Шевченкіана Олени Кульчицької

0
149

Галицька образотворча Шевченкіана бере свій початок у творчості К. Устияновича, І. Труша, Ю. Панкевича,О. Новаківського, О. Кульчицької, О. Куриласа, І. Косинина, Л. Геца. Ці митці відтворили у своїх працях художній образ геніального сина української землі в добу національного відродження перших десятиліть XX століття.

Предметом нашої розповіді є Шевченкіана визначної української художниці Олени Кульчицької (1877-1967), яка нині зберігається серед інших творів у фондах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького і поступила 1967 року як посмертна спадщина художниці. До постаті великого Кобзаря Олена Кульчицька зверталася неодноразово: створила низку станкових графічних творів, найвизначнішим серед них є портрет Т.Шевченка у техніці ксилографії, ілюструвала його поезії, а також виконала малюнки, які ілюстрували ті чи інші епізоди із життя поета,  про які він писав у відомій автобіографії 1860 року. У творчому доробку художниці є і декілька олійних творів на шевченківську тематику, над якими вона працювала у 1930-тих рр.

Олена Кульчицька. Автопортрет. Олія. 1917
Олена Кульчицька. Автопортрет. Олія. 1917

Декілька чинників зумовили появу Шевченкіани у творчості Олени Кульчицької. Безперечно, це велич постаті самого Шевченка. Ми не можемо однозначно стверджувати, що до відродження техніки офорту, непопулярної на той час, Олена Кульчицька вдалася саме під впливом офортів Тараса Шевченка. Але те, що після Т.Шевченка та А.Жемчужникова О.Кульчицька на початку ХХ століття одна з перших звернулася до офорту, відновила цю техніку та сповна виявила багатство її виражальних засобів, є підставою вважати її послідовницею Шевченка-офортиста. Таку ж думку висловила і відомий мистецтвознавець Л. Волошин у статті «Олена Кульчицька – майстер українського офорту». Більше того, художниця не тільки оволоділа усіма видами офорту, а й привнесла в український естамп початку ХХ століття нові ідеї та способи графічного вислову, випрацювала свою самобутню стилістику. Олена Кульчицька, по суті, продовжила започатковану Шевченком серію офортів «Живописна Україна», створивши графічні цикли, що відображали широку панораму життя українського суспільства Галичини першої половини XX століття.

Олена Кульчицька безмежно любила і цінувала українську народну культуру, що було підґрунтям її власного творчого стилю. Своє захоплення вона втілила у сотнях акварельних малюнків, графічних творів, де зафіксувала і зберегла для історії унікальні пам’ятки церковного будівництва, народного одягу, побуту та звичаїв свого народу. У цій царині художниця продовжила починання Шевченка, який, працюючи рисувальником Київської комісії для розбору старих актів, замалював старовинні пам’ятки козацької доби.

Олена Кульчицька. Шевченко-вчитель. 1914р. Папір, лінорит
Олена Кульчицька. Шевченко-вчитель. 1914р. Папір, лінорит

Вперше до образу поета О. Кульчицька звертається 1914 року у чорно-білому лінориті «Шевченко-вчитель», відтворивши його у народному вбранні, у високій смушковій шапці, на умовно трактованій горі з книгою у руці (як Мойсей тримає скрижалі). Біля підніжжя гори сидить молода українка, обличчям звернена до поета. Уже в самій композиції закладено ідею біблійного трактування постаті Кобзаря як пророка української нації, на що вказують і такі елементи як книга, гора, на якій сидить Кобзар, постать жінки навколішках. Є припущення, що гравюру було створено до 100-річного ювілею Шевченка, який широко святкували у Галичині 1914 року.

Олена Кульчицька. «Свято Шевченка». Ілюстрація до дитячої читанки. Папір, олівець.
Олена Кульчицька. «Свято Шевченка». Ілюстрація до дитячої читанки. Папір, олівець.

До цього часу належить і рисунок «Свято Шевченка», який художниця підготувала для дитячої читанки. Його виконано тонкою контурною сецесійною лінією у поєднанні з аквареллю. На ньому бачимо дві групки дітей, які натхненно співають, стоячи обабіч увінчаного лавровим вінком портрета Т. Шевченка. Твір поступив до НМЛ 1940 року після реорганізації музею НТШ і репродукується вперше.

