Роман Шухевич – український скелелаз, або маловідомий сюжет з біографії Героя України

0
732
Роман Шухевич – український скелелаз, або маловідомий сюжет з біографії Героя України

Роман Шухевич у свої юнацькі та молоді роки пройшов належну військово-фізичну підготовку. Він займався лижним спортом, футболом, легкою атлетикою, плаванням, скелелазанням, мандрував, оволодів мистецтвом бою різними видами холодної і вогнепальної зброї, чудово їздив верхи, літав на планерах, був надзвичайно загартований фізично.

У 1923 році Роман Шухевич разом з товаришами створили спортивно-туристичний гурток “Тури”. В ньому використовували пластовий однострій, але без відзнак, щоб не провокувати польську поліцію. З Академічної гімназії до гуртка “Тури” належали: Іван Бедрило, Володимир Булик, Михайло Добрянський, Ярослав Карпевич, Ярослав Климко, Теодор Ординець, Лев Підлісецький, Роман Зубик, Юрій Чайковський, Мирон Ганушевський, з Філії – Роман Шухевич, Богдан Підгайний, Юрій Шухевич та ін. Всі були завзяті спортовці. Вони вправляли руханку в школі, а також на руханково-спортовій площі “Сокола Батька” займалися різними видами спорту.

Учасники Другої пластової зустрічі. Скелі Довбуша біля Бубнища. Серпень 1926 р.
Учасники Другої пластової зустрічі. Скелі Довбуша біля Бубнища. Серпень 1926 р.

Роман Шухевич із спортивно-туристичним гуртком “Тури” провів декілька мандрівок Карпатами. Особливою була мандрівка, яка відбулася влітку 1925 р. Вона звершилась участю в Другій пластовій зустрічі, що проходила 2–6 серпня на скелях Довбуша біля Бубнища. У заході взяло участь 205 пластунів і пластунок та представників громадськості. Окрім незвичайно сильної зливи вночі з 5 на 6 червня, яка більшість учасників зустрічі позбавила даху над головою, десяткам пластунів запам’ятався геройський вчинок Романа Шухевича (пластове псевдо “Шух”), який він здійснив разом і своїм пластовим побратимом Ярославом Карпевичем (інші джерела називають Івана Сеніва). Двоє старших пластунів, не маючи належного спорядження, по прямовисній стіні видряпались на верх скелі “Вежа”, зняли з неї австрійську чорно-жовту хоруговку, вивішену в часи Першої світової війни (1915 р.), а на її місце закріпили український національний прапор (пізніше поляки намагалися зняти прапор, але усі спроби зазнали невдачі, тоді прапор було збито із вершечка скелі за допомогою скорострілів).

Після днів таборування всі учасники зустрічі під проводом Івана Чмоли вирушили в марш слідами стрілецьких боїв Першоїсвітової війни. Ось як про ці події описав вихованець Станіславського “Пласту” Осип Бойчук: “Через верх Ключа, здовж річки Кам’янки до Сколя (Сколе – тепер районний центр Львівської обл. – А. С.), а звідти на гору Маківку – місце великого бою УСС (Українських Січових Стрільців. – А. С.) з москалями, де упорядковано стрілецькі могили й відправлено торжественну панахиду. Похід здовж річки Кам’янки через Сколе до Головецька під Маківкою – був першим “парадним маршем” Пласту в пошану Січових Стрільців на місцях їхніх боїв. Поява великої кількости пластової молоді в Сколім викликала негайну реакцію польської преси, і вже наступного дня поліція намагалася не допустити до панахиди на Маківці. Сірий Лев [псевдо Северина Левицького.– А. С.] та Іван Чмола, як провідники зустрічі, мали поважні неприємності з поліцією”.

