Щепко і Тонько, або ті, хто змінили наш світ (відео)

Щепко і Тонько, або ті, хто змінили наш світ
Щепко і Тонько

У Львові є пісня, котру знають усі, хто побував у цьому місті за останні вісімдесят років. Її автором є чудовий та талановитий автор Емануель Шлехтер. Сьогодні її переклад можна почути українською та навіть російською мовами. Це пісня про одне з найкращих міст на землі.

Автори та виконавці — Тонько та Щепко, двоє радіоведучих “вар’ятів” зі Львова, які спілкувались зі слухачами із студії радіо, що знаходилась у приміщенні на вулиці Стефана Баторія (сьогодні — Князя Романа). Успіх був грандіозний. Їм вдалось захопити в полон шість мільйонів слухачів у передвоєнній Польщі. Характерний львівський діалект — ґвара — у поєднанні з оригінальними жартами створював слухачам відчуття пере­бування у місті, про яке повсякчас треба мріяти.

Проте неба­гато людей знали, що за сценічними образами веселунів хова­лись цікаві, оригінальні та цілком респектабельні люди. Один з них — Тонько (Ґенрик Фоґенфальгер) народився у Львові на вулиці Крупярській, у родині міського чиновника. Його батько Самуель понад усе хотів, щоб син став шанованим юристом. Така собі типова мрія львівських батьків. До слова, тут ще й сьо­годні жартують, що дитина має стати якщо не доктором пра­ва, то хоча б доктором медицини. Все інше від лукавого.

Ґенрик Фоґенфальгер
Ґенрик Фоґенфальгер

Проте Тонька з дитинства постійно тягнуло до іншого життя. Він виріс на Личакові, у районі, де аж роїлось від найзнаменитіших хулі­ганів міста — батярів. Тут, у затишних закапелках було безліч місць, де збирались веселі та оригінальні, цікаві, проте не завж­ди у згоді з законом, постаті. Саме на Личакові була моторош­на кнайпа “Печера ветеранів”, де як рекламу окрім їжі та танців пропонували бонусний удар по пиці. У темнуватих закапелках таких кнайп — “мордовень”, а коли були гроші, то і під софіта­ми найкращих “сальонів” міста — батяри створили особливу та незабутню атмосферу. Все це збуджувало уяву та просто не могло не подобатись.

Казимир Вайда
Казимир Вайда

Для ліквідації у зародку бунтівного харак­теру майбутнього Тонька — Ґенрика — в школі до нього підса­дили розумника та хорошиста Віктора Будзінського. За планом вчителів, той мав позитивно вплинути на бешкетника. Як ре­зультат — школа отримала двох хуліганів, а Тонько — доброго товариша на все життя.

Легенда "Веселої львівської хвилі"- Тонько і Щепко (Генрик Фогельфенгер та Казимир Вайда)
Легенда “Веселої львівської хвилі”- Тонько і Щепко (Генрик Фогельфенгер та Казимир Вайда)

Проте воля батька все ж була для нього важливою. Ґенрик таки закінчив навчання у Львівському університеті. Для підтвердження свого статусу після отримання диплому він з’явився додому у фраці та поклав перед батьком документ адвоката. Як згадував сам Ґенрик, батько від розчулен­ня аж розплакався. Справу було зроблено, вже і Тонько нарешті зміг продовжити реалізацію власного плану.

Всередині студії Польського радіо у Львові. 1930-ті
Всередині студії Польського радіо у Львові. 1930-ті

Він відкрив юри­дичне бюро на престижній Панській вулиці і… ще активніше по­чав працювати на радіо та в театрі. Його сценічним партнером став інший талант на ім’я Щепко (Казімєж Вайда) — колишній студент факультету хімії.

Генріх Фоґельфанґер і Казимир Вайда – Щепко іТонько
Генріх Фоґельфанґер і Казимир Вайда – Щепко іТонько

Географія міста визначила появу назв їхніх сценічних псев­донімів. З огляду на те, що Ґенрик жив на території, що приляга­ла до костелу Св. Антонія по вулиці Личаківській, його прізвись­ко — це просто скорочена назва від Антоній. Щепко з’явився через назву костелу Св. Єлизавети, що поблизу залізничного двірця, який вважали подібним до костелу Св. Стефана у Відні. Отак Стефан і перетворився на Щепка.

Карикатура на Тонька і Щепка / https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/
Карикатура на Тонька і Щепка / https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/

Справжня слава прийшла до дуету після виконання ролей у фільмі «Волоцюги» у 1939 році. Правдиве «галицьке виховання» не дозволяло цією сла­вою зловживати, але хлопці таки не відмовляли собі по­грітись у її променях.

Наприклад, містом хо­дили не перевірені по­голоски, що львівські судді, більшість з котрих були вдячними радіослу­хачами, делікатно таки виявляли в судах своє визнання талантові Тонька-адвоката.

Готель "Жорж", ресторан. Фото поч. 20 ст.
Готель “Жорж”, ресторан. Фото поч. 20 ст.

Як і більшість львівської мистецької еліти, дует охоче прово­див час у львівських кнайпах. Однією з найулюбленіших була кав’ярня на партері готелю «Жорж». Посиденьки тут частенько закінчувались імпровізаціями, яких від них вимагали друзі та шанувальники.

«Львівська хвиля» під час Другої світової війни. У другому ряду зліва направо сидять: Міра Греліховська, Казимир Вайда, Генріх Фоґельфанґер, і Віктор Будзинський
«Львівська хвиля» під час Другої світової війни. У другому ряду зліва направо сидять: Міра Греліховська, Казимир Вайда, Генріх Фоґельфанґер, і Віктор Будзинський

На жаль, все це одномоментно закінчилось з початком Другої світової війни. У вересні 1939 року акторів мобілізува­ли до війська… на посаду радіоведучих. Львівське радіо вело інформаційну війну з німецькою радіостанцією, що переда­вала свої новини з німецького Бреслау — Вроцлава. Після від­ступу польського війська Тонько і Щепко були переміщені на територію Румунії, а далі до Франції та Англії. Вже там, після отримання військових мундирів, у складі спеціального театру почали їздити по таборах для військових, виступаючи перед ними з концертами. І хоча вони вже більше ніколи не повер­нулись до коханого міста, воно про них не забуло, продовжу­ючи історію щоденними переспівами їх пісень та оповідка­ми про живі легенди та про добрі серця «останніх львівських батярів».

Ігор ЛИЛЬО

Джерела:

Гастрономічні шляхи Каменяра // Лильо І. Львівська кухня / Ігор Лильо. – Харків : Фоліо, 2015. – С. 197-200.

Напишіть відгук