Розбиті мрії Галини Голубовської

Шедеври, на яких лежить печать майстерності генія, завжди є предметом особливого зацікавлення. Їх споглядають, про них говорять і пишуть, ними милуються й захоплюються.

Утім, вряди-годи не менш цікавою й відверто драматичною є історія появи самого твору, а також історія тих людей, місць чи подій, які стали джерелом натхнення для майстра.

1930 року з-під пензля Олекси Новаківського — визначного художника й очільника мистецької школи у Львові — з’явився портрет Галі Голубовської, ще зовсім юної (сімнадцятилітньої) музикантки й танцівниці. На портреті, намальованому олійними фарбами на фанері, бачимо півфігурне зображення симпатичної дівчини в зеленій сукні, яка замріяно притискає до грудей букет квітів — імовірно, дарунок від шанувальників її таланту. За тендітною фігурою видно стилізований краєвид, увінчаний спорудою, схожою на замок.

Олекса Харлампійович Новаківський
Олекса Харлампійович Новаківський

Картина просякнута оптимізмом, спонукає з надією дивитися в майбутнє, оспівує молодечу безтурботність і переконання, що не існує таких перешкод, яких не зможуть здолати молоді й талановиті…

Однак такі відчуття починають видаватися парадоксальними, коли, відірвавшись від захопленого споглядання портрета, берешся за детальніше ознайомлення з життєвим шляхом зображеної особи…

…Галя Голубовська походила зі змішаної родини, яких у Галичині колись було немало. Батько Іван Голубовський (1878–1957), українець, закінчив юридичний факультет Краківського університету, працював у військово-польовому суді австро-угорській армії, а після закінчення Першої світової війни відкрив власну адвокатську контору у Львові. Мати Ядвіга Гребовієць (1882–1957), полька, вчителювала.

Олекса Новаківський. Портрет Галини Голубовської. 1930 р.
Олекса Новаківський. Портрет Галини Голубовської. 1930 р.

Іван Голубовський був близьким приятелем Олекси Новаківського. Шваґро* Івана, краківський лікар і меценат д-р Йосиф Гогульський, опікувався талановитим, але не вельми практичним художником, коли той мешкав у селі Могила під Краковом. Сам Іван Голубовський залишив цікаві спогади про одного з найвизначніших українських митців першої третини ХХ ст. — повість «Розмахом могутніх крил», яка в незалежній Україні побачила світ щойно на початку нового тисячоліття, перед тим понад двадцять років пролежавши в редакції журналу «Дзвін». Попри фах, максимально далекий від мистецтва, І. Голубовський кохався в прекрасному, до нього часто звертався О. Новаківський, коли потребував дружньої поради або фахової критики. Також здібний юрист часто полагоджував різні справи родини художника й був адвокатом його мистецької школи.

Галина Голубовська побачила світ 2 червня 1913-го. Після закінчення музичної школи, влаштувалася на роботу до одного з львівських театрів, де реалізувала свій талант піаністки й балерини. Згодом вийшла заміж за військового лікаря за професією й водночас співака та композитора за покликанням Володимира Стон-Балтаровича (1904–1968). Їхній шлюб виявився тривалим і щасливим, проте бездітним. Оскільки чоловік заробляв достатньо, щоб утримувати сім’ю, Галина через деякий час покинула сцену, зосередившись на ролі хатньої господині.

Звичний спосіб життя сімей Голубовських і Стон-Балтаровичів — зрештою, як і багатьох інших галицьких родин середнього класу — зруйнували Друга світова та совєтська окупація краю. Довершила чорну справу війна совєтсько-німецька, бо вже невдовзі і Голубовські, і Стон-Балтаровичі змушені були назавжди покинути Львів і переїхати до Німеччини. Покидаючи рідну домівку, І. Голубовський, батько Галини, забрав на чужину одне з найцінніших родинних надбань — понад п’ятдесят творів О. Новаківського, дарунки «пана артиста» добрим друзям з різних років, а заразом і пам’ять про майстра, що передчасно залишив цей світ…

Олекса Новаківський з Миколою Вороним та родиною Івана Голубовського (Галя сидить у першому ряді посередині).
Олекса Новаківський з Миколою Вороним та родиною Івана Голубовського (Галя сидить у першому ряді посередині).

1945 рік. Іван Голубовський разом з дружиною, невісткою Емілією, вдовою молодшого сина Андрія, чиє життя обірвала війна, онукою Іванною, а також старшою донькою Галиною та її чоловіком переїхав до Чехословаччини. Голубовські оселилися в місті Вейпрти на заході країни, а Стон-Балтаровичі — у Празі. Життя тривало. Як будь-який порядний батько сімейства, І. Голубовський уклав заповіт, яким поділив найбільший родинний скарб — збірку картин О. Новаківського — поміж Галею та неповнолітньою онукою Іванною. Невдовзі після смерті Івана, навесні 1957-го, його вдова Ядвіга внесла до заповіту зміни, віддавши весь доробок О. Новаківського Стон-Балтаровичам.

Настав буремний 1968-й. Чехословаччина зробила відчайдушну спробу збудувати «соціалізм з людським обличчям». На хвилі «Празької весни» Галина й Володимир отримали від влади дозвіл на виїзд до Нью-Йорка, де чоловікові пані Галини запропонували посаду керівника й диригента хору при Українському музичному інституті. Однак надіям потрапити до вільного світу не судилося здійснитися: 21 серпня 1968-го на чехословацьку землю вдруге прийшли радянські «визволителі». А через два місяці сталася трагедія: під колесами трамвая гине Володимир Стон-Балтарович і Галина залишається сама…

Наступного року вона таки виїхала до США, проте не затрималася на новому місці. Невимовна туга за чоловіком тягла назад до Праги, туди, де вони були щасливими разом. Глибока депресія давалася взнаки: на латинський Святвечір 1973 р. Галина Голубовська наклала на себе руки… Поліція виявила тіло лише за кілька тижнів, а місце її поховання невідоме й досі…

За декілька місяців після цих трагічних подій на слід пані Галини випадково вийшов відомий український науковець з Пряшева (Словаччина), іноземний член НАН України д-р Микола Мушинка, тоді — опальний дисидент, якому комуністичний режим забороняв займатися науковою й викладацькою діяльністю. Випадково виявивши в помешканні свого друга рукопис повісті «Розмахом могутніх крил», він по крихтах збирав інформацію про її автора та його родину. Довгі пошуки привели його до празької адреси Стон-Балтаровичів, але занадто пізно… Та немає нічого злого, щоб на добре не вийшло: молодому науковцеві вдається викупити на аукціоні цілий доробок О. Новаківського, що був власністю Галі Голубовської та її чоловіка. Микола Мушинка виявився чи не єдиним у тодішній Чехословаччині, хто розумів правдиву ціну згаданим творам.

…На початку 1990-х картини з колекції д-ра Мушинки тріумфально експонувалися в кількох музеях України. А портрет Галини Голубовської дотепер є окрасою постійної експозиції Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського у Львові, свідченням непересічного таланту майстра й черговим підтвердженням того, що кожен добрий мистецький твір має за собою не менш цікаву історію…

Олександр ШЕЙКО,
молодший науковий співробітник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

Джерело:  Музейний Простір

Напишіть відгук