Пластуни 3-го куреня старших пластунів “Лісові Чорти” у таборі на схилах Сокола в Карпатах. Зліва направо: 1-й ряд: Андрій Охримович, Володимир Мурський, Юрій П’ясецький; 2-й ряд: Тарас Грушкевич, Юліан Воробкевич, Роман Шухевич, Ярко Весоловський, Юрій Студинський, Богдан Стернюк, Юрій Цегельський, Марко Бачинський, Юрій Старосольський; 3-й ряд: Іван Зубенко, Петро П’ясецький, Мирослав Раковський, Роман Барановський; вгорі на деревах – невідомий, Степан Щуровський, Степан Коржинський, Роман Мацюрак, Богдан Кравців, Василь Кархут. Серпень 1926 р.
Пластуни 3-го куреня старших пластунів “Лісові Чорти” у таборі на схилах Сокола в Карпатах. Зліва направо: 1-й ряд: Андрій Охримович, Володимир Мурський, Юрій П’ясецький; 2-й ряд: Тарас Грушкевич, Юліан Воробкевич, Роман Шухевич, Ярко Весоловський, Юрій Студинський, Богдан Стернюк, Юрій Цегельський, Марко Бачинський, Юрій Старосольський; 3-й ряд: Іван Зубенко, Петро П’ясецький, Мирослав Раковський, Роман Барановський; вгорі на деревах – невідомий, Степан Щуровський, Степан Коржинський, Роман Мацюрак, Богдан Кравців, Василь Кархут. Серпень 1926 р.

Ця зустріч увійшла в історію через ще одну подію – на ній гурток пластунів з 5-го стрийського юнацького куреня, члени якого завершили сьомий гімназійний клас, вирішив утворити в Стрию старшопластовий курінь, який цього ж року був затверджений Верховною Пластовою Командою як 2-ий курінь старших пластунів імені полковника Івана Богуна (з 1928 р. – “Загін Червона Калина”). Відомо, що членами цього куреня були крайові провідники ОУН Степан Охримович та Степан Бандера, а також майбутній шеф Головного військового штабу УПА генерал Олекса Гасин.

Після виходу книги (Роман Шухевич – пластун. Юнацькі та молоді роки Головного Командира Української Повстанської Армії / Упорядник Андрій Сова. – Київ–Львів–Івано-Франківськ, 2007. – 168 с.) на скелях Довбуша – місці геройського вчинку Романа Шухевича, 25 квітня 2009 р. пластунами Андрієм Котлярчуком і Богданом Шиманським було встановлено пам’ятну таблицю. На ній було поміщено напис такого змісту: “На вершині цієї скелі у серпні 1925 року пластун Роман Шухевич, майбутній Головнокомандувач УПА, встановив український прапор. СКОБ”. Нажаль таблиця на цьому місці провисіла недовго. У жовтні 2010 р. вона була знищена (прізвища осіб причетних до цього злочину не вдалося встановити й досі).

Старший пластун Роман Шухевич (перший зліва) у мандрівці. Карпати, кін. 1920-х рр.
Старший пластун Роман Шухевич (перший зліва) у мандрівці. Карпати, кін. 1920-х рр.

Мирон Ганушевський

Спомин про Романа Шухевича

Бабахнув рушничний постріл і рокітливим гомоном покотився проваллям карпатських гір, загуготів протяжною луною, що декілька разів повторяла його, усе слабше і тихше, немов провалюючись у скелясті нетрі… Запугукали налякані сови, а високо на дереві вереснула дико сойка… Потім усе притихло, принишкло і немов завмерло, стривожене… Протягло дрижучим холодом відходячої ночі і колихнулись шелестливо столітні смереки… Десь пройшла смерть…

Шух [Пластове псевдо Романа Шухевича. – А. С.] прокинувся і рвучко сів. До його свідомости дійшла думка швидко і чітко. Це був постріл “равбшіцера” на оленя, красеня гір…

Меркли зорі, а на сході небо рожевіло і пастелеві м’які барви світанку малювали таємничі скелі БУБНИЩА, де таборував Шухів гурток “ТУРИ”… Йому вже не спалося. Заклав руки під голову і дивився перед себе. На другому боці галявини маячіла між стрункими смереками височенна скеля, немов булава велетня, а на верху, на залізному дрючку – рештки жовто-чорного австрійського прапора, що його висадили в часі першої світової війни альпіністи-тирольці. Хоч різні прапори маяли над українськими землями, нікому не вдалося зняти зі скелі австрійського. І стріляли на нього, а він, подіравлений кулями, тріпотів на вітрі, немов на глум… Сонце сходило, і ліс оживав. Сотні пташок виспівували ранішню молитву, і Шух посміхнувся…

– А я його стягну! Сказав твердо.