Визначним явищем в історії української новітньої графіки був і цикл гравюр Олени Кульчицької «Портрети українських письменників», куди входять понад вісімнадцять зображень світочів українського письменства. Серед них Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, В.Стефаник, Н. Кобринська, М. Костомаров, П. Куліш, Б. Лепкий та ін. Цикл відображає громадянську позицію художниці, зрілість і глибину її світогляду. Працювала над ним О. Кульчицька упродовж 1920 року, деякі гравюри створено у другій половині 30-х років. Стилістично наближені до народної гравюри, ці твори спочатку в естампах, а згодом у репродукції були дуже популярними серед різних верств галицького суспільства. З цього приводу Л.Федорович-Малицька (Дарія Віконська) зазначає у статті «Дереворити Олени Кульчицької»: «Під оглядом артистичного виконання як і етнічно-національного змісту вони високо вартні і гідні стати окрасою кождої української хати».

Олена Кульчицька. Портрет Шевченка. 1920-ті рр. Папір, дереворит
Олена Кульчицька. Портрет Шевченка. 1920-ті рр. Папір, дереворит

Чорно-білий дереворит «Портрет Тараса Шевченка» Олена Кульчицька створила на основі прижиттєвої фотографії поета, зробленої у фотоательє І.Досса 1858 року. Більшу половину графічного аркуша займає погруддя Кобзаря у чорному сюртуці, обличчя його звернене до глядача, з виразним, навіть дещо суворим поглядом з-під брів. Під зображенням шрифтом, стилізованим під народний, вигравіровано цитату із його «Подражанія 11 псалму» та роки народження й смерті:

…Возвеличу
Малих отсих рабів німих,
А на сторожі коло їх –
Поставлю слово

Графічне виокремлення в цій цитаті «слова» теж вказує на біблійне трактування іконографії поета як пророка української нації (прочитується аналогія із Святою Євангелією від Івана: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово»). Композиція деревориту «Портрет Тараса Шевченка» проста й лаконічна, окремі її елементи (площинно-декоративна форма, її конкретність та виразність, тверда лінія, чорна рамка, що обрамляє композицію, шрифт, стилізований під шрифти на давніх українських гравюрах, написи) вказують на творче переосмислення багатющої національної образотворчої традиції, а також стилістику народного мистецтва. Графічні твори художниці того часу, які вона об’єднала у великі графічні цикли – «Українські Січові Стрільці (1914-1915)» (1915), «З історії княжих часів» (1918) та «Портрети українських письменників»(1920), засвідчили появу в українському мистецтві нового, яскравого явища – графічного стилю Кульчицької.

Олена Кульчицька. Ілюстрація до вірша Тараса Шевченка для часопису «Світ дитини».
Олена Кульчицька. Ілюстрація до вірша Тараса Шевченка для часопису «Світ дитини».

Маловідома сторінка творчості Кульчицької – це шевченківська тема, пов’язана з її співпрацею з дитячим часописом «Світ дитини», який виходив з 1919 до 1939 року у Львові. Його незмінним видавцем і редактором був Михайло Таранько, який залучив до художнього оформлення кращі мистецькі сили тогочасної Галичини. Першим митцем, до якого звернувся М. Таранько, була Кульчицька, яка оздобила часопис своїми рисунками. На той час художниця була вже відома завдяки своїм ілюстраціям до найнеобхідніших дитячих книжок – букварів, читанок для народних шкіл, художнім оформленням серії «Нашим найменшим» та «Читаночки української дитини», що виходили за сприяння А. Крушельницького і були для маленьких українців-галичан енциклопедією народного життя. На пропозицію М. Таранька художниця виконала заставки, кінцівки та численні ілюстрації до перших випусків часопису 1919 року. Із 1920 року часопис започаткував важливу сторінку, присвячену Шевченкові. Це, власне, і був початок Шевченкіани на сторінках галицької преси, хоча у цьому контексті треба принагідно згадати про одну із перших ластівок: ілюстрацію на шевченківську тему з обкладинки часопису «Ілюстрована Україна», яку виконав у 1913 р. талановитий художник І. Косинин до 52-х роковин від смерті поета. У числі 9 «Світу дитини» за 1920 р. вперше було вміщено розповіді про Кобзаря під рубрикою «Дідусева казка». Для цієї рубрики О.Кульчицька підготувала малюнок «Шевченко у дяка Богорського», який ілюструє один із епізодів автобіографії поета, а також два штрихові рисунки до його поезій – «Давно те минуло, як мала дитина…»; «Давно те діялось! Ще в школі…».

