслися до нового дому, а сам хоче мешкати в старому. Добре було б, якби Господь, за заступництвом Мами, дав нам усім, щоби це їхнє життя облаштувалося добре, неначебто Вона собі цього бажала. Під час незліченних похоронних приготуваннь незмірно сердечно помагали нам пані Марія Собанська, яка, власне, два дні перед смертю приїхала до Ізі, й Мімі, і Зося Шембеківна, а було цієї жахливої роботи для всіх по вуха. Завершую, мій дорогий, обнімаю Тебе від душі й серця. Посмертні світлини Мами на ліжку й на катафалку робили фотограф із Яворова і пані Марія, — здається, що деякі дуже вдалися: такий нечуваний спокій і авторитет були на Її обличчі. Сьогодні або завтра, як ми з’їдемося, напевно, також складемо напис на таблицю для неї в каплиці. Колись, за життя, просила, щоби написати «Пішла в радості до Господа свого». І, звісно ж, Вона, кохане бідацтво, заслужила вже собі на відпочинок після цього важкого й жорсткого життя. Ще раз обнімаю Тебе, мій дорогий.

Бог із Тобою. Твій Казимир

Софія Людвіга Цецилія з Фредрів графиня Шептицька (1837–1904)
Софія Людвіга Цецилія з Фредрів графиня Шептицька (1837–1904)

[«Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи…». — С. 43].

Залишився лист Казимира, написаний із Прилбич до брата Станіслава у Маньчжурію, з якого довідуємося про останні дні матері. Але спершу нагадаємо  про мамине благословення, яке вона уділяє своїм дітям у часі, коли жодного з синів не було в домі. Шептицька, як пише у спогадах Софія Шембек, трактувала це за доказ властивого виховання своїх дітей, яких виховувала для Господа Бога, а не для себе. Отож в одному з цих моментів Софія Шептицька благословляє Казимира, просячи в молитві в часі благословення про те, щоби відбувся «його вибір стану».

[«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 424]

Прилбичі, 18.03.1904 р.

Станіславові Шептицькому — Петербург, Росія

Найдорожчий мій Стасю!

Учора надійшов Твій лист із Петербурга, а сьогодні до мене картка, відіслана з Відня. За кожним разом, що пошта принесе якусь від Тебе вістку, маємо велику радість. Дай, Боже, щоб ці вісті були частіші й щоб добрі новини приносили. Дні з 11-го до 13-го вранці (з п’ятниці до неділі) минулого тижня були тут дуже важкі. Бідна Мама мала сильні серцеві напади, здавалося, що кожної хвили­ни буде кінець. Усі ми з’їхались, а вона прощалася — благословляла, Тебе особливо дуже гаряче й урочисто благословляла. Після неділі повільно прийшло покращення, лишилися, однак, ясна річ, різні ослаблення. Температура більш-менш така ж, як була давніше. Упродовж усього тижня багато спить вдень і вночі, на жаль, до устриць уже не має смаку, зате п’є доволі багато молока, чаю з конь’яком. Коли одержали з Відня Твої світлини, то дуже втішилася — ті, що ми їй дали — цілувала й хрестом своїм перехрестила. Дім є тепер повнісінький — є Олесеві [йдеться про сім’ю Олеся. — І. М.]. Є Олесева дружина, і вона надзвичайно помічна: хазяйнує вдома і коло Мами так спокійно та добре вміє ходити. Допомагають також Зося Шембек і Зося Моравська, яка кілька днів тому приїхала.

Відтак ми підміняємо один одного, доглядаючи Маму, а обіди й таке інше — у тамтім домі. Леосеві й Мімі — у Львові. Їм підібрано одну кімнату на квартирі на Словацького, і там вони дуже добре влаштувалися. Доти нічого немає, але очікувати можна різного. Княгиня Тереза мала до Інки прислати своїх доньок, але не знаю, як цей візит відбувся, напевно, подружаться, що, може, Тобі придасться на майбутнє.

офія Шептицька (80-ті рр.. ХІХ ст.)
офія Шептицька (80-ті рр.. ХІХ ст.)

[Йдеться про Терезу Єлизавету Марію княгиню Сангушко-Ковельську герба Литовська Погоня (1864–1954), матір майбутньої дружини Станіслава графа Шептицького (1867–1950) Марії Жозефіни з Сапігів Шептицької (1884–1917); Інка — Ядвіга з Шембеків Шептицька (1883–1939), дружина Леона графа Шептицького (1877–1939), брата о. Климента]

Опис похорону Софії Шептицької у польськомовній пресі
Опис похорону Софії Шептицької у польськомовній пресі

Ромцьо так часто, як тільки може, тут приїжджає. Сьогодні саме відслужив для Мами Службу Божу й на вечір від’їжджає до Львова… Часи тут уже кілька днів прекрасні — вранці приморозки, але нечуване болото, тому і з Яворова, і з Вишні важко дістатися. Папа Твої фотографії відіслав до «Краю» й до «Вохе».

[«Kraj» — польський суспільно-політичний тижневик консервативного напрямку. Виходив у Петербурзі у 1882–1909 рр.; Die Woche — німецький тижневик, який видавався у 1899–1944 рр. у Берліні]

Завтра має якусь повітову Раду в Яворові… Велика радість — пані Марія [мова про Марію Собанську з роду Потурлицьких з Венцбока герба Гримала (1847–1929), матір Ізабелли, дружини Олександра Шептицького (Олеся)] виїхала з Риму, їде […] до Лащова, щоби бути при дітях, щоби Олесеві могли довше тут залишатись. От і вся наша хроніка — пишу її з деталями, бо знаю, як довго таких подробиць вичікується. Де Тебе цей лист застане? Мабуть, за тисячі миль від нас. Найсердечніше Тебе обнімаю й цілую, мій дорогий, від себе і всіх Прилбич, які, незважаючи на відстань, серцем і думкою є завжди навколо Тебе. Від Мами спеціальні обійми й благословення. Бог з Тобою, мій дорогий.

Твій Казимир

[«Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи…». — С. 35].

Похоронна каплиця роду Шептицьких у Прилбичах
Похоронна каплиця роду Шептицьких у Прилбичах

Софія Шептицька так і не встигла побачити початок реалізації покликання Казимира. Цей період у його житті розпочнеться дещо пізніше. Однак, за ці роки він не тільки скріп духовно, «наростив собі мускули», як колись писала у листі до нього, але також під кінець маминого життя зійшов на вершину політичної та громадської кар’єри. Хтось зауважить, що це мало небагато спільного з покликанням до служби Господеві. І тут можна заперечити, бо здобутий досвід у світському житті йому пізніше неабияк пригодиться у лоні Церкви, як піде служити. І саме це було виконанням маминих настанов: змужніти й набратись сил, щоби стати «підпорою брату» у нелегкій місії.

Іван МАТКОВСЬКИЙ

 

Напишіть відгук