Устав тихо, перейшов поляну і обійшов скелю довкруги кілька разів. Дбайливо оглянув кожну тріщину, кожну розколину, кожний виступ-поріжок. З одного боку постояв довше. В думках “рисував дорогу”, вибирав місця, де може стати, де вхопитись рукою, забити кілок чи замоцувати линву при спинанні вгору.

Скеля, на вершині якої у серпні 1925 р. Роман Шухевич встановив синьо-жовтий прапор. Світлина Андрія Сови. 29 серпня 2010 р.
Скеля, на вершині якої у серпні 1925 р. Роман Шухевич встановив синьо-жовтий прапор. Світлина Андрія Сови. 29 серпня 2010 р.

Ще перед молитвою і звітом поговорив із провідником гуртка. Той попереджав.

– Романе, один невдалий рух і… певна смерть!
– Тим більше я зважусь! Так мало “чогось певного” у теперішніх часах… – обидва щиро сміялись
– Але одному буде незручно. Хочу просити Славка Карпевича до асисти.
– Дуже добре! “Пурец” [пластове псевдо Ярослава Карпевича. – А. С.] є сильний і… твердий хлопець.

Як каміння просохло від уранішньої роси, і сонце підвелося понад верхів’я смерек, Роман із Славком були вже на половині скелі. Підлаз був дуже важкий, але дали раду без більших перешкод, що чекали на сміливців вище.

Стояли обидва, притулені до стіни скелі, на поріжку, не ширшім за долоню. Роман висунув праву руку понад себе і намацував якусь щілину, щоб зачепитись і лізти вгору. Пальці ізсовгувалися, шкіра на пучках протерта пекла вогнем. Він бачив щілину-поріжок, але високо, яких шість стіп [стопа – 30,5 см. – А. С.] над головою.

– Славку, стань ближче до мене, мушу хіба вилізти тобі на плечі…
“Пурецові” уста розкрились в усмішці білими здоровими зубами, а приємний баритоновий голос вимовив тільки одне слово:
– Р о м а а а н е!
Але в ньому звучало схвалення, заохота і пересторога.
– Славку, відчепи від себе линву. Як щоб я падав, то й так мене не вдержиш!
– Ні, Романе. Ти не впадеш, але як так мало б статися, то будемо разом!

Пам’ятна таблиця, встановлена 25 квітня 2009 р. пластунами Андрієм Котлярчуком і Богданом Шиманським із написом “На вершині цієї скелі у серпні 1925 року пластун Роман Шухевич, майбутній Головнокомандувач УПА, встановив український прапор. СКОБ”. Світлина Андрія Сови. 29 серпня 2010 р.
Пам’ятна таблиця, встановлена 25 квітня 2009 р. пластунами Андрієм Котлярчуком і Богданом Шиманським із написом “На вершині цієї скелі у серпні 1925 року пластун Роман Шухевич, майбутній Головнокомандувач УПА, встановив український прапор. СКОБ”. Світлина Андрія Сови. 29 серпня 2010 р.