Олена Кульчицька. Гамалія. 1930-ті рр. Папір, дереворит
Олена Кульчицька. Гамалія. 1930-ті рр. Папір, дереворит

Наступного, 1921 року, у числі 5-6 «Світу дитини» на першій сторінці було вміщено репродукцію гравюри О. Кульчицької «Портрет Тараса Шевченка» та інші малюнки, а саме «Тарас пасе вівці» (теж ілюстрація до епізоду із «Автобіографії» поета), ілюстрацію до вірша «І досі сниться» та малюнок могили поета із хрестом, який супроводжував текст «Заповіту».

Олена Кульчицька. Дніпрові хвилі. 1936 р. Картон, олія.
Олена Кульчицька. Дніпрові хвилі. 1936 р. Картон, олія.

Відомі також і дві станкові гравюри О. Кульчицької за мотивами поезій Тараса Шевченка – це дереворит «Дніпрові хвилі» (інша назва «Гамалія») (1936) та кольорова ліногравюра «Катерина» (1942). Дереворит «Дніпрові хвилі», виконаний тонким білим, майже сріблястим штрихом на чорному тлі, в манері, притаманній художниці того періоду. Експресивний, виразний рисунок вдало передає могутній рух людських фігур, пластично окреслює постать Гамалії. У другій половині 1930-х рр. художниця продовжує розвивати тему козацького походу та образ Гамалії в олійних картинах «Галера на морі», «Козаки на чайках», «Дніпрові хвилі» (1936).

Олена Кульчицька. Козаки на чайках. 1936 р. Картон, олія
Олена Кульчицька. Козаки на чайках. 1936 р. Картон, олія

Востаннє художниця звернулася до поетового слова 1942 року в кольоровому лінориті «Катерина», створивши глибоко психологічний образ скривдженої жінки-селянки, яка йде у широкий світ, притуливши до грудей дитину. Композиція гравюри передає душевний стан Катерини, її самотність і приреченість. Можливо, це і збіг, що О. Кульчицька звернулася до теми Катерини 1942 року, але якщо зважити на те, що тоді на зміну одним окупантам прийшли інші, на те, що Україна була зруйнована, сплюндрована, зневажена, що тисячі її кращих синів і дочок гинули у боротьбі за волю і незалежність свого народу, цей збіг не можна вважати випадковим. Хоча, з іншого боку, в історичній перспективі, не завжди варто образ Катерини ототожнювати з Україною.

 Олена Кульчицька. Катерина. 1942 р. Папір, кольоровий лінорит.
Олена Кульчицька. Катерина. 1942 р. Папір, кольоровий лінорит.

Шевченкіана О. Кульчицької – це теж згадка про поета незлим тихим словом. Олена Кульчицька не так часто зверталася до творчості Тараса Шевченка, але своєю творчістю вона засвідчила свою відданість духовним заповітам поета, підтвердила те, що галицькі українці завжди сприймали Шевченка як пророка і борця. Державна премія Т. Шевченка, якою її нагородили у березні 1967 року (що стало відомо у день її смерті), було справедливою оцінкою її п’ятдесятирічного служіння народові на ниві українського мистецтва.

Любов КОСТЬ
завідувач Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької (відділу Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького)

Джерела:

  1. Волошин Л.В. Олена Кульчицька – майстер українського офорту / Любов Волошин // Образотворче мистецтвою. – Київ. – 1992. – Ч.6. – С.23-26

 

Напишіть відгук