Шалені шляхтичі під Львовом, або “куряча війна” і образи короля

0
382
Шалені шляхтичі під Львовом, або “куряча війна” і образи короля

Ще у стародавні часи в окремих країнах сходу проводились півнячі бої. Індія, Китай та Персія стали родоначальниками цього азартного змагання, а звідти воно було поширене і на інші терени. Значно пізніше півнячі бої було табуйовано і вони стали заборонятись навіть на рівні основного закону держав. Коли перестали битись півні, то почали політики – змагаючись за сфери впливу і за ту саму увагу до себе. Сьогоднішня розповідь унікальна – вона поєднала у собі і політиків, і півнів (або курей), і Львів. Якщо Ви пам’ятаєте відому оповідку про те, як гуси врятували Рим, тоді запрошуємо дізнатись, чому для історії Львова символічними є не лише леви.    

Король Сигізмунд І Старий. Фото з https://uk.wikipedia.org
Король Сигізмунд І Старий. Фото з https://uk.wikipedia.org

У 1537 році Львову та мешканцям його околиць випала неприємність пережити вкрай дивні для нас сьогодні, але звичні для того часу події. Усе почалося з того, що король Сигізмунд І Старий щось не поділив із молдавським господарем Петром IV Рарешем. Конфлікт між ним тривав якийсь час до того, а на початку XVI століття він набув особливої гостроти. Сигізмунд І хоч і прагнув максимально зміцнити свою владу у державі, але на практиці ще був далекий від цього і реальної військової потуги не мав – для проведення війни довелося скликати шляхту. Місцем зустрічі було обрано саме околиці Львова. Повільно і вайлувато сунула шляхта під мури міста, але протягом літа 1537 року у районі сучасного храму св. Юра, на Збоїщах, Знесінні і ін. таки розквартирувалось в районі 150 тисяч воїнів.

Петру Рареш. Фото з https://uk.wikipedia.org
Петру Рареш. Фото з https://uk.wikipedia.org

Король, очевидно, вже почав потирати руки, а можливо навіть писати вітальну промову з нагоди перемоги над ворогом. Але не все виявилось так легко і просто. Шляхтичі збирались з іншою метою – зовсім скоро вони оголосили рокош, бунт проти короля, й почали викладати на папері свої вимоги. По-перше, шляхтичам дуже не подобалась схильність правителя до централізації і зміцнення своєї влади. По-друге, багато претензій було до перерозподілу землі у країні з наступним опертям короля на великих магнатів. Не дуже любили і дружину короля – королеву Бону, яка хоч і походила зі славного міланського роду Сфорца, але дуже по-домашньому почувалась у Короні Польській.

Королева Бона Сфорца. Фото з https://uk.wikipedia.org
Королева Бона Сфорца. Фото з https://uk.wikipedia.org

З іншого боку, шляхтичі добивались реалізації ряду вигідних для себе пунктів. Зокрема, хотіли впорядкування скарбниці з наступним чітким визначенням податків, звільнення їх від окремих платежів на користь Церкви, обмеження монастирського землеволодіння і ін. Також хотіли добитись для себе права на законодавчу ініціативу й обмеження у цьому плані монополії Сенату. У площині особистих прав і свобод добивались свободи віровизнання, що пізніше буде прийнято і про що відносно цього періоду часто ми сьогодні забуваємо.

Картина Яна Матейка «Люблінська унія» (1869)
Шляхтичі на картині Яна Матейка. Фото з https://uk.wikipedia.org

Погодьтеся, що 500 років тому під Львовом обговорювали дуже важливі для функціонування держави питання. Й в залежність від того, у який бік схиляться шальки терезів, потрапляли також і українські території та люди, які їх населяли. Але щоб Ви не думали, що там все було аж так культурно, треба зазначити, що шляхта під Львовом так галасувала, що в середині липня до міста був змушений приїхати сам Сигізмунд І Старий. Оселився він на Низькому замку і саме там з ним зустрілись представники від опозиції, зокрема, коронний маршалок Пьотр Кміта.

Низький замок на панорамі І. Качора. Фото з https://uk.wikipedia.org
Низький замок на реконструкції І. Качора. Фото з https://uk.wikipedia.org

Під час зустрічі королю було передано вимоги бунтівників, але їх монарх навіть обговорювати відмовився. Ситуація затягнулась і розпочалась “окопна” війна. Схилити шляхтичів до спокою намагався і представник від магнатерії  – сенатор і краківський каштелян Ян Тарновський, але нічого кращого за кілька невлучних пострілів у свій бік він не добився. У таких умовах жодної мови про наступ на молдавського господаря вже не було. На шахівниці була патова ситуація і Сигізмунд І був змушений розпустити шляхту по домівках. Боротьба перейшла у наступну фазу і мала продовжуватись під час засідання Сейму.

"Кокоша війна". Фото з https://uk.wikipedia.org
“Кокоша війна”. Фото з https://uk.wikipedia.org

Львову пощастило – його рятували мури. Але такого зовсім не можна сказати про околиці міста. Уявіть лише собі – величезна кількість шляхти, яка товклась поблизу міста кілька місяців, не завжди зважаючи на якісь кодекси честі чи правила поведінки. Якби описані події відбувались у наші дні, то мабуть не один торговець написав би гнівний пост у фейсбуці про напад на його обози і грабунок майна. Але на такому шляхтичі не зупинялись. Ласі до поживи політики поїли в околицях міста усіх курей. Сказане вище давало підстави сучасникам описаних подій, аби називати їх не лише “львівським рокошем”, але й глузливо – “курячою”, або “кокошою війною”, натякаючи на тих, хто в цьому протистоянні найбільше постраждав.

Рембрандт. Польський шляхтич, 1637 рік
Рембрандт. Польський шляхтич, 1637 рік

Король Сигізмунд І так і не визнав за шляхтою права на рокош. Він навіть переслідував окремих очільників описаних вище подій у суді за образу королівського маєстату. Тим не менше, львівські події стали одним з перших кроків на шляху до серйозних перетворень у Короні Польській; передували зародженню унікальної для того часу практики – “шляхетської демократії”. Давній Львів мав безпосередній до цього стосунок, хоч і не всі залишились цим задоволені.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Вирський Д. Куряча війна 1537 // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua
  2. Злочинність і правосуддя в середньовічному Львові [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.wikiwand.com/uk/Злочинність_і_правосуддя_в_середньовічному_Львові
  3. Камінський Судима А. Історія Речі Посполитої як історії багатьох народів, 1505 – 1795. Громадяни, їхня держава, суспільство, культура. – Київ: Наш час, 2011. – С. 41 – 42.
  4. Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. – Львів: Афіша, 2001. – С. 143 – 144.

Напишіть відгук