Тоді присунувся обережно до Шуха… Усім, що стояли внизу і слідкували за кожним рухом друзів, билися серця дзвінко від напруження, не менше, як тим двом на скелі…

– Хлопці, шкода труду… Там і муха не сяде…! Вихопилось одному, але замовк. Туди, вгору, його голос не дійшов… А важилося “бути чи не бути”… Роман оперся міцно лівою ногою об скельний виступ, поклав праву на піднесене коліно Славка. Потім смикнув Славкову чуприну і оперся рукою. Перекинув тягар на праву ногу, опираючи її на рам’я Славка, що з напругою підніс його вгору. Ліва нога Романа дійшла до правої, перебрала тягар тіла і Роман за хвилину стояв на плечі Славка. Випростувався на ввесь ріст і простягнув обидві руки до поріжка… Та його не було… Він виднівся чітко яких десять інчів [інч – 2,54 см. – А. С.] вище… Здавалося, що Славко не витримає, утратить рівновагу… Минали секунди, що видавались вічністю, а вони обидва стояли у безрадному безрусі… Тоді Роман майже пошепки відізвався.
– Пурцю, чи ти не міг би ще трохи підрости? Шкода, що стільки репеток з’їдаєш… Ти – закороткий. Стань на пальці…
– Та я стою! Вище не можу…
– Славку, я хіба підскочу… Уважай! Боже поможи…

Одним сміливим пружним стрибком підбився і вхопився одною рукою скалубини, трохи підтягнувся, зловивсь другою і повис… Ноги майже дотикали Славкової голови. Від поштовху Славко втратив рівновагу, крикнув, і видалось йому, що паде… Налякався, що потягне линвою Романа в долину і пожалував, що не відчепився… Про себе не думав. Він знав, що тут, між життям і смертю, має допомогти другові… Інстинктовно підніс обі руки вгору і вхопився Романових ніг. Ще секунда у безрусі – і прийшло відпруження. Роман підтягнувся, закинув ногу на поріжок і поволі з трудом став на нього обома ногами. Тоді підтягнув линвою Славка до себе. Щасливо сміялись, а вдолині вихопилось могутнє “Слава!” і полетіли гранатові беретки вгору…

Роман і Славко стояли побіч один одного, оперті плечима об скелю. Тримались за руки, і виглядало, що це не живі люди, а дві постаті, викуті в камені-пам’ятнику, що його покладено могутньою рукою у пам’ять відчайдушного зриву до чину, вияви сили духа і волі, у пам’ять прямування до висот і самопосвяти: у дружній співпраці – здобути намічену ціль…

По добрій годині обидва друзі здобули скелю. Як сонце схилялося до заходу, – озолотило синьо-жовтий прапор, що гордо маяв на залізному дрючку.

Джерело: Ганушевський М. Спомин про Романа Шухевича // Юнак. Інтернаціональне стандартно-серійне число. – Торонто, 1967. – Квітень. – Чис. 4 (46). – С. 10–11.

Більше про Романа Шухевича дізнаєтеся у книзі Андрія Сови, яка невдовзі вийде друком. Будемо вдячні за відгуки, коментарі та додаткову інформацію про життєвий шлях Героя України Романа Шухевича, яку просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com

Андрій СОВА
історик

Джерела та література:

  1. Роман Шухевич – пластун. Юнацькі та молоді роки Головного Командира Української Повстанської Армії / Упорядник Андрій Сова. – Київ–Львів–Івано-Франківськ, 2007. – 168 с.
  2. Мартиролог Українського Пласту / Укладачі: Свідзинська О. (відп. ред.), Сова А., Юзич Ю. – Львів: Дизайн-студія “Папуга”, 2015. – 432 с.
  3. Сова А. Міфи про генерала УПА Романа Шухевича. Дата і місце народження // http://photo-lviv.in.ua/mify-pro-henerala-upa-romana-shuhevycha-data-i-mistse-narodzhennya/ (сайт Фотографії Старого Львова; 28.03.2017).
  4. Сова А. Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПА [Інтерв’ю] // https://dyvys.info/2018/03/05/roman-shuhevych-shlyah-do-lider-oun-ta-generala-horunzhogo-upa/ (сайт Дивись_info; 5.03.2018)
  5. Сова А. Пластун Роман Шухевич, або нові факти з пластової біографії генерала УПА // http://photo-lviv.in.ua/plastun-roman-shuhevich-abo-novi-fakti-z-plastovoyi-biografiyi-generala-upa/ (сайт Фотографії Старого Львова; 23.10.2018).